Леонід КРАВЧУК: Путін та Медведєв грають краще, ніж у Театрі на Таганці

У суботу в Українському домі відбулися урочисті заходи та ювілейна фотовиставка на честь першого президента України. 10 січня Леоніду Кравчуку виповнилося 75 років.

Ось Кравчуку усміхається Єльцин, Буш, Річард Ніксон та Генрі Кіссінджер, на його честь влаштовують прийом у Вашингтоні. Були на виставці й інші фото, де Кравчук — не президент, а просто людина. Ось він у костюмі Діда Мороза. А ось ще зовсім молодий піонервожатий у таборі.

За півстоліття Леонід Кравчук пройшов шлях від викладача Чернівецького фінансового технікуму та завідуючого відділом пропаганди Чернівецького обкому Компартії до глави парламенту та президента України. Леонід Макарович любить казати, що лише мертвий не змінює своїх переконань. Колишній секретар із ідеології ЦК заборонив саму Компартію. Він дуже холоднокровно ухвалив рішення в Біловезькій пущі, хоч це був великий ризик. Тоді ніхто не знав, чим усе закінчиться. Зараз очевидно, що біловезькі угоди були єдино можливим мирним виходом у тій ситуації.

Можливо, Кравчук міг би бути успішнішим президентом. Але потрібно враховувати, що його президентство тривало всього два роки. Його підкосила тоді перша політична хвиля боротьби всередині, яку розпочав (тоді спікер) Іван Плющ. Зараз про це, до речі, мало хто згадує.

Кравчуку ставлять в провину, що при ньому почалося багато негативних тенденцій. Але ж який розгул вони отримали в десятиріччя Кучми! До речі, щодо цього дуже показові два ювілеї: як минув ювілей Кравчука і якими канонадами та ефірами відсвяткували день народження Кучми. Це про багато що свідчить, передусім — про різницю двох політичних стилів.

Уже третій рік поспіль Леонід Макарович поза політикою. Але Кравчук як і раніше затребуваний. Його дуже люблять журналісти — він легко розтлумачить хитросплетіння української політики, дасть вичерпний аналіз подій. Перший президент також є автором багатьох крилатих висловів. Наприклад: «Маємо те, що маємо», «Якщо хочеш перевірити людину, то пообіцяй їй владу і почекай. Потім дай владу і почекай. А потім відбери її і почекай. Якщо людина пройшла всі три етапи, то їй можна довіряти», «Публічні суперечки між першими особами країни — це не демократія, це — стриптиз».

Ми привітали Леоніда Макаровича з ювілеєм, але навіть у такий день ми не могли обійти «газову» тему.

— Леоніде Макаровичу, з 1 січня по всім російським каналам з ранку до ночі ми чули заяву, що Україна краде газ. І чим відповіла Україна? До п’ятниці українська влада відмовчувалася. За всіх «відбував» Олег Дубина. Ніхто не сказав: «Росія бреше». І лише 9 січня Україна потрошку почала відбивати інформаційні атаки... Чому так відбувається? Чому ми такі немічні в інформаційних конфліктах?

— Я думаю, що тут проблема в тому, що Україна за всі ці роки так і не змогла виробити стратегію свого поводження з Росією. Здебільшого поводилися, мов бідні родичі, іноді вискакували зі своїх шароварів і казали, що ми вам теж щось покажемо. Але, на жаль, усе це закінчувалося жалюгідно. Як і цього разу.

Поведінка української влади визначається не сьогоднішнім днем. Це складалося давно. Хоча можна сказати, що зараз активно працює й президентська, й прем’єрська адміністрація, щоб вивести відносини на інший рівень, але м’яч увесь час на боці Росії. Європа залежить від них, а не від України. Хоча Україна теж показала, що без неї не можна вирішувати газові питання, оскільки транспортна система на нашій землі.

— Але все-таки весь минулий тиждень Україні завдавали потужних іміджевих ударів. Як ви поясните, що з 1 до 9 січня Тимошенко, котра зазвичай за словом до кишені не лізе, мовчала. Це, до речі, дуже багатьох дивує.

