МОЄ СПОРТИВНЕ ХХ СТОЛIТТЯ
Іван ПІДДУБНИЙ
П'ятиразовий чемпіон світу серед професіоналів з класичної боротьби. Отримав титул «Чемпіон чемпіонів». Заслужений майстер спорту та заслужений артист РРФСР:
«Такі гроші, отримані за перемогу в турнірі у Бердянську, напевно, мало хто часто бачив. А влаштував його сам батько Махно, який виставив від свого вільного війська здоровенного бугая, оперезаного кулеметними стрічками, на ім'я Грицько. І слід сказати, багато борців, боячись гніву Нестора Івановича, лягали під його улюбленця. А коли отаман, після чергового успіху Грицька, кинув фразу, мовляв, тому немає рівних, я згонорився. Вийшов і кинув здорованя об килим. Що тут почалося — і стрілянина в стелю, і нестямні крики. А Махно, який, як виявилося потім, бачив мене на турнірі в Тифлісі, вийнявши з кишені пачку банкнотів, промовив: «Це тобі мій особистий приз від шанувальника й любителя мистецтва...» Гріх від таких грошей було відмовлятися адже на асигнаціях різної вартості стояли написи: «Чим наші гірше ваших?» і «Гоп, кумо, не журися, в Махна гроші завелися».
Віктор ЧУКАРІН
Дворазовий абсолютний олімпійський чемпіон, триразовий — в окремих вправах. Входив у команду гімнастів СРСР, яка двічі перемогла на ОІ. Завоював в окремих вправах 3 срібні та бронзові медалі. Триразовий чемпіон світу. Вiсiмнадцятиразовий чемпіон СРСР:
«Думав, що війна закінчиться швидко, і я поклав на саме дно солдатського рюкзака бляшаночку з- під монпансьє з магнезією. І тягав її у речмішку до того бою з фашитськими танками, що назвжди врізався в пам'ять. Мене поранили, й отямився вже в концтаборі. От тоді й довелося розлучитися не тільки з бляшаночкою, а й зі своїм ім'ям — мені витатуювали на зап'ястку номер 10491 і навіть розрахували час загибелі. Але їм не пощастило, я вижив навіть тоді, коли мене вивезли з іншими в'язнями на замінованій баржі в Балтійське море. І після перемоги повернувся у спорт, постарівши на п'ять років, винісши з жорстоких випробувань душу, просвітлено очищену від нашарування дріб'язковості, себелюбства та половинчатості».
Лариса ЛАТИНІНА
Загалом завоювала 18 олімпійських медалей зі спортивної гімнастики — 9 золотих, 5 срібних і 4 бронзові, чого не вдавалося жодному учаснику ОІ за всю історію. Восьмиразова чемпіонка світу та семиразова — Європи. Дванадцятиразова чемпіонка СРСР. Тренер олімпійської команди гімнастів 1968, 1972 і 1976 років:
«Я з важкого дитинства винесла одну дуже велику істину: ніщо хороше в житті не приходить саме. Що талант — це насамперед завзятість і уміння працювати. Треба бути фантазером і бачити трошки далі сьогоднішнього дня. І, розучуючи нескладні повороти й рухи рук, уявляти собі театральний зал і ложі до самої стелі, десятки біноклів, спрямованих на затемнену сцену, де єдиний промінь світла відкриває кожний рух танцівниці. Й мені завжди подобалося просто приходити з потертою валізкою на заняття, роздягатися, залишаючись в простенькому купальнику, слухати музику й підкорятися її ласкавому ритму».
Леонід ЖАБОТИНСЬКИЙ
Дво разовий абсолютний олімпійський чемпіон з важкої атлетики. Дво разовий чемпіон світу, дво разовий чемпіон Європи. П'яти разовий чемпіон СРСР. Прапороносець команди СРСР на відкритті ОІ 1968 року та закритті ОІ 1964 і 1968 років:
«...Кішка між мною і Юрієм Власовим пробігла після Олімпіади в Токіо, де я буквально «з-під носа» вихопив у нього золоту медаль. Причому першим «атакував» мене він. Ще під час підготовки до Олімпіади, пославшись на нездужання, Юрій не захотів тренуватися разом зі всіма й поїхав у Подольськ, де... встановив світові рекорди. Тоді разом з тренером і вирішили примусити Власова на олімпійському помості повірити у свої сили, щоб він скинув мене з рахунків. І він «клюнув». Ох, як він «заковтнув наживку», випередивши мене в жимі на цілих десять кілограмів і встановивши відразу два світових рекорди! І вже відчуваючи себе господарем на помості та тримаючи в руці золоту медаль у триборстві, кинувся підкоряти рекорди й... зрізався. А я, забутий усіма і відсунений кудись у кут, взяв ту вагу, яка відразу вивела мене на перше місце. А відповісти йому було нічим — не залишилося підходів».
