«Мові не треба свята — їй потрібні нормальні будні»

— Днями календар повідомив про День української писемності та мови. Чи є нам що святкувати?

З цим запитанням ми звернулися до Анатолія ПОГРІБНОГО, професора, голови Всеукраїнського педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка.

— Як член правління Товариства «Просвіта», я належав до числа тих людей, що домагалися встановлення цього свята. Попри це я вважаю, що нормальною була б ситуація, коли якогось окремого, спеціального свята для української мови не існувало. Мові не треба свята — їй потрібні нормальні будні. Свято — це спосіб привернення уваги до того принизливого стану, у якому перебуває українська мова. Сьогоднішня мовна ситуація гірша, ніж на початку 90-х років. Відбувається вакханалія зросійщення, яка спостерігається буквально в усіх сферах життя. Той період і початок третього тисячоліття — це принципово і якісно відмінні епохи. Тоді була ситуація психологічного зламу, але вона була знищена неукраїнською владою, а зараз «маємо те, що маємо»...

— З якими найбільшими проблемами стикається українська мова у сьогоднішній ситуації?

— Можна було б це все звести на рівень свідомості людей, але я цього не хотів би. Я добре знаю, що рівень свідомості людей — це те, що формується і спрямовується. Тому основний чинник — це ставлення до мови самої влади. Я не хотів би огульно звинувачувати всіх, хто стоїть біля владних важелів, бо є різні люди. Але починаючи від найвищої, ми маємо не українську владу, а малоросійську. Головна причина проблем не у мові, а у тому, що на рівні влади й досі не заявлено, що в Україні має будуватися національна держава українського народу. (Стаття 1 «Загальних засад» Конституції України визначає, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». — Авт. ). Не заявлено про чіткість національних орієнтирів державотворення.

— На вашу думку, чому до сих пір непрестижно користуватися українською мовою? Йдеться насамперед про масовість явища та великі міста, як центри творення культури.

— Я б трохи не так ставив це питання. Що таке престижно або непрестижно?.. Для інтелігента, для культурної людини користуватися українською мовою завжди престижно. Це є показник культури і освіченості. На жаль, не всі люди це розуміють. А «непрестижність» у користуванні мовою — мені здається, що це потрактування з точки зору обивателя. Якщо говорити загалом, мабуть, тому, що непрестижні самі національні орієнтири державотворення — вони не підтримуються, не акцентуються. Це все йде від загальної політики, яка є в державі.

— Якими методами чи заходами можна було б ефективно популяризувати українську мову серед громадян держави?

— Мова — це настільки свята річ, що у нормальній державі мусила б бути оточена загальносуспільною та загальнодержавною підтримкою, пошаною та любов’ю...

— Що таке загальносуспільна пошана? Є, наприклад, конкретний конкурс мовознавців ім. П. Яцика...

— Я також належу до Ради, яка опікується цим конкурсом. Це не зайве, це потрібна річ, але проблеми, на жаль, не вирішить. Ситуація з мовою заходить у якийсь такий дивний кут — можна одержати премію Яцика за знання мови і нею не користуватися. Щось подібне було у ХIХ столітті: тоді маса людей добре знала латину, але практично нею не користувалася. Заохочувати, безумовно, треба, але це не вирішення справи. Вирішення справи у сферах, які понад мовою, — українськість влади та курс на творення національної держави. Поки цього нема, все тримається на рівні ентузіазму і просвітництва. Проблема в тому, що ми й досі маємо недосформовану українську націю. Потрібно багато зусиль, щоб, як колись казав Іван Франко, «з мужиків зробити народ».

— Дуже часто звертає на себе увагу страшенна безграмотність, зокрема, у текстах реклам, які читає дуже багато людей. Як боротися з цим ганебним явищем?

— Звісно, це показник того, в якому стані перебуває українська мова. Не знаю, ну може запровадити якихось контролерів? В нормальній державі можна було б за допущені спотворення мови щось таке зробити — є відомі системи покарань у Польщі, у Франції. Це великі штрафи! Щось дуже подібне запроваджують росіяни.

— Як ви вважаєте, той правопис, який наразі практикується українською мовою, відповідає її реальним потребам та вимогам розвитку?

— Я був членом мовної Ради при Президентові і хочу сказати, що сьогоднішній правопис є вимушено прийнятним. Але зміни необхідні. Якби тільки кожен усвідомив: наскільки була знівечена, наскільки скалічена українська мова у 30-х роках за Сталіна, потім у часи Хрущова!.. Зросійщення відбулося не тільки на лексичному рівні, а також на рівні синтаксису й морфології. Це моторошна наруга. Маса форм української мови просто зникли. Я прекрасно розумію, що не все можливо повернути, але відновлювати й очищувати мову від нашарувань потрібно. Ця робота потребує поступовості, тактовності і розважливості. Це робота, яка мусить бути розрахована на тривалу перспективу... А загалом ця проблема має вирішуватися не юрбою, не натовпом — вирішальне слово повинні сказати науковці і більше ніхто.