Мудреці, з речами — на вихід!

Як ви думаєте, що могло б «зіштовхнути лобами» дві такі поважні структури, як Інститут філософії НАНУ та Нацрада з питань телебачення та радіомовлення? Правильно, «квартирне питання». І вони зіткнулися. На 649-ти квадратних метрах будинку №4 по вулиці Трисвятительській. Як уже зазначали ЗМІ, 20 квітня 2005 року Кабінет Міністрів видав розпорядження «Про розміщення Національної ради з питань телебачення та радіомовлення», яким наказав вселитися їй за вищезазначеною адресою. Зрозуміло, що тим самим передбачається: господарі метрів — Інститут філософії — будуть змушені суттєво потіснитися. А якщо точніше, то, за підрахунками його співробітників, на кожного вченого в такому випадку припадатимуть... неповні два квадратні метри. Менше, ніж бочка Діогена. «Досі навіть «антинародний режим» не наважувався напряму втручатися у внутрішні справи Національної академії наук, тиснучи у разі потреби на неї більш витонченими методами, — пише заступник головного редактора журналу «Сучасність» Сергій Грабовський (svoboda.com.ua). — Тепер чинна влада, відчуваючи, очевидно, себе втіленням народних мрій та прагнень і спираючись на свій справді високий рейтинг, перейшла на суто командний стиль у стосунках із науковцями. Віце-президент НАНУ Іван Курас, котрий приїхав на засідання Кабміну, коли вирішувалося питання щодо приміщення для Нацради, не був допущений далі приймальні. Напередодні засідання директор Інституту філософії академік Мирослав Попович довго намагався пояснити віце-прем’єру Миколі Томенку бачення ситуації колективом, але чи то все це відскочило від кандидата наук Томенка, як горох від стінки, чи то він не має найменшого авторитету в Кабміні, результат усе одно невтішний.» Позавчора «День» отримав відкритого листа колективу Інституту філософії, в якому його підписанти вже повторно висловлюють свою незгоду з тим, що їх позбавляють життєвого простору. Вони співчувають Нацраді, якій, до речі, за десять років свого існування доводилося переїжджати сім разів. Але готові вдатися до акцій протесту, «щоб не допустити виконання незаконного розпорядження». Як стало відомо «Дню», аналогічний лист уже понад тиждень знаходиться в Президента України, проте влада зберігає мовчання. Філософське?

Ситуація, що виникла, провокує безліч запитань. Невже Україні на нинішньому етапі (наголосимо: особливо на нинішньому) не потрібні мудреці? Інакше, як ще зрозуміти, що саме будівля Інституту філософії виявилася єдиною прийнятною для заселення туди Нацради. Чи мотиви ще глобальніші? І ця ситуація — лише перші кроки влади в «реформуванні» системи Академії наук, про яку останнім часом нерідко говорили як про «проїдача бюджетних грошей».
Відповісти на всі ці запитання і постарався «День».

ВЕЛИКОДНІЙ ПОДАРУНОК ВІД ВЛАДИ

У кінці квітня, якраз під Великдень, уряд видав розпорядження №107-р, яким наказано «розмістити Національну раду з питань телебачення та радіомовлення тимчасово в приміщеннях четвертого поверху робочою площею 649 кв. м будівлі Інституту філософії Національної академії наук». Це, слід розуміти, був великодній подаруночок філософам від рідного уряду. Але чомусь філософи подарунку не зраділи та приймати його не поспішали.

Нацрада, навпаки, не барилася. Буквально того ж дня, коли відбулося засідання уряду, вона кинулася в наступ та висадила в інституті десант із півтора десятка осіб. На чолі з самим головою Нацради і, як водиться в нашій державі, з народним депутатом як стінобитним знаряддям. Депутат розумів своє завдання чітко, вів десант напористо й агресивно, розсипаючи навколо начальницькі окрики. Охоронцю, який резонно не хотів пропускати натовп непрошених гостей без відповідного розпорядження, указав просто — «завтра вас звільнять»; співробітників бентежив панським: «Хто ви такі? Як сиділи на головах одне одного, так і сидітимете». Десант смикав за ручки дверей, вимагав ключі та напористо заявляв: «У нас на завтра вже машини замовлені, переїжджаємо». Загалом прагнув виконати поставлене завдання: до закінчення поточного дня оволодіти стратегічним плацдармом. Пікантності моменту додавало те, що не лише жодного договору не було, а й навіть на розпорядженні Кабміну, яким розмахували нацрадівці, підпис прем’єра ще не стояв.

