Ліберальний імперіалізм

Одне з найбільших благ сучасної журналістики — можливість обмінюватися думками з читачами. У цьому випадку стурбованість нашого читача Олександра Стрілецького стосовно того, у якому напрямку потече нафта нафтопроводом Одеса—Броди («День» від 4 жовтня), хоч і не нова, але дуже своєчасна і добре викладена. Посли провідних країн Заходу також висловили свою стурбованість щодо цього кілька місяців тому. Очевидно, нафтопровід важливий для Європи, оскільки ним безпосередньо до покупців ітиме нафта від Чорного моря, де і так уже й занадто велику її кількість заблоковано у Босфорі. Пустити її в зворотному напрямку — означає накачати ще більше нафти в Чорне море і примусити Захід втратити до проекту будь-який інтерес, додавши ще одну причину, через яку ніхто не чекає Україну в Європі.

Нещодавно один із провідних західних коментаторів подій в Україні, Роман Купчинський («Радіо Свобода»), застеріг проти «фінляндизації» України. Пан Купчинський мав на увазі не тільки політику в області енергетики, а й приєднав свій голос до низки стурбованих висловлювань (зокрема навіть деяких членів українського уряду) стосовно проекту Єдиного економічного простору, де кількість голосів зумовлюватиме «економічний потенціал». Що означає, що Росія завжди матиме більшість. Насправді це щось більше, ніж просто «фінляндизація». У 1950—1980-х роках Фінляндії, звісно, не давали робити те, що не подобалося Радянському Союзу, але ця ідея ліберальної імперії більше схожа на РЕВ або Варшавську угоду, всі члени якої були зобов’язані робити те, чого хотів СРСР. Картина ще більше прояснилася кілька днів тому, коли Анатолій Чубайс заявив, що стратегія Росії полягає у тому, щоб створити, за його словами, «ліберальну імперію», яка полягає у гегемонії Росії над Україною, Білоруссю і Казахстаном, де, як передбачається, малі народи щасливо житимуть під проінформованим керівництвом «старшого брата». Звичайно, ця стратегія вже деякий час чітко проглядалася, але тепер її озвучив один із її головних архітекторів.

Певна річ, у державі-метрополії може існувати ліберальна імперія, як це було, наприклад, із Великою Британією в ХIХ столітті. Та коли залежні члени намагаються зробити що-небудь, що не подобається домінуючій державі, імперія йде на рішуче неліберальні кроки, щоб зберегти свою цілісність. З цього погляду пропозиція пана Чубайса про ліберальну імперію цілком здійсненна, але тільки для Росії або, щонайбільше, для росіян. Українці, особливо ті з них, хто постраждав за свою нібито належність до «буржуазних націоналістів» — у нації, у якій не існувало буржуазії, — чудово це розуміють. З ними таке вже траплялося.

Я вважаю, що наш читач має слушність у своїх застереженнях, що напрямок, у якому пустять нафту, — це рішення, що зачіпає не тільки бізнес, а й щось серйозніше і довготриваліше. Багато що з того, чому ми були свідками протягом останніх років — тіньова приватизація на користь Росії, підйом олігархів, котрі залежать від російських енергоресурсів, постійно виникаючі і (на щастя) провальні проекти інтеграції СНД, що створюють у Заходу враження, що не варто чекати Україну, оскільки вона живе згідно з радянською доктриною «говори одне, думай друге, роби третє» — усе це робить свій внесок у поступову втрату Україною суверенітету і її тіньову інтеграцію з Росією. Тепер це процес, який сьогодні вийшов із тіні і стає очевидним для всіх. Звичайно, Захід втомився чути про «Європейський вибір» України, тоді як її дії свідчать про зворотне. Звісно, нікому не потрібен сусід, який говорить одне, робить друге, й одному Богу відомо, про що при цьому думають ті, хто стоїть за цими діями. Навряд чи про українські національні інтереси.