Ліки від життя
Баба Ніна вирішила піти геть. Напосіли хвороби та діти. Майже всі свої сімдесят років вона працювала. У колгоспі — і дояркою, і телятницею, і на різних підсобних роботах. А вдома — на городі. Землю вона любить і щозими із нетерпінням чекає весни, просиджуючи дні і ночі біля телевізора. Окрім роботи, вона нічому не навчилася. Ані вести господарство, ані смачно готувати, ані заощаджувати гроші. Дві хатини, що перейшли в спадщину, через недомисел продала, гроші розділила між дітьми, які їх і розтринькали. Тепер доживає віку у своїй старій розвалюсі, де все гниє. У цій же мазанці живе син із сім'єю, дочка з онучкою наїжджають, сваха і безліч друзів сина. У такі дні нікому немає до баби діла. Вона, спираючись на палки, повзе в город, а взимку, надівши навушники, сидить перед телевізором. Гостей вона не любить, вважаючи це балощами і марнотратством.
У такі дні у неї особливо болять ноги. Вона свариться з невісткою і сином. Вона вчить їх жити, а невдячні цього не цінують і, буває, посилають маму куди подалі. Скандали із сином вона ще переживає, хоч і важко, але після сварки з дочкою стало зовсім погано. І вона вирішила піти. З життя назовсім. Зважувалася вона майже тиждень. Дітей не було, ніхто не заважав. На вихідні з'їхалися. Сидячи на ліжку, баба Ніна вигребла з ящика столу всі ліки, що були в домі, і почала перебирати. Вона вичавила таблетки з упаковок, де рукою дочки для неї було написано «Від серця», «Від голови», «Від нирок», «Від шлунка». Із сумнівом подивилася на пластир «Від ревматизму» і відклала його убік. Потім розколотила солодкого чаю і почала пити таблетки одну за іншою. Спочатку все йшло звично, але наприкінці навіть чай не допомагав, від гіркоти виступили сльози.
Баба Ніна лягла і стала дожидатися смерті. Але увійшла дочка. Побачивши на столі купу розірваних облаток, почала розпитувати і, все зрозумівши, побігла викликати «швидку». На все село — один телефон, і той закритий. А лікарня далеко, аж у Борках. Смерть все не йшла. Баба Ніна пригадала, що ще вчора сказала дочці вирізати на дальній грядці капусту. А та, здається, не прибрала. Крекчучи, баба Ніна почала одягатися.
У селі секретів не буває. Про вибрик старої вже знали всі сусіди. Коли вона з'явилася на городі, я сказав:
— Ось зараз «швидка» приїде. Побачать вас на городі — будете платити за бензин.
Баба розгублено зупинилася, подумала і пошкутильгала назад, спираючись на свої палиці.
«Швидка» приїхала через годину, коли бабі знову набридло чекати смерті. Фельдшер послухав її, порадив напоїти марганцівкою і все одно вимагав каністру бензину. Але не за хибний виклик, а з огляду на загальні труднощі медицини.
Баба весь час боязко мовчала. Але коли фельдшер вже виходив, зважилася спитати:
— Товаришу лікар, а що пити, щоб померти?
Той обернувся, мовчки показав кулак і вийшов.
— І як воно це в серіалах ...показують — що випила таблетку — і на той світ? — з тугою спитала баба Ніна.
P.S. Самовбивство — це гріх. Так написано в Біблії. За будь-якої найбезвихіднішої ситуації завжди можна знайти вихід, тому заподіяти собі смерть — це рішення слабких. Так вважають оптимісти. Або: це егоїстично — піти з життя, залишивши в безутішному горі своїх рідних і близьких, тих, хто любив тебе більше за всіх на світі. Навряд чи про все це думала баба Ніна, «виколупуючи» з упаковок панацею на всі випадки життя. Й уже зовсім невідомо, про що подумали після вищезгаданого випадку дочка і син бабусі. Можливо, списали її вчинок на, пробачте заради Бога, старечий маразм. До того ж, стара людина — як дитина, бере сімейні негаразди дуже близько до серця, реагуючи на них максимально бурхливо. Не знаю, не знаю... Але мені б, будь я на їхньому місці, було б гірко, боляче й соромно усвідомлювати, що єдина земна радість, що тримала мою маму на цьому світі, — лише декілька грядок з капустою, яку треба вчасно зрізати. Банальний рекламний слоган: «Зателефонуйте батькам». Ось так, без знаку оклику.
Олена ГОДОВАНЕЦЬ