Так почалася ця тяжба...

Зацікавлена сторона (Нацрада та віце-прем’єр Микола Томенко) акцентували на тому, що Інститут філософії — установа державна, займана ним площа — також державна (читай по губах: це означає — що хочу, те й роблю...). Крім того, державні мужі з обуреним блиском в очах кидали на шальку терезів моральний аргумент: адже такі-сякі філософи здавали свою площу іншій організації і навіть — страшно сказати — отримували за це гроші! А отакій важливій і потрібній держустанові, як Нацрада, не хочуть, негідники. Як патетично заявляв голова Нацради у своєму листі «Телекритиці»: «Переселення Нацради — лише тимчасове! — в будинок по Трьохсвятительській, 4 не могло бути пов’язане із зменшенням робочих площ науковців Інституту філософії навіть на один квадратний метр, оскільки ці приміщення... здавалися в оренду недержавній структурі». І завершував, випускаючи скупу чоловічу сльозу: «На противагу недержавній структурі, якій філософи надавали свої площі в оренду, Нацрада як державна структура продовжує лишатися на вулиці, незважаючи навіть на значні поступки науковим мужам (співчуваючи їм, погоджувалася зайняти не 650 квадратних метрів, як визначено урядовим розпорядженням, а майже вдвічі менше)».

Не знаю, як ви, а особисто я пройнявся пафосом голови Нацради. Справді: «тільки тимчасово!», «ні на один метр», «здавали недержавній структурі». І скільки благородства: залишаючись на вулиці, співчуває вченим мужам і йде їм на поступки! А вони, безсоромні, сіли на своїх метрах і знати нічого не бажають. Користолюбці! Ось воно, розкладання розумів! Я би, повторюю, сам так думав і навіть, як відомий літературний персонаж, дав сам собі по пиці, якби не маленька деталь: усі твердження голови Нацради — неправда та лукавство.

МЕТРИ СПОТИКАННЯ

Проблема не в Інституті філософії та не в квадратних метрах по вулиці Трьохсвятительській, 4. Якби справа була в цьому — хоч хто б був правий або винен — не варто було обтяжувати багатотисячну аудиторію газети перипетіями господарських розбірок двох організацій. Проте проблема полягає в іншому. У чому ж? У тому, як брехня і фальсифікація реального стану справ стає нормою поведінки; і не окремої особи, а загальною нормою — політиків, бізнесменів, уряду.

У чому ж голова Нацради виявився… е-е-е… як би делікатніше висловитися… «неточним»?

По-перше, питання питань — кому ж підступні філософи раніше здавали заповітні 300 метрів? Пан Шевченко ясно сказав: «Недержавній структурі». Можливо, він сам не знає, але здавав їх інститут... Кабінету Міністрів України. Тобто найсправжнісінькій державній структурі. І здавав їх не просто так, а під виконання Україною міждержавного договору, за яким держава Україна зобов’язалася за свій рахунок розмістити на своїй території Україно-європейський консультативний центр із питань законодавства (скорочено — ТАСІS). Ось Кабмін, уклавши договір з Інститутом філософії, і розмістив у ньому цю організацію. Яка, до речі, принесла в Україну багато мільйонів донорських доларів (із яких, додамо для ясності, інститут не отримав жодного гранта на жоден цент). Тож свій запал із приводу непатріотичності філософів панове Томенко та Шевченко витрачають явно не за адресою. Таким чином, попередній договір оренди був укладений із Кабміном, і виконував цим найсправжнісіньку державну справу.

І якщо ту, багаторічної давності ситуацію до кінця проясняти, пригадаймо про причини оренди. Хіба цього прагнув Інститут філософії та шукав, кому б вигідніше площу здати? Нічого подібного. Навпаки, уряд поставив інститут перед фактом і зобов’язав його договір із ним же — тобто урядом — укласти. Визнаємо чесно: хоча деякі співробітники проти цього заперечували, але загалом інститут такому повороту не дуже противився. Чому? Легко зрозуміти. Люди майже два роки (20 місяців) не отримували зарплати і навіть за комунальні послуги платити було нічим. Туалети, пардон, доводилося закривати, оскільки інституту відключили воду й інші комунальні блага. Через надзвичайну потребу й не чинили опору. Адже щось змінилося в цьому житті за останні десять років? Чи я помиляюся?

