МIЖ МИНУЛИМ I МАЙБУТНIМ

Звичайно, згодом в нього вносили певні поправки, але, по суті, реального стану речей він вже не відображав. Зміни державного устрою й перехід до ринкових відносин практично не позначилися на законодавчій базі для боротьби зі злочинністю.

Більш лояльний і демократичний, на перший погляд, новий кодекс, перший варіант якого було розроблено ще 1993 року, створювався на підгрунті статті Конституції, яка стверджує, що «людина, її життя, здоров’я, честь і гідність визнаються найбільшою соціальною цінністю». Згодом кодекс було схвалено Радою Європи. Й те, що в ньому немає вищої міри покарання, теж відповідає міжнародному праву. Але водночас, на думку завідувача відділом з питань національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та боротьби зі злочинністю головного наукового експертного управління апарату ВР, кандидата юридичних наук Миколи ХАВРОЛЮКА , саме новий кодекс є невиправдано жорстоким, що, на його думку, призведе лише до того, що населення стане ще жорстокішим, але ніяк не до поліпшення криміногенної ситуації в країні. Свою думку М. Хавролюк аргументує тим, що запровадження нової міри покарання — арешту (в старому кодексі існувало лише позбавлення волі), незважаючи на те, що, порівняно зі старою, нову міру істотно скорочено в терміні (не більш ніж 6 місяців), є більш важким покаранням. В’язня «по-новому» обмежуватимуть у побаченнях з близькими й прогулянках. Також істотним посиленням, на його думку, є те, що збільшилася кількість статей, за які передбачається карна відповідальність.

Хоча, слід зазначити, ці статті з’явилися не просто так, і вони відповідають Конституції. Наприклад, за завдання шкоди навколишньому середовищу, за невиплату заробітної плати або стипендії терміном понад місяць, за посягання на здоров’я людей під виглядом проповідування релігійних віровчень і навіть за перешкоду руху транспорту. Кодекс уперше запроваджує карну відповідальність за злочини проти виборчих, трудових або інших особистих прав і свобод громадянина, недоторканності житла, за неправомірне використання виборчих бюлетенів, їхню підробку, фальсифікацію, неправильний підрахунок голосів або неправильне оголошення результатів виборів. При цьому народні депутати, а також сільські, селищні й міські голови в разі порушення вимог щодо несумісництва представницького мандата з іншими посадами або різновидами діяльності також підлягають карній відповідальності.

Щоправда, тут же постає запитання: чи реалізовуватимуться на практиці статті і яким чином, наприклад, можна вплинути на роботодавця, щоб зарплата виплачувалася вчасно, й чи не правильніше було б застосовувати в цьому випадку трудове законодавство? Подібні вади, слід сказати, зустрічаються не лише тут, а й у розділах Кримінального кодексу, в яких йдеться про застосування нових мір покарання. Адже на сьогодні не існує місць і не розроблено механізмів впровадження суспільно корисної праці, які передбачаються як міра покарання за певні нетяжкі злочини.

За словами першого заступника голови Спілки юристів України Миколи ОНИЩУКА, новий кодекс відображає лише елементи нинішнього світогляду й нинішніх процесів, оскільки створювався людьми, котрі виросли в «епоху комунізму», що не дозволило відобразити в ньому моменти, орієнтовані на майбутнє. Самі ж автори нового Кримінального кодексу вважають його досить продуманим і досконалим. Зокрема, глава парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією Юрій Кармазін у інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна зазначив, що Кримінальний кодекс, який набирає чинності з вересня, в повному обсязі захищає конституційні права й свободи громадян, оскільки увібрав у себе все найкраще, що є у світовій практиці, і є одним з найбільш передових і сучасних у світі. Такої ж думки дотримуються й представники Міністерства внутрішніх справ. За словами першого заступника начальника Головного слідчого управління МВС України Віктора ЗАХАРОВА, новому Кримінальному кодексу можна дати лише позитивну оцінку, бо він є прогресивним, хоч і запізнілим. Істотний плюс, на його думку, що в новому законі для боротьби зі злочинністю нарешті введено поняття: «злочинна група» й «злочинна організація», що істотно полегшить роботу правоохоронним органам. За словами В. Захарова, новий Кримінальний кодекс є одним з найбільш вдалих не лише серед пострадянських країн, а й серед багатьох європейських.

Але все ж щодо його орієнтованості на майбутнє можна засумніватися. Адже, як і раніше, за реєстрацію підприємств за кордоном та за валютні операції передбачається карна відповідальність, тоді як останнім часом фраза про інтеграцію України в Європу стала звучати з усіх боків. Останнє, здавалося б, мало б послужити тому, щоб перешкоди для спільної економічної діяльності з Європою скасовувалися.

Але все ж, безумовно, його ухвалення привело у відповідність до європейських стандартів українську систему заходів і покарань, а також допомогло відійти від атавізмів «епохи комунізму», коли кримінальна відповідальність у більшості своїй передбачалася за політичні діяння. Набуття кодексом «більшої людяності» в деяких аспектах дозволить тепер утримувати у в’язницях лише за тяжкі злочини, а не позбавляти свободи за крадіжку в незначних розмірах. Тепер же з таких злочинців стягуватимуться штрафи, розміри яких залежатимуть від тяжкості злочину. В новому Кримінальному кодексі спекуляція вже не вважається злочином, а арештом, і утриманням під вартою займатимуться лише судові органи. Останній пункт може стати непоганою передумовою до того, що права людини в нашому суспільстві будуть порушуватися менше. Про це свідчить і включення до статті Кримінального кодексу покарання за порушення права на освіту, безкоштовну медичну допомогу, на участь у страйках і навіть за порушення таємниці листування й телефонних розмов. Щоправда, зрозуміло, що ухвалення нового Кримінального кодексу — це лише четверта частина того, що слід зробити Україні для того, щоб цілковито відійти від радянського законодавства. Адже дія нового Кримінального кодексу, по суті, не буде відчутною без ухвалення Цивільно-процесуального й Карно-процесуального кодексів, що разом з ухваленням рамкового закону про судоустрій є останніми зобов’язаннями України перед Радою Європи.