Лукашенко залишається

«Я хочу відразу попередити вас і тих, хто цікавиться — так званого 20 липня, в тому розумінні, яке вкладає в цю дату опозиція, для нас немає», — заявив напередодні 44-річний Лукашенко на зустрічі з місією Організації безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ).

«Після 20 липня Лукашенко не буде легітимним президентом. Але він залишиться реальним керівником держави. І переговори будуть вестися з ним, нехай це й прагматичне рішення. Навіть мінчани, що засадили картоплею всі околиці, навряд чи стурбовані його легітимністю. А ізоляція країни і голод приводять до ще більшої диктатури», — помітив один із західних дипломатів.

Сьогодні з самого ранку молодіжна рада партії «Реформи і порядок» і активісти Молодого руху проводять пікетування Посольства Республіки Білорусь в Україні на вулиці Січневого Повстання, 6 у Києві. «Ми вимагаємо, щоб у Білорусі була забезпечена свобода слова і свобода вибору», — заявили у ПРП напередодні пікетування. Фракція партії «Реформи і порядок» у Верховній Раді України зініціювала заяву щодо ситуації в Білорусі, яку підписали представники трьох правоцентристських фракцій. Зокрема ПРП закликала Лукашенка й білоруський уряд до відновлення демократії, дотримання міжнародних зобов'язань у галузі прав людини, звільнення політичних в'язнів.

МЗС України на момент виходу газети до друку ще не оприлюднило офіційної позиції Києва стосовно її подальших контактів з Лукашенком.

«Ця справа дуже тонка, — сказав «Дню» один із представників дипломатії на умовах анонімності, — з одного боку, не можна ставити під сумнів результати волевиявлення більшості білоруського народу. З іншого — варто було б подивится прагматично. Є, звичайно, свої «нюанси» в режима Лукашенка, але принаймні свій народ ще не розстрілює. Альтернативи йому сьогодні немає. Звичайно, в Білорусі — не обраний, а призначений парламент — але за рік там мають відбутися вибори. Та й Захід зацікавлений у продовженні нормальних контактів між Києвом та Мінськом. Загалом — ситуація далеко не є зрозумілою на сто відсотків».

Один із чиновників МЗС Франції, відповідальний за східноєвропейську політику своєї країни, сказав «Дню», що країни — члени Європейського Союзу з одного боку, визнають, що з 20 липня президент Лукашенко втрачає легітимність свого статусу, але з іншого — відносини мусять бути не з ним особисто, а з Білоруссю. Тому якихось заяв з цього приводу на Заході не буде.

Харизматичний лідер, який звертається до народу на просторіччі й тужить за СРСР, п'ять років тому обіцяв повернути країну в безтурботне радянське минуле брежнєвських часів, вирвати коріння корупції, взяти курс на союз з тоді братською Росією, вдихнути життя в промисловість і «стряхнути» бізнесменів.

І Білорусь, з її загальною зайнятістю, зрiвнялівкою, держпримусом, стала острівцем соціалізму в Європі, ізгоєм у європейських структурах, країною, яка проїдає сама себе за відсутності зовнішніх фінансових потоків. Прибутки населення у валютному еквіваленті зменшилися вдвічі.

«Але у нас все-таки немає голоду», «нам бомби не падають на голову — в цьому велика заслуга держави», — підбивають громадяни підсумки п'ятирічки у святкових передачах на державному телебаченні.

Незважаючи на явне погіршення життя білорусів, рейтинг Лукашенка, як і раніше, високий і, за даними Незалежного інституту соціально-політичних досліджень (НІСПД), на сьогодні становить по країні 45 відсотків, практично не змінюючись за ці роки. Слабка опозиція, що свариться, не може протиставити йому жодного яскравого суперника.

Лукашенко, який раніше очолював радгосп, за п'ять років провів два референдуми, внаслідок яких замінив національну державну символіку на радянську, надав російській мові статусу державної, витіснивши білоруську з офіційного вжитку, створив систему влади, яка повністю підпорядкована президентові, — він особисто призначає навіть районних суддів.

Нинішній прихильник союзної держави з Росією, невтомний опонент Заходу і «страшного монстра» НАТО, друг Мілошевича, вперше він заявив про себе у зовнішній політиці збиттям повітряної кулі восени 1994 року, внаслідок чого загинули американський і швейцарський спортсмени.

У червні минулого року він виселив усіх дипломатів, крім російського посла, із заміської резиденції Дрозди, не бажаючи сусідувати з ними. Країни Європейського Союзу, відкликавши майже на рік своїх послів, відмовили Лукашенку у в'їзді. Мирову було підписано лише навесні цього року — дипломати погодилися шукати нові резиденції, а Білорусь поки що не видала обіцяної компенсації.

Лукашенко сварився навіть із «старшим братом» Борисом Єльциним — президент РФ заступився за журналістів Громадського російського телебачення (ГРТ) Павла Шеремета та Дмитра Завадського, заарештованих 1997 року за зйомки сюжету на білорусько- литовському кордоні. Як наслідок, Єльцин одного разу навіть заборонив Лукашенкові візит у російські регіони, де білоруський президент — найчастіший гість.

Сьогодні Лукашенко проривається в єдину з Росією державу, вимагаючи натомість хоча б посади віце-президента. Однак Кремль, який вітає інтеграцію, більше непокоїться власними проблемами напередодні парламентських і президентських виборів.

Лукашенко, який грає на дозвіллі у професійний хокей, і в політиці вибирав силові прийоми, що завжди сходило йому з рук. Досі він ігнорував голос Заходу, однак у поточному місяці пішов на зближення, намагаючись налагодити відносини. Його реверанс не залишився непоміченим — Білорусь і ОБСЄ днями домовилися забути минуле, якщо 2000 року в країні пройдуть справедливі й вільні вибори до Національного зібрання.