— Мене не дивує. Якби в цю проблему споконвічно не втручався Президент, не приймав якихось рішень. Не вдавав, що він вирішує цю проблему, тоді уряд не мав би можливості відсиджуватися. Я себе ставлю на місце Тимошенко. Я прем’єр, а Президент усе бере на себе. Він активно виявляє ініціативу, керує Олегом Дубиною, дає йому директиви, підписувати чи не підписувати. Скажіть, будь ласка, я як прем’єр, що мушу робити? Створювати рівнобіжні директиви? Чи скасовувати директиви Президента? Тому Тимошенко мовчала. Наскільки я розумію, це не Тимошенко дала директиви не підписувати газ по 250 доларів за тисячу кубів, а Президент.

— Леоніде Макаровичу, а самі ви дивитеся російські канали.

— Так, у мене є тарілка, і я всіх дивлюся: й НТВ, і ГРТ, і РТР. Путін і Медведєв грають краще, ніж у Театрі на Таганці. Путін у своєму кабінеті розповідає Міллеру, як йому шкода братнього українського народу, а потім витримує паузу й каже: «Ну, якщо Ющенка не хвилює доля українського народу, чому ми маємо хвилюватися». Просто артисти! У мене є друзі в Москві, з якими ми разом училися, вони мені кажуть: «Льоню, у Москві розгорнули таку антиукраїнської пропаганду, що ми не уявляли, що таке може бути». Я розумію, наскільки складні ці газові проблеми, але ми це подолаємо. Це не триватиме вічно. А от життя народів — вічне. Можна не любити Ющенка, але не можна налаштовувати один народ проти іншого.

— До речі, вас не обурює те, як вони висловлюються про українського Президента?

— Ми самі Ющенкові ціну знаємо, це ми можемо його лаяти. Але не можна такого робити на державному рівні. Вони дивляться на Україну, як на Тульську область, що спадає на думку, те й говорять.

— Проте деякі країни, скажімо, Угорщина, повірили Путіну, не кажучи вже про російських домогосподарок. У вас є надія, що експерти, котрі моніторитимуть транзит газу, зможуть «відбілити» імідж України?

— У мене є великі сумніви, чи зможуть вони бути об’єктивними, розуміючи, що тепло в їхніх оселях залежить здебільшого від російського газу. Це дуже складно. Вони все-таки в першу чергу думають про себе, я багато чув, мовляв, нам байдуже, хто винуватий, Росія чи Україна, нам головне, щоб у наших будинках було тепло. Сказати, що вони не праві, не можна. Як то кажуть, своя сорочка ближче до тіла. Це життя. Тому я сьогодні вам відверто кажу, що маю великі сумніви щодо їхньої абсолютної незалежності.

— Давайте трохи поговоримо про внутрішні українські проблеми. 2009-й — рік президентських виборів. Як ви вважаєте, вже знято з порядку денного питання про дострокові парламентські вибори. Чи вони ще можливі навесні?

— Я вважаю, що не слід це робити достроково. Та й, власне, коли це робити? Залишився практично рік до президентських виборів. Сьогодні треба вирішувати найбільш гострі питання, найбільш актуальні, найбільш болісні для українського народу — це енергетична проблема, соціальна проблема, економічна криза. Треба навести лад у владі. Не може бути такого, щоб кожен інститут влади працював автономно. Нацбанк говорить, що не виконуватиме положень бюджету. Президент підписує бюджет і подає його до Консти ухвалювати спільні рішеннятуційного Суду. Хіба можна жити за принципом «усе, що роблю я, — правильно, а все, що роблять інші, — неправильно» Два тижні тому я повернувся з Польщі, і хоч би з ким я зустрічався, мені казали: «Ми все можемо зрозуміти. І фінансову кризу, і проблеми, наявні в Україні, й ваші відносини з Росією. Але ми не можемо зрозуміти, чому на вершині влади у вас базар. Чому не можна перед небезпекою економічної кризи й спільно домагатися їхнього виконання. Цього, — кажуть, — ми зрозуміти не можемо». Я їм відповідав:«Я сам цього зрозуміти не можу, хоча там живу».