Григорій КРІС
Олімпійський чемпіон і дворазовий володар «срібла» у фехтуванні на шпагах. На Олімпійських іграх 1972 року входив до збірної СРСР, яка посіла третє місце. Чемпіон світу. П'ятиразовий чемпіон СРСР.
«Жив у Франції, в місті Пуатьє, один юний шанувальник Дюма, син власника готелю «Макс», де декілька років поспіль ми, радянські шпажисти, зупинялися під час розіграшу кубка Шарля Мартеля. Цей хлопчик відшукав серед нас своїх Атоса, Портоса та Араміса. А д'Артаньяном він чомусь обрав мене. Я ніколи не носив вуса, не ламав, гніваючись, об коліно шпагу. Проте я й не підозрював ні про що, поки одного разу не програв головну нагороду турніру. Стоячи поруч з переможцем на п'єдесталі пошани, я раптом почув... плач! Маю зізнатися, що ніколи в житті я не відчував такого пекучого сорому за свою поразку, як тоді. Якби я знав, якби я тільки знав! Довго довелося мені утирати сльози своєму маленькому другові, поки я не збагнув пообіцяти йому неодмінно виграти наступного разу. І просто не міг не виграти. Адже немає, здається, нічого гірше, ніж не виправдати чиїхось сподiвань...».
Валентин МАНКІН
Дворазовий олімпійський чемпіон з парусного спорту, володар срібної медалі ОІ. Чемпіон світу. Одинадцятиразовий чемпіон СРСР:
«Коли ми починали ходити на яхтах, ще не кожен з нас бачив море. Але кожен у душі вже був мореплавцем. Ми співали пісні тільки морські, вірші складали тільки про вітрила. І кожен з нас був переконаний, що неодмінно стане найсильнішим у світі. Я також вірив у це. І, як виявилося, не марно. Я йшов на своєму легкому «Фіні» у море й тоді, коли океан темнів до чорноти й грізно гарчав, немовби попереджаючи про небезпеки, що підстерігають сміливця, який наважився кинути йому виклик. Нерідко лоцманами моєї яхти були акули. Але це не заважало. Адже я твердо вирішив до початку Олімпійської регати познайомитись з океаном, зрозуміти й «приборкати» його. І, очевидно, встиг зробити це, якщо потім, на дистанції перегонів, ніщо вже не було для мене несподіваним».
Валерій БОРЗОВ
Дворазовий олімпійський чемпіон з бігу на 100 і 200 м, володар срібної та двох бронзових медалей Олімпійських ігор. П'ятиразовий чемпіон Європи. Неодноразовий чемпіон СРСР. Прапороносець команди СРСР на закритті Олімпіади 1972 року:
«...Жили в Чернівцях, на околиці. Зрозуміло, що ми, діти, не визнавали ніяких кордонів між садами. Траплялося, що біля чужих яблунь на мене чекав їхній сторож — злий пес. І якщо тренерами легендарного еллінського пастуха Полімнестора були його кози, то мені допомагали розвивати швидкість сусідські песики. Ну й, звичайно, постійним лідером був мій Тузик. Іноді я думаю, чи не йому я зобов'язаний розвитком своєї швидкості, та всіма моїми спринтерськими досягненнями. Тільки з'явлюся на порозі, а Тузик кидається мені назустріч. Не полічити тих кілометрів, які ми набігали вдвох. Батько тоді жартував, мовляв, не було навколо нашого будинку такого місця, яке я не зорав би носом. Дійсно, дуже часто не в змозі загальмувати, я приземлявся на весь «фюзеляж».
Олег БЛОХІН
Форвард київського «Динамо». Семиразовий чемпіон СРСР і п'ятиразовий володар Кубка СРСР. У чемпіонатах країни забив 211 м'ячів. Найкращий футболіст СРСР 1973—1975 років. У списках «33 найкращих» — 15 разів поспіль. Дворазовий володар Кубка кубків, Суперкубка УЄФА, лауреат «Золотого м'яча» для кращого футболіста Європи 1975 року. Дворазовий бронзовий призер Олімпійських ігор. У збірній СРСР провів 109 iгор, член клубу «100» ФІФА:
