Людина Високого Неба

"Ми не знаємо, коли саме відбудеться наша зустріч з Богом, проте ми точно знаємо, де саме це відбудеться: в зоні Милосердя, Співчуття та Доброти, бо тільки виявляючи ці риси, ми стаємо ближчими до Всевишнього "

Кожна особистість — це унікальний, неповторний світ, і відхід її від нас — то загибель цілого світу. Це абстрактна істина, проте вона раптово набула трагічних, щемливих обрисів у мить, коли надійшла несподівана й скорботна звістка: 30 червня не стало професора Сергія Кримського, доктора філософських наук, всесвітньо відомого вченого, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, одного з улюблених багаторічних авторів «Дня», людини енциклопедичної наукової освіченості й високих гуманістичних переконань.

Тромб зробив свою фатальну справу... Ще так недавно, 22 червня, наша газета тепло поздоровила Сергія Борисовича з 80-річним ювілеєм, і він (як завжди, мудро та проникливо) поділився з нашими читачами своїми міркуваннями про сенс людського життя (не помилимося, якщо скажемо, що саме ця проблематика усе життя хвилювала вченого не меншою, а можливо, й більшою мірою, аніж спеціальні філософські дисципліни: логіка та методологія науки, теорія пізнання й багато інших, завдяки розробці яких Сергій Борисович здобув заслужене європейське визнання). Ще 22 червня ювіляра вітали в стінах рідної наукової установи — в Інституті філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Сергій Борисович спирався на палицю (давалося взнаки серце), проте говорив чітко, натхненно та енергійно, говорив так блискуче, що аудиторія слухала, затамувавши подих. Свої думки про найдорожче він утілив у незабутніх словах: «Ми не знаємо, коли саме відбудеться наша зустріч з Богом, проте ми точно знаємо, де саме це відбудеться: у зоні Милосердя, Співчуття та Доброти, бо тільки виявляючи їх, ми стаємо ближчими до Всевишнього». Вважатимемо це духовним заповітом великого вченого.

Сергій Борисович був наділений рідкісним даром Вчителя Життя. І справа не тільки в тому, скільки талановитих аспірантів він підготував, прилучивши їх до секретів філософської науки (а таких — десятки). І н тільки в тому, що його книги «Під сигнатурою Софії», «Философия как путь человечности и надежды», «Дневные раздумья» були прочитані духовно живою частиною суспільства, і це підтверджується присудженням С.Б. Кримському (першому з вітчизняних філософів) Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2005 рік. Важливим є те, що Сергій Борисович, людина органічно демократична і відкрита, вважав своїм обов'язком звертатися не тільки до колег-фахівців, а й до найширшої аудиторії. І декілька десятків його блискучих статей-перлин, опублікованих на наших шпальтах у 1999—2010 роках та включених до декількох книг серії «Бібліотека газети «День» («Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир», «Екстракт 150»), переконливо демонструють, що філософ чудово умів розповідати про найголовніше точно, яскраво та переконливо.

Загалом в «Дні» вийшло понад сотню його статей, монологів, інтерв'ю, коментарів.

Ми любили Сергія Борисовича і він любив нас. Він подарував нам щастя першими читати його тексти. Безпрецедентний факт: ця неймовірна людина — філософ найбільшої величини — знялася... в рекламному ролику газети «День». Сергій Борисович адресував нам найцінніші слова підтримки- свій вислів «День» — це газета, яка робить Думку подією». Ми надзвичайно дорожимо цим.

Він був фахівцем у найрізноманітніших галузях гуманітарного знання, міг захопливо викласти свої думки щодо історії Софії Київської (читачі «Дня», мабуть, добре пам'ятають його незабутню статтю «Ефект високого неба»), щодо проблем глобалізації та сутності демократії та свободи, європейського «струменя» в історії України, толерантності та прав «мислячої меншості», яка дуже часто, як виявляється в історії, має рацію... Проте найбільше хвилювали Сергія Борисовича (він і сам говорив про це) проблеми етики, проблеми Добра і Краси. Це, схоже, є характерною рисою покоління ровесників Сергія Борисовича — золотої плеяди українських вчених та митців. Моторошно стає, коли запитуєш себе: а хто з молодих заповнить ту страшну порожнечу, яка утвориться з неминучим відходом цієї генерації? Не видно таких — а це ж уплине на долю України...

Сергія Борисовича ми з повним правом можемо назвати Людиною Високого Неба. І пам'ятаймо: він не залишив нас, він просто там, нагорі, у небесних просторах — дивиться, чи добре ми вчимося.

КОМЕНТАРІ

Мирослав ПОПОВИЧ, доктор філософських наук, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди:

— Я знав Сергія Кримського з 1948 року. Ми разом вчилися в університеті, а згодом і разом працювали в Інституті філософії. Не має таких праць Кримського, яких би я не читав і не обговорював, коли вони тільки «народжувалися». І навпаки — він теж брав участь у обговоренні моїх праць.