По-друге, про саму площу, про жадані метри. Уся робоча площа Інституту філософії, включаючи орендовану на горезвісному четвертому поверсі, — 950 кв.м На одного співробітника припадають близько 4,5 кв.м (при нормі 6,4 кв.м, тобто майже в півтора разу менше встановленої). Таким чином навіть нинішня площа власне інституту, не відповідає нормативам. Для нормальної роботи інституту потрібне розширення займаних приміщень, а не скорочення. Наступний момент: інститут здавав не 650 кв.м, а вдвічі менше. Якщо забрати вказану в розпорядженні площу, то на співробітника припадатиме менше 2 кв. м. Навіть могилка буде просторніша. На залишках площі вченим лише й залишиться, що лягти рука до руки, голова до голови — та й навряд чи вмістяться. Загалом — померти не встати!

Та чи не обмовляємо ми Нацраду? Вона ж неначе «співчуває» і «готова на значні поступки» (Оце пишномовність! Поступки в тому, що тобі ніколи не належало; «готова» там, де не маєш жодних прав. Уявіть, заходить до вашого будинку перехожий і каже: «Я вам співчуваю і тому готовий поступитися — займу не обидві ваші кімнати, а одну». Чудово!). Проте ось Нацрада «поспівчувала» і начебто погодилася на 300 метрів, як уже наступного дня адміністрації інституту заявили: ні, давай 420. Це з огляду на всі розбірки та невирішеність ситуації, до будь-якого вселення. Чи треба пояснювати, що буде після вищезгаданого вселення?

ПРО ПРАВА

Узагалі незрозуміло, чому бідна неприкаяна Нацрада зосередила весь свій запал на Інституті філософії? Адже уряд нам урочисто та голосно оголосив, що, вдаривши по бюрократизму та корупції, скасував кілька десятків (!) держкомітетів і подібних урядових структур. Цікаво дізнатись, куди подівались їхні приміщення, якщо навіть такому важливому та потрібному органу як Нацрада (тут без жодної іронії) місця не знаходиться. Крім як, звісно, в інституті, на якому світ клином зійшовся. Доводиться припустити: або приборкання бюрократизму липове, або звільнені приміщення хтось швиденько прибрав до рук. Хто б розгадав нам цю загадку?

Лукавить пан Шевченко і слівцем «тимчасово». Хіба Нацрада, яка поневірялася за різними адресами (в чому йому глибоко співчуваємо), в’їжджала б у чергове приміщення «тимчасово»? Привід для сумнівів: оглянувши раніше здавану площу, представники Нацради самі чесно сказали: «Цього нам мало». Усі компетентні особи, добре знаючи вітчизняні порядки, — від поважних держчиновників до депутатів — одностайно говорили: «Якщо Нацрада отримає в інституті не лише 300, а хоч би 30 метрів, то незабаром тимчасовою в цьому приміщенні виявиться не Нацрада, а сам Інститут філософії». А вже зовсім досвідчені констатували: «Будівлю собі хтось придивився, і Нацрада в цьому розкладі — тимчасовий гравець». Думаю, експерти мають слушність. Щоправда, теоретично довести це складно, але і на практиці перевіряти не хочеться. Час усе покаже, але тоді мало радості ляскати себе по вухах і вигукувати: «Я ж казав!»

Проте залишимо хиткий ґрунт суперечки зацікавлених суб’єктів. Крім усіх резонів і інтересів сторін, є ще маленька обставина, на яку в нашій країні традиційно не звертають уваги. Це — закон і право. Можливо, співгромадяни дуже здивуються, але уряд в Україні не має права розпоряджатися всім, як йому заманеться. Зокрема, ще в 2002 році парламент України ухвалив скучний закон «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України», в якому однозначно визначено: «Майновий комплекс Національної академії наук України… становлять усі матеріальні та нематеріальні активи, які числяться на балансах НАН України, і які закріплені державою за НАН України в безстроковому користуванні». З цього й інших положень закону випливає, що безпосередньо майном Академії може розпоряджатися виключно сама Академія, а не уряд. Таким чином, розпорядження Кабміну 107-р від 20.04.05 є неправомочним. Просто незаконним.

Абсолютно безцеремонно розпорядження Кабміну порушує й трудове законодавство. Зокрема, чинні санітарні й інші норми умов праці. І не менше — права трудового колективу, які йому гарантує чинне законодавство. Увесь колектив інституту висловився рішуче проти вселення Нацради та свою волю підтвердив на кількох зборах, на яких зобов’язав дирекцію не підписувати договорів про оренду з ким-небудь. Може, наші державні мужі здивуються, але за українським законодавством трудовий колектив також має якісь права; які насамперед стосуються його умов роботи, зазначених у колективному трудовому договорі. І адміністрація — якщо хтось не знає — не має права, без серйозних для себе наслідків, цей договір порушувати.

