Михайло Бродський посягнув на президентське крісло

«День уряду» в парламенті знову зірвано — заздалегідь знаючи, що трансляції не буде, прем'єр Пустовойтенко в залі навіть не з'явився. Все було за звичною схемою — обурення, заяви, виступи, перенесення питання (цього разу на 12 жовт ня). Відчувалася, щоправда, втрата темпу, запалу і прагнення до дії (спроба подолати вето Президента на закон про тимчасові слідчі комісії та закон про статус депутатів місцевих рад зазнала фіаско).

Але тут стався несподіваний поворот сюжету, котрий оживив безсилий протест парламенту проти виконавчої влади, яка, судячи з дзеркального відображення її можливостей в УТН, з хлюпом витирає ноги об вищий законодавчий орган країни, відчуваючи при цьому райську насолоду.

Отже. Михайло Бродський зайшов у ложу і сів у крісло Президента. Зал зашумів. А Бродський, відреагувавши на щось висловлене з сектора Руху паном Кендзьором, рішуче пішов його бити. Але бити, вочевидь, насправді не хотів і тому повислих на ньому депутатів не розкидав, а добровільно покинув зал у супроводі віце-спікера Медведчука, котрий зірвався з президії. Все відбулося дуже стрімко, і ніхто нічого не зрозумів, поки спікер Ткаченко не прочитав заяву Бродського, який сповістив, що всю відповідальність за блокування трансляції дня уряду, за грубе порушення Конституції та законодавства він покладає на діючого Президента. І, висловлюючи свій рішучий протест, вибирає своїм робочим місцем у сесійному залі крісло Президента: «Я звільню це крісло тільки тоді, коли Президент України насправді виступить гарантом Конституції і зупинить незаконне блокування трансляцій.

У іншому випадку я звільню це крісло тільки для нового президента або за умови, що крісло винесуть геть із сесійного залу. Треба, нарешті, зробити це місце почесним».

З'ясувалося також, що пан Кендзьор емоційно намагався з'ясувати у Бродського — чи можна уявити, щоб на місці президента в ізраїльському Кнессеті сидів українець? На це запитання, в якому пан Кендзьор явно переплутав громадянство з національністю, Бродський, вочевидь, відреагував як на антисемітське із відповідною реакцією...

А далі шляхом голосування з'ясувалося, що зал карати тижневою забороною на відвідування сесії не захотів ні двох учасників скандалу, ні окремо Бродського. Але 245 голосами покарав пана Кендзьора. Обидва Рухи і союзники удовенківців — фракція «Реформи-Конгрес» — покинули зал...

Голова парламентського Комітету з питань регламенту та депутатської етики пан Омеліч вважає, що «депутати не до кінця розібралися»: «Бродський розумів, чим це може закінчитися для парламенту, нас вже мішають із брудом, а він підливає оливи у вогонь. Це провокація». Олександр Єльяшкевич також переконаний: «Це — влаштована Банковою провокація, щоб відвернути увагу народу від головних проблем. А карати треба було обох депутатів».

Кулуари у думках розділилися: на тих, хто вважав, що Бродський здійснив — чи поганий, чи хороший — але чоловічий і політичний вчинок, і тих, хто наводив аргументи на користь версії про заплановану провокацію, яка мала явити народу вигляд парламенту, котрий остаточно розіклався і посягнув вже на святе — тобто, на президентське місце. «Обличчя» парламенту в особі Бродського, колишнього однопартійця Лазаренка і колишнього «сидільця» Житомирського СІЗО, ніби-то, відібрано як таке, що найбільше відповідає антипарламентській пропаганді й агітації — ну, явно не Ален Делон і не Філіпп Кіркоров...

Цікава версія. Тут і Табачника згадували — ніби-то співавтора заяви Бродського, — і Безсмертного, котрий ніби-то інструктував керівників деяких фракцій про необхідність зривати засідання, і Рабиновича з Березовським, від яких, як від друзів Президента, треба терміново переводити стрілки...

Пан Гурвіц до версії «провокація Банкової» ставиться із сумнівом: «Бродський щиро не любить Президента і вважає, що саме він винен у тому, що Бродський свого часу 43 дні відсидів у Житомирському СІЗО». Але як бути з тим, що сьогодні Бродський ніби любить Суркіса і Медведчука, а вони, у свою чергу, ніби люблять Президента? «Це питання складне, — відповідає пан Гурвіц. — Можна будувати конструкції, які виявляться повітряними замками. Моя особиста думка: це безглузда витівка, хлоп'яцтво, вияв рівня виховання і сприйняття життя»...

Ну, що це було насправді, ми побачимо у мірі «накатів» і розстановки акцентів у «національних» — тобто, президентських ЗМІ.