Сергій Борисович був людиною винятково нестандартною. Він не міг бути просто переповідачем якихось істин. У нього було особливе ставлення до тих проблем, які нам усім доводилося розв'язувати в житті. По-перше, він був пристрасним любителем музики, можна навіть сказати меломаном, затятим музикознавцем, по-друге, дуже любив Київ, а по-третє, був людиною високої філософської культури. Останнє було йому притаманне ще в ті роки, коли він був студентом першого курсу, куди прийшов будучи членом гуртка з астрономії, яким тоді керував професор Всехсвятський. На факультеті він відрізнявся від усіх своєю зрілістю.

Сергій Борисович цілком віддавав себе своїй справі. Це видатна постать: він писав про культуру, а ще більше — творив цю культуру. Людина винятково обдарована і сконцентрована на високих духовних інтересах. Разом із тим, він завжди гостро реагував на все, що відбувається в нашому громадському житті.

До нього всі ставилися з великою повагою. Без Кримського наша культура відчуватиме порожнечу. Будемо сподіватися: те, що він писав, те, що він говорив, як викладач, проросте в душах наших людей.

Петро ЙОЛОН, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Інститут філософії імені Г.С. Сковороди:

— Сергій Кримський був видатною особистістю. Він відрізнявся від багатьох інших науковців тим, що сповідував високі духовні переконання. Для нього земні, побутові, прагматичні проблеми завжди залишалися осторонь. Його життя — це духовне життя. Праці Сергія Борисовича порушують низку проблем, як наприклад, проблему «софійності» української ментальності. Його концепції характеризують духовне життя окремої особистості й народу в цілому. Варто згадати і про наукові досягнення Кримського у галузі логіки, історії української філософії, соціології. У багатьох аспектах можна відзначити його неординарні заслуги, про які знають як в Україні, так і за кордоном.

Це велика втрата не лише для української філософії, а й для української науки. Нас багато що зв'язувало із Сергієм Борисовичем, тож його смерть — це втрата частини мого життя, втрата самого себе.

Тамара БОЙКО, головний редактор каналу «Культура»:

— Це звучатиме парадоксально, але моє перше враження від зустрічі з на той час уже 80-річним філософом Сергієм Борисовичем Кримським було... феєричним. Ми познайомилися під час зйомок програми «Діалог» із Мирославом Поповичем та Сергієм Борисовичем. Пригадую, як він одразу заволодів увагою знімальної групи та навколишнім простором. Не тільки тому, що голосно та темпераментно розмовляв, активно використовував жести у спілкуванні. Сергій Борисович відразу справив враження активної, могутньої людини. Для його мислення були характерні несподівані повороти. Він пов'язував поняття, які, здавалося б, лежать у зовсім різних площинах. Його думка народжувалася прямо у нас на очах, він залучав співрозмовників у коло своєї думки, могутнього розуміння Всесвіту. Досі мені не доводилося стикатися з таким. Мені навіть спершу здалося, що він страшенно високий, хоча насправді було не так...

Пригадую, як філософ говорив про Софію Київську, як розкривав її велич, розповідав про значення київського рельєфу, а потім раптом перейшов до теми відьом. Сергій Борисович стверджував, що відьми були не лише позитивним явищем, а ще й знаковим для України. Ми навіть міркували над створенням окремої передачі про київських відьом. На жаль, не судилося...

Коли ми знімали передачу про Софію Київську, знімальна група ледь встигали за Сергієм Борисовичем — йому хотілося показати якомога більше і розповісти про кожен горбочок. Він так багато знав! Дуже шкода, що, як мені здається, ми не все від нього взяли. Він багато часу проводив за письмовим столом, займався не довколишнім світом, який нас так цікавить, а досліджував глибша сфери.

Під час однієї з передач Сергій Кримський навантажив нас розумінням того, що культура є засобом виходу з катастрофи, з кризової ситуації. Цю істину я запам'ятала на все життя. І ми намагаємося нею керуватися.

Я не хочу з прощатися з Сергієм Борисовичем, він із нами, його передачі будуть в ефірі каналу «Культура», зокрема найближчим часом ми покажемо згаданий «Діалог», якраз у період, коли філософа висунули на Шевченківську премію за твір «Философия как путь человечности и надежды». До речі, ця книга має бути настільною для кожного інтелігента. Коли б у Верховній Раді люди мали цю книгу та заглядали до неї, можливо, вони були б інакшими. Сергій Кримський робив людей кращими... Втім, мені здається, що якби його не висунули на Шевченківську премію, навряд чи ми б знайшли до нього стежечку. На жаль, на екрані великих телеканалів Сергія Кримського не було, хоча він був дуже багатою — духовно та знаннями — людиною.

Велетні відходять, утворюючи величезну дірку, яка відтепер буде в нашому просторі. Треба більше думати над тим, хто є, з ким спілкуватися, кого знімати, кого записувати. Про них треба говорити — це само собою. Але і тим, хто пішов від нас, дайте слово!

