Материк Гусейнова
В усьому відчувався некволий порух захирілого культуртрегера з глибинки, котрий цілком випадково гепнувся задом у діжу зі спонсорськими дріжджами й тут-таки заходився клепати в кожне число часопису ностальгійно-нудні опуси, побоюючись одного — аби ті дріжджі завчасу, принаймні допоки він не видасть власного двотомника, не встигли й не осіли. Проте ні. У діях криворізького редактора відчувався чіткий i, коли хочете, хитрий прорахунок. Наповнюючи журнал уже з перших випусків, можливо, не зовсім логічним, зате щедрим розмаїттям імен, стилів, тем, він щонайменше дбав про власний імідж, з'являючись на його сторiнках зрідка й непомітно. Згодом мішанина вщухла, «Кур'єр» виструнчився, став більш перебірливим, вишуканим. Чого варта сьогодні хоча б публікація в часописі за 1997 рік Nе-Антології «Вісімдесятники. Нова проза», що репрезентувала 20 напіввідомих-напівневідомих імен «літературних рабів», котрі, попри відверті дулі з боку державних видавництв, творять сучасну українську літературу! Не менш унікальний i замах на ще ширше узагальнення «Прощавай, тисячоліття! Сучасна українська проза». Стаття має постати у двох спецвипусках «Кур'єра» (до речі, № 1 уже з'явився на прилавках книгарень, ось- ось надійде № 2) і явити читаючій публіці ще три десятки найновітніших літературних імен!
Таким чином, Григорій Джамалович Гусейнов, до українськості якого дехто ставився доволі скептично, хутко заткнув за пояс численних «стовідсоткових» петренків, коваленків, степаненків — редакторів таких самих нестоличних часописів, котрі, однак, попри всю свою «стовідсотковість», так і не змогли виборсатися з тенет глухої провінційності. А він зміг.
50-річчя, яке святкує нині пан Гусейнов, не стало причиною запишатися й спочити на лаврах. Просто до двох попередніх його книг («Незаймані сніги» та «Чаша ювеліра Фаберже») додалася ще одна — «Станційні пасторалі», випущена в останні дні 1999 року.
Отже, територія Гусейнова, яка згодом стала островом, тепер розрослася до розмірів материка. І не дивно, що у своїх неспішних, розлогих і чутливих «Станційних пасторалях» криворізький письменник щонайбільшу данину вiддає саме тій, яка стояла біля першовитоків його Материка — рідній Матері.