P.S. Колектив інституту не залишився самотній. Його підтримали вчені інших академічних інститутів, особливо Інституту соціології, які добре знають, що таке державні «наїзди» (пережили недавно від уряду Януковича). Підтримали філософів своїми рішеннями відділення філософії, історії та права НАН України, ЦК профспілки НАНУ, колеги з Національного університету ім. Шевченка, з Могилянки, з університетів усієї України — Львова, Полтави, Чернівців тощо. Зроблений депутатський запит уряду у зв’язку з виниклою ситуацією. Словом, як казали в радянські часи, — «наукова громадськість проти». Щоправда, на громадськість українські можновладці звично дивляться кисло, як на деяке непорозуміння. Яке, як говорив нещодавній можновладець, «заважає нам жити».

А що як під словом «громадськість» ховається народ? Що тоді робитиме нинішня влада, яку, якщо не назвати народною, то майже образити? До речі, вчені — також народ, і трудові права — також права громадян. Чому ж люди, які прийшли до влади на гребені народного обурення зневажанням громадянських прав владою попередньою, схильні повторювати сумний досвід і знову нехтувати правами людей? Хіба народ уже не потрібний? Мавр зробив свою справу, мавр може іти геть?

На моє скромне розуміння, народ повстав проти колишньої хамської влади не для того, щоб нами правили конкретні особи — чи Ющенко, чи Тимошенко. А для того, щоб всіма нами — включаючи уряд, Президента та депутатів — правив закон. І не той закон, який «як дишло». А закон для всіх єдиний, що гарантує громадянам їхні основні права: громадянські, політичні, майнові, трудові. Просто кажучи — закон, що встановлює в суспільстві справедливість. А слово ж яке — ефемерне та майже забуте. Але якщо ми його не пригадаємо, якщо наші людські та громадянські права не перестануть бути порожнім звуком, якщо ефемерна справедливість не повернеться в наше життя, то й життя ніякого не буде.

ОСОБЛИВА ДУМКА

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, член Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення:

— Наскільки затишно можуть почуватися восьмеро членів Нацради, не маючи елементарних умов для роботи? Сьогодні в Нацради — лише три кабінети. При цьому голова Нацради сидить у маленькому кабінеті разом із радниками, пробачте, навпроти жіночого туалету. Якщо хтось у цій країні вважає, що це — нормальні умови для роботи, то хай спробує залізти в нашу шкуру й так попрацювати. Проблема з нашим приміщенням вирішується вже кілька років. Стільки вже приймали рішень, стільки віз отримували, що виникає запитання — кому потрібні ці візи та рішення? Я не знаю, чи пов’язане це приміщення в будівлі Інституту філософії, яке стільки років здавали комерційній структурі, зі станом філософської науки в Україні. Гадаю, що це не дуже взаємопов’язані речі. Проблеми, що існують в українській філософській науці, лежать аж ніяк не лише в площині цього приміщення. Цю проблему, мені здається, створюють штучно. А якщо це справді велика проблема, то, можливо, нам хоч хтось допоможе? Думаю, що жоден державний орган у нашій країні не був у такій ситуації та в такому принизливому становищі, як Національна рада з питань ТБ і РМ. Але якщо країна зацікавлена в тому, щоб цей орган існував, у покращанні ситуації в інформаційному просторі, то, напевно, насамперед треба подумати про те, щоб були створені елементарні умови для роботи.

Хоч і приміщення в Інституті філософії також не вирішує проблеми. Це — тимчасове рішення. Частину своїх речей ми залишили у старому приміщенні. Тому як члени Нацради можуть відповідати за свою роботу, готувати серйозні державні рішення, якщо в них немає ні стола, ні стільця, ні комп’ютера? Але ми готові, попри невизначені незручності, працювати у двох приміщеннях — лише для того, щоб створити хоч якісь умови для роботи. Наприклад, одне з останніх засідань я та мої колеги проводили в кімнаті площею 20 метрів, де сиділи восьмеро членів Нацради та десятеро представників апарату, що відповідає за свої питання. Крім того, з кожного конкурсного питання присутні по 10—12 представників від телекомпаній. Згідно з законом ми повинні приймати рішення за короткий час. Для забезпечення прозорості нашої роботи ми запрошуємо ще й пресу. І тепер скажіть, чи можна приймати якісь зважені рішення в таких умовах? Думаю, комусь просто вигідно весь час дискутувати на тему розміщення Нацради та ліпити з неї образ ворога. А це — досить серйозний орган. На нас переводять конфлікт між нами й українськими філософами, але ми у філософів нічого не відбирали. Нам це приміщення виділив Кабмін. Чому тепер нас намагаються обвинуватити в територіальній експансії?