Ігор БИЧКО, доктор філософських наук, заслужений професор філософського факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка:

— Сумна, я би навіть сказав — лиха звістка про смерть Сергія Кримського була для мене абсолютною несподіванкою. Ще недавно ми вшанували Сергія Борисовича на його восьмидесятирічному ювілеї, де всі учасники говорили не стільки про фундаментальні наукові та філософські здобутки цієї людини, скільки про майбутні звершення, яких ми всі чекали від нього.

У моїй пам'яті Сергій Борисович постає насамперед як феноменальних здібностей школяр, про якого ходили легенди у повоєнному Києві, який з групою своїх ровесників організував гурток при бібліотеці по вулиці Короленка (сьогодні Володимирська). Гурток молодих інтелектуалів, які обговорювали найсучасніші проблеми філософії і природничих наук: теорію відносності Ейнштейна, досягнення ядерної фізики, говорили про якісь загадкові кванти, альфа-промені тощо.

Але по-справжньому я познайомився із Сергієм Борисовичем вже на філософському факультеті, коли вступив на перший курс. Сергій Борисович тоді навчався на другому. Саме з того часу ми йшли поруч — на філософському факультеті, а згодом в Інституті філософії. Сергій Кримський виявився не легендарним молодим мудрецем, а цілком реальною, пристрасною, запальною, закоханою у філософію і надзвичайно працьовитою людиною, з якою було легко співпрацювати, сперечатися і дружити.

А сьогодні мені дуже тяжко уявити, що мого щирого друга Серьожи Кримського немає.

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:

— Мене особисто пов'язують з Кримським особливі стосунки, бо він був одним з улюблених учнів моєї мами. Він вступив до Київського університету 1947 року. Саме цього року з Москви, закінчивши університет, приїхала моя мама і почала викладати філософію. Курс, де був Кримський, Попович, Мазепа, Горський, блискуча плеяда філософів, дістався саме їй. Кримський із них особливо виділявся. Ще до вступу до університету за ним закріпилася слава людини, яка все знає. А вже в університеті він виявив себе блискуче, був одним із кращих на курсі.

Я вам розповім дуже забавну історію. Виступаючи недавно на ювілеї Сергія Кримського, де було дуже багато людей старшого покоління, я сказав: «Нікому з вас не пощастило слухати Сергія Борисовича з п'яти років життя». Адже він був частим гостем у нашому домі, оскільки був улюбленим учнем моєї мами — Злотіної Марії Львівни. А Сергій Борисович відповідає мені: «Не з п'яти років, а з перших днів. Я був присутній, коли тебе принесли із пологового будинку».

Був і драматичніший епізод. Після того як курс Кримського блискуче закінчив університет 1952 року, моя мама прийшла просити декана, щоб Кримського і Поповича, як найкращих, зарахували до аспірантури. Декан каже: «На якій підставі?» Мама: «Вони найрозумніші». На що декан відповів: «Ось саме розумників нам і не треба». Поповича відправили до Тернопільської області вчителем, а Кримський взагалі на кілька років залишився без роботи. У той період, 1952 рік, саме велася боротьба з космополітизмом. І лише коли директором Інституту філософії став Павло Копнін, десь 1957 року, Сергій Борисович уже зміг влаштуватися до Інституту філософії. Усе його життя пов'язане з цим інститутом. Він відразу отримав статус одного з найкращих мислителів, який підтверджував усе своє життя.

Він займався і логікою методології науки, і питаннями світогляду, і теорією пізнання. Кримський дуже багато писав, у нього безліч серйозних публікацій. Крім того, ви знаєте, він був справді публічною людиною, дивовижним оповідачем, блискуче знав місто Київ — його душу. Сергій Борисович навіть проводив екскурсії для гостей, ніколи не відмовлявся від цього. Водив людей якимись закутками Києва, про які ніхто не знав.

Розповім вам ще одну цікаву історію. У мене у відділі навчається багато аспірантів. По вівторках у нас зазвичай проходить «відділ». Інколи в цей час назначали лекцію Кримського для аспірантів. І як ви думаєте, що вони вибирали? Звичайно ж, лекцію Кримського. Інший би заввідділом не зрозумів, я їх відпускав. Можливо, вони щось втрачали у своїй професії, проте набували найголовнішого — загальної ерудиції та вміння унікально мислити. Роки три в мене такі «проблеми» були.

Сергій Кримський — це різностороння людина. Якщо є втілення філософа, то це в ньому, він був рідкісним типом втіленого філософа. Для нього це було життям, а не роботою.

Прощання із Сергієм Борисовичем Кримським відбудеться сьогодні з 9.30 до 10.30 в Інституті філософії (вул. Трьохсвятительська, 4, кім. 318) і з 11.00 до 12.00 — біля крематорію на Байковому цвинтарі.