«Міфи нелегко розвінчувати»

15 років тому, 9 липня 1997 року, Україна і НАТО підписали Хартію про особливе партнерство. Це стало найвидатнішою подією у відносинах Україна — НАТО 1997 року. Однак і нинішній рік багатий на важливі дати. Так, наприклад, цього року ми відзначаємо 20-ту річницю вступу України до Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) та 15-річчя приєднання України до Ради євроатлантичного партнерства.

Для обох сторін ці 15 років співпраці принесли чимало досягнень. З глобальної перспективи, те, що здійснило НАТО 1991 року після розпаду Радянського Союзу, стало вирішальним для майбутнього Альянсу. Bоно [НАТО] відкрило свої двері та започаткувало відносини з новими демократіями, чиє майбутнє в той історичний період було непевним. Відносини з деякими з них переросли у членство: 1997 року НАТО прийняло до своїх лав перших нових членів з Центральної та Східної Європи. Окрім цього, НАТО також розвинуло особливі партнерські відносини з Україною та Росією. Нещодавно в Москві відзначили 15-ту річницю підписання Основоположного акту НАТО — Росія та 10-ту річницю заснування Ради НАТО — Росія. Ці партнерства відкрили нові горизонти для співпраці в інтересах безпеки всіх держав євроатлантичного регіону та поза його межами. Отож, якщо розглядати відносини з точки зору стабілізаційних процесів, ми можемо впевнено сказати, що було досягнуто багато успіху.

Підбиваючи підсумки наших звершень, я твердо переконана, що зі стратегічної точки зору особливе партнерство між Україною та НАТО багато в чому допомогло Україні. По-перше, незмінна відданість НАТО незалежності, територіальній цілісності та суверенності України допомогла українській державі в розвитку її власної зовнішньої політики та політики в галузі безпеки. По-друге, відносини з НАТО позитивно вплинули на проведення внутрішніх реформ в Україні, зокрема в секторі оборони та безпеки. І по-третє, завдяки НАТО Україна мала змогу затвердити свій імідж у світі як стабільного та надійного партнера, а також постачальника «м’якої» та «жорсткої» безпеки.

Відносини з Україною принесли свої плоди також і для НАТО. Коли НАТО почало співпрацювати з такими країнами, як Україна, це допомогло нам краще познайомитися зі своїми партнерами. Ця нова взаємна відкритість укріпила нашу спроможність співпрацювати і готовність разом досягати спільних цілей та пріоритетів.

Що ж до поточного співробітництва, то воно продовжує приносити відчутні результати. Ми започатковуємо новий Цільовий фонд для утилізації джерел радіоактивних матеріалів. Україна зобов’язалася продовжувати здійснювати свій цінний внесок у стабілізацію Афганістану та висловила готовність брати участь у навчанні афганського персоналу в сфері безпеки після 2014 року. А восени цього року українські інструктори долучаться до спільного проекту з підготовки персоналу у сфері боротьби з розповсюдженням наркотиків для Афганістану, Центральної Азії та Пакистану під егідою Ради НАТО-Росія.

Майбутній внесок України в операцію «Океанський щит» буде першим випадком участі країни-партнера в подібних акціях під проводом Альянсу, посилюючи роль України як ключового учасника операцій під проводом Альянсу серед країн-не членів НАТО. Нещодавно Україна презентувала свій потенційний внесок в ініціативи «розумної оборони» союзникам по НАТО в рамках Спільної робочої групи з оборонної реформи. Пізніше, восени цього року, Спільна робоча група з економічної безпеки розгляне питання оптимізації оборонних ресурсів в Україні.

Оборонна реформа (або реформа сектору безпеки) є важливою складовою співпраці Україна-НАТО в рамках Хартії про особливе партнерство та Річної національної програми (РНП). Відлік співпраці в цій галузі розпочався, власне, ще до 1997 року, а саме 1994-го, коли Україна приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ), і на сьогодні жодна інша держава-партнер не досягла подібного рівня співпраці з НАТО в цьому. Тепер, коли Президент України затвердив низку основоположних документів, таких як «Стратегія національної безпеки» та «Військова доктрина», НАТО та її члени отримали «дорожню карту» і будуть в змозі запропонувати Україні допомогу щодо впровадження пріоритетів, викладених в цих документах. У галузі наукової співпраці Україна була однією з перших колишніх радянських країн, науковці якої започаткували контакти з західними колегами. Починаючи з 1991 року, українські науковці та експерти беруть участь у наукових заходах НАТО, при цьому Україна залишається однією з найбільш активних учасниць програми НАТО «Наука заради миру і безпеки» (НМБ). Загалом українські науковці та експерти відіграли провідну роль у понад 700 заходах за цією програмою та взяли участь у багатьох інших спільних проектах як учасники та ключові доповідачі. Українські вчені беруть участь у різноманітних заходах НМБ, починаючи від вивчення передових методів виявлення вибухових речовин та розробки новітніх матеріалів для захисту транспортних засобів до прогнозування ризику повеней та запобігання ризику для здоров’я людей.