КОМЕНТАРІ

Валерій КУХАР, академік, директор Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ:

— Звичайно, Кабінет Міністрів має право вчинити в цьому випадкові як йому заманеться. Це з бюрократичного погляду. А якщо з морального, то так чинити не можна, не лише з філософами — з будь-ким. Я впевнений, що можна було знайти й інше розв’язання проблеми. У будь-якому випадкові, всім зацікавленим сторонам потрібно було обговорити таку можливість до прийняття ухвали. Можу лише поспівчувати колегам із Інституту філософії.

Яків ДІДУХ, член-кореспондент НАНУ, директор Інституту ботаніки НАНУ:

— Я ставлюся до цього факту дуже негативно. Так не вчиняють, це не по-людськи! Дуже відомий академічний інститут, із багаторічними традиціями, який зараз так багато повинен робити для України, утискують, та ще й без попередження! Виходить, що державі не потрібен Інститут філософії. А завтра вони вчинять так із будь-яким іншим інститутом. Хто наступний? Така ситуація дуже небезпечна, і ніяк не свідчить про розвиток демократії.

Юрій ПАХОМОВ, академік, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин:

— Дивно. Директор Інституту філософії наскрізь помаранчевий, а його утискують. Влада що, вже й своїх почала бити? Ось це мене дивує. А те, що нинішня влада ворожа до науки — це вже давно відомо. Неуцтво не дивує. Я просто обурений ситуацією, і готовий бути підписантом будь-яких протестних листів.

Євген ГОЛОВАХА, головний науковий співробітник Інституту соціології, доктор філософських наук:

— В цій ситуації я бачу неповагу. Неповагу до науки, до розумової праці і до суспільства загалом. Адже кожний удар, завданий владою по науці, з тією ж силою віддзеркалюватиметься на суспільстві. Ми можемо простежити весь ланцюжок «ударів» нової влади по науці. Перша ланка — це заява Томенка про намір ліквідувати Академію наук, тому що він не очікує від неї нічого геніального. Потім відбулася дивна дискусія на сторінках серйозних видань про те, чи потрібна Україні Академія наук і що з нею робити далі. Я взагалі не розумію, навіщо з нею щось робити далі, оскільки вона є одним із небагатьох надбань нашої країни. Тепер ось — будівля Інституту філософії їм знадобилася... Свого часу, при Кучмі, будівлю нашого інституту намагалися відібрати під адміністрацію президента. Тоді ми з великими труднощями її відстояли. А ось Інститут філософії, наскільки мені відомо, не може відстояти... Тоді на наш лист до Верховної Ради відгукнулося п’ятдесят депутатів з різних фракцій, вони навіть подали запит Президенту. А відкритий лист Інституту філософії залишається без відповіді. Це мені незрозуміло, мабуть, просто стиль такий — не відповідати вченим.

Таке відчуття з усіма цими будівлями — «три дні на розграбування міста»... Хай Нацрада перебирається до Секретаріату Президента, котрий нібито скоротили в чотири рази. Там же мало б залишитися вільне місце, але замість цього СП знадобилися ще і нові будівлі... Тільки вчені займають багато місця, а бюрократичним організаціям треба ще. Суспільство має замислитися, чому центральному комітету Комуністичної партії вистачало цих будівель, апарату Кучми вистачало, а нинішній владі бракує.

Наш інститут, звичайно, підтримав колег із Інституту філософії. І не тому, що нам так потрібні ці будівлі, просто має бути якась повага до людей, які займаються розумовою працею. Влада, яка починає боротися із вченими, приречена. Це розуміли всі правителі, а хто не розумів — то погано кінчив. Якщо українська влада «візьметься» за науку і буде її утискувати, то вже років через три ми опинимося на задвірках цивілізації, тому що саме наука та й ще освіта утримують нас від цього. Поки що ми не країна третього світу, як би часто ми не вживали це кліше. Але ми станемо нею, якщо в будівлі, де сидять вчені, сядуть чиновники.