Медведєв і політзеки

«Вирок, винесений мені державою, я вважаю несправедливим. Звертаюся до вас, пане президенте, з клопотанням про припинення чинності незаконного судового вердикту. Прошу помилувати мене». Дата, підпис.

Треба ж допомогти Медведєву. Судячи з його висловлювань, він і хотів би звільнити всіх, чиї імена стоять у відомому списку, але от лишенько: резолюцію «згоден» йому накласти нікуди. Безсердечні політв’язні позбавили його такої можливості — накласти резолюцію. А він начебто навіть і не вимагає розкаяння й лише безсило розводить руками: хочу, хочу милувати, але не можу. Без папірця я ніхто.

І Бог з ними, з експертами, які переконують гаранта в тому, що він, згідно з Конституцією, має право «здійснювати помилування», не чекаючи прохань і петицій. Адже відомо, що всі вони куплені Ходорковським, прокурори брехати не стануть. Разом з лідерами іноземних держав, міжнародними правозахисними організаціями, журналістами — про окремих громадян навіть не говорю. Проте Дмитро Анатолійович, маючи добре серце, все одно схиляється до милосердя (якщо вірити нещодавнім висловлюванням Бориса Нємцова), і його треба підтримати.

Текст, наведений вище, міг би стати компромісом між Кремлем і політв’язнями. Ідеальною угодою, в рамках якої президент отримує бажану цидулку, а в’язні без приниження виходять на волю. Як на початку славетних горбачовських справ, коли політзеки писали щось на кшталт «зобов’язуюся не порушувати законів, як не порушував їх і раніше» і звільнялися. Бо нинішня держава російська, подібно до ветхорадянської, в бюрократичному плані незвичайно трепетно й без правильно оформлених документів функціонувати не може.

усе так просто.

Єдине, що бентежить у цій бездоганній побудові, це фізична здатність Дмитра Анатолійовича взяти гостро заточений олівець або добре заправлену ручку й, заплющивши очі, написати «згоден» і підписатися. Ще увижається під цим документом інший підпис і інші слова: «Ти чо? В.Путін». Сучасникам, а також історикам було б надзвичайно цікаво подивитися на цей папірець і покрутити його в руках, щоб відчути неповторний запах епохи. Щоб її оцінити й відчути.

Словом, треба почати листуватися з Медведєвим, так я гадаю. Хоча б із чуто пізнавальною метою. Тоді й з’ясується остаточно, що це був за час, що за людина очолювала державу і як у цій державі розв’язували конституційні проблеми, що здавалися простими лише на перший погляд. Такий тест є просто необхідним, аби зрозуміти характер третього президента Росії й тонкощі його взаємин з другом по тандему, із законом і з країною.

Це цікаво ще й тому, що в багатостраждальній нашій історії бували різні царі, переважно деспоти й волюнтаристи. А от такого, що добровільно наклав на себе сувору печать самообмеження, на кшталт єпитимії, ще не було. На другий термін йти не може, другу перешкоджати не хоче, в’язнів помилувати не в змозі — ну буквально ні на що не здатний. Добрий такий, безпорадний, зворушливий. Оточений злими, жорстокими людьми: ті в Кремлі не дозволяють довше одного терміну сидіти, а ці помилування писати відмовляються. Оточили зусібіч, і складається навіть враження, що папірець йому теж не допоможе, але все одно: варто спробувати.