Більш того, Захід при обіцяному Лукашенком розвороті Білорусі в загальноєвропейське русло, обіцяє скасувати економічні санкції та підтримати її вступ до європейських структур.

«Неможливо рухатися вперед і дивитися при цьому в дзеркало заднього спостереження», — зазначив днями посол Франції Бернард Фассьє.

«Це змова з диктатором», — вигукнув один з опозиційних лідерів, які надто покладалися на Захід.

Схоже, після югославської кризи Захід збирається застосувати до Білорусі тактику пряника, однак тільки за втілюваної демократизації.

Незважаючи на обіцяну Заходу політичну відлигу, Лукашенко висловив погрозу, що акції протесту в центрі столиці відтепер заборонено, i вони будуть жорстоко придушуватися в рамках закону задля безпеки самих же громадян.

ДО РЕЧІ

У свій час президент Лукашенко поділив білоруських журналістів на «чєсних» і «нячєсних». До перших він відніс «своїх», журналістів державних ЗМІ, які обслуговують владу; до других — незалежних журналістів. Саме це й визначає сьогодні ставлення влади до преси. Президент Білоруської асоціації журналістів Жанна Литвина каже, що в Білорусі вбивають незалежну демократичну пресу. Закони гарантують свободу інформаційної діяльності. Але влада не має бажання їх виконувати. Журналістів не вбивають, але жорстоко, до каліцтв б'ють, затримують, судять, відбирають і засвічують відзняті матеріали. Інколи невідомі «бойовики» у штатському вивозять кореспондентів до лісу, де вчать, як жити і про що писати. Викликають для «профілактичних» розмов до КДБ, прокуратури, міліції. Роботу білоруських ЗМІ контролює Державний комітет РБ з преси. З його надр постійно виходять попередження про порушення незалежними демократичними виданнями закону РБ «Про пресу та інших ЗМІ».

З офіційної довідки Посольства РБ в Україні:

«У Білорусі зареєстровано 1026 газет і журналів, з яких третина є державними. Поряд зі 112 державними поліграфічними підприємствами у рівних господарських умовах працюють 117 недержавних типографій. Тільки 54 з 228 видавництв є державними. У Білорусі 145 телерадіостанцій, з яких 83 є недержавними».

За словами ж Жанни Литвиної, «практично всі прилаштовані для більш-менш якісного друку типографії монополізовані державою. Найпотужніший в країні видавничий комплекс «Білоруський Дім преси» для абсолютної більшості незалежних газет недоступний. Хоча його виробнича база завантажена всього на 50 відсотків». До 250 недержавних видань у Білорусі практично знаходяться у стані клінічної смерті і виходять один раз на рік. Загальний тираж усіх інших незалежних видань суспільно- політичного спрямування не перевищує тиражу лише однієї газети «Советская Белоруссия» (засновник адміністрація президента).

IСТОРИЧНА ДОВIДКА

5 листопада 1996 р. — президент Республіки Білорусь видав указ № 455 «Про порядок набуття чинності рішень республіканського референдума про зміни і доповнення конституції Республіки Білорусь». Цим указом президент, перевищивши свої повноваження і проігнорувавши ухвалу Конституційного суду від 4 листопада, встановив прямий порядок набуття чинності рішень республіканських референдумів з питань змін і доповнень конституції Республіки Білорусь.

9 листопада — почалося дострокове голосування. До цього часу остаточні тексти змін і доповнень Конституції ще не були опубліковані. Лише 12 листопада був надрукований чотиримільйонним тиражем президентський проект конституції. Альтернативний проект, винесений на референдум депутатами Верховної ради, був опублікований лише 21 листопада. Ознайомитися з ним виборці практично не мали можливості. Тим часом, за даними деяких джерел, достроково проголосували від 20 до 30 вiдсоткiв виборців.

13 листопада — голова Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів В. Гончар публічно заявив, що не підпише підсумкового протоколу референдуму, якщо й надалі будуть тривати грубі й численні порушення законодавства про референдум з боку виконавчої влади.

14 листопада — указом президента В. Гончара незаконно усунуто зі своєї посади, а будинок Центрвиборчкому заблокований озброєними людьми з охорони президента.

26 листопада — 103 депутати Верховної ради, зібрані адміністрацією президента поза Овальним залом, за відсутності кворуму і законних керівників Верховної ради ухвалили від її імені так звані закони: «Про республіканський референдум 24 листопада 1996 року в Республіці Білорусь», «Про припинення в Конституційному суді Республіки Білорусь розгляду справи про порушення президентом Республіки Білорусь Конституції Республіки Білорусь» і «Про припинення повноважень Верховної ради Республіки Білорусь тринадцятого скликання».

27 листопада — Центральна комісія з виборів і проведення республіканських референдумів на чолі з призначеним президентом новим головою Л. Єрмошиною обнародувала підсумки референдуму. Для підрахунку голосів вистачило двох днів.

З цього ж дня — Конституція 1994 року «із змінами й доповненнями» набрала чинності.

P.S. Білорусь почала жити за «новою» Конституцією з новим парламентом, новим урядом, новим Конституційним судом. Більшість країн світу й міжнародні організації не визнали підсумків республіканського референдуму і, відповідно, легітимності створених на базі Конституції зразка 1996 року органів державної влади, в тому числі Національних зборів Республіки Білорусь.

На цей час проблема правомірності зміни Конституції 1994 року, як і раніше, актуальна. З нею прямо пов'язане й питання про термін закінчення повноважень президента О. Лукашенка і про час проведення нових президентських виборів. Михайло ПАСТУХОВ, доктор юридичних наук, професор, колишній суддя КС Білорусі