Однак слід пам’ятати, що наші відносини з Україною не повинні бути механічними чи бюрократичними. В основу відносин, закріплених Хартією Україна — НАТО та РНП, покладені принципи та спільні цінності, такі як демократія та верховенство права. Під час Чиказького саміту НАТО 28 глав держав та урядів виступили з чітким сигналом стурбованості щодо цього аспекту відносин. Втім, важливо підкреслити, що Декларація саміту висловлює абсолютну підтримку довгостроковому, стратегічному характеру відносин Україна — НАТО, в тому числі й притаманній природі цінностей. Щирий, відвертий обмін поглядами є свідченням відкритості та ступеня зрілості партнерства між Україною та НАТО, і подібні дискусії є частиною здорових міжнародних відносин.

1997 рік має для нас символічне значення, адже він є і роком заснування Центру інформації та документації (ЦІДН), який я очолюю і який цього року святкує своє 15-річчя. Наш Центр, що розміщується в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, став першою офіційною установою НАТО на території країни-партнера. Його першорядне завдання просте, але ключове: надавати інформацію про Альянс українській громадськості. Наш Центр відкритий для всіх. Сюди можна завітати будь-коли, поставити запитання, отримати інформацію. Наш Центр щодня приймає багато відвідувачів із проханням надати інформацію про НАТО та питання безпеки загалом. Ми намагаємося не лише тримати українців у курсі подій, здійснюючи розсилання друкованих та електронних матеріалів, але й постійно оновлюємо повідомлення в режимі он-лайн, миттєво поширюючи серед широкого кола зацікавлених найсвіжішу інформацію про те, що відбувається в НАТО. Ми спрямовуємо відвідувачів до нашої сторінки в Інтернеті, яка пропонує велику кількість інформації про НАТО та відносини Україна — НАТО, включаючи відеоматеріали та документальні фільми, відзняті за підтримки нашого Центру та Відділу громадської дипломатії НАТО. Наша сторінка в Інтернеті, а також нещодавно започаткований канал на YouTube користуються популярністю серед користувачів.

Зрештою, наша робота зосереджується на інформуванні української громадськості про діяльність НАТО у співпраці з нашими партнерами, зокрема Офісом зв’язку НАТО та контактним посольством НАТО в Україні — Посольством Республіки Польща. Усі ми докладаємо зусиль задля сприяння практичній співпраці та діалогу між Україною та НАТО, і кожна з цих установ відіграє унікальну і важливу роль в цьому плані.

НАТО має видимий слід в Україні — Офіс зв’язку НАТО та Центр інформації НАТО в Україні. Наше завдання полягає у супроводі та висвітленні змісту відносин, що дозволяє перетворити так-звану «гру з нульовим безпековим капіталом» у взаємовигідний безпековий процес.

Світ продовжує стрімко змінюватися, і ми бачимо, що міжнародне середовище стало більш складним, більш непередбачуваним, і все більше людей починають замислюватися про сутність безпеки. НАТО є одним із ключових гравців на «міжнародному ринку безпеки» і тому незмінно залишається в центрі уваги, а отже, попит на інформацію про Альянс серед українців залишається високим. Проте це нелегка роль. Ми добре знайомі з прислів’ям «Цвях, який стирчить, забивають першим». І в НАТО усвідомлюють, що набагато простіше нічого не робити, аби уникнути критики, аніж відігравати певну роль перед очима у публіки.

Підсумовуючи, скажу, що в нас попереду ще багато роботи. Нам слід пам’ятати, що ще 20 років тому така інформація була недоступна для української громадськості, і тому невірні уявлення, міфи та хибні твердження залишаються глибоко вкоріненими в українському суспільстві. Міфи нелегко розвіювати, вони нагадують бур’яни в саду: викорчувані сьогодні, за тиждень вони пускають нові паростки. Отже, нам потрібен садівник, з легкої руки якого ми зможемо підтримувати квітучим наш сад.

КОМЕНТАР

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:

— Хартія стала першим документом, яким були оформлені стосунки між Україною та НАТО у такому міжнародно-правовому сенсі цього слова. Вона сформулювала рамки справді особливих українсько-натовських стосунків і вивела Україну за стандартні межі, які були встановлені НАТО для всіх постсоціалістичних країн. Тому це був справді дуже важливий і потрібний інструмент, який дав можливість перевести ці стосунки із загальних до конкретизованих, що мали віддзеркалювати справді інтереси України в цьому процесі і відповідно інтереси Альянсу. Я думаю, що без цього документа всі наші наступні кроки навряд чи були б можливими.

На превеликий жаль 2010 року було змінено кардинально наш зовнішньополітичний курс (я маю на увазі прийняття нової редакції закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики), у якому Україна відмовилась від вступу до Альянсу. У цьому плані вона дуже втратила, тому що опинилась, по-перше, у сірій зоні небезпеки й, по-друге, втратила дуже серйозних і впливових партнерів, якими є країни Альянсу.

Що робити на цьому етапі? Мені здається, важливо продовжувати прагматичну, щоденну роботу по зближенню між Україною та НАТО. Для цього є всі необхідні можливості, насамперед, маю на увазі такий інструмент, як річна національна програма, яка справді є хорошою можливістю для поглиблення практичного співробітництва між НАТО й Україною в усіх необхідних для нас сферах.

Часи змінюються, але теперішній період не повинен пройти даремно. Тому якщо ми його використаємо так, як треба, то після зміни зовнішньополітичного вектора і повернення мети — членства в НАТО — проведена зараз робота буде дуже важливою і посприяє нашому подальшому зближенню, а потім і вступу до цієї організації. Отже, зараз головне — практична робота і менше звертати увагу на не зовсім адекватну реакцію з боку відомого північно-східного сусіда.