Михайло ПОТЕБЕНЬКО: У вiдставку не збираюсь!

Комуністична партія, що зберігає вірність своїм традиціям, за словами другого секретаря ЦК КПУ Адама Мартинюка, піде на парламентські вибори-2002 у блоці комуністів і безпартійних. Одним з безпартійних буде Генпрокурор України Михайло Потебенько, — у затвердженому VI позачерговим з’їздом КПУ виборчому списку партії його прізвище знаходиться на 20-у рядочку. Цікаво, що у той же день Новий канал, посилаючись на «інформовані джерела», повідомив про відставку М. Потебенька. У зв’язку з відсутністю будь-яких офіційних коментарів протягом трьох святкових днів стурбована долею пана Потебенька громадськість була у невіданні, і лише вчора у прес-службі Генпрокуратури «Дню» повідомили, що «ніякої відставки не було і не буде». Так чи інакше, але саме ця сюжетна лінія виявилася головною сенсацією та інтригою суботнього компартійного форуму.

Відкривався з’їзд КПУ без гімну України, але не співали й «Інтернаціонал». Схвальним гулом і аплодисментами присутні відреагувати на адресоване їм Петром Симоненком поздоровлення з «великою перемогою» — прийняттям Конституційним Судом рішення про незаконність заборони КПУ у 1991 році. До речі, двома годинами пізніше у бесіді з журналістами лідер комуністів відзначив, що майнове питання, в їхньому розумiннi взагалі не ставилося, — там, мовляв, немає про це жодної пропозиції. Судді КС, за словами П. Симоненка, «просто прогнозували, як можуть розвиватися події, і, щоб не загострювати ситуацію у суспільстві, ухвалили таке рішення…» Зрозуміло, у зв’язку з цим виникло немало запитань, однак, на думку П. Симоненка, «не стільки політичного, скільки юридичного характеру».

На емоцiйному пiдйомi лідер українських комуністів щедро присмачив свою доповідь з’їзду цитатами з класиків марксизму-ленінізму, новими термінами («економічна глобалізація», «політична поляризація») та метафорами («керівники незалежної України намагаються поріднитися з дядьком Семом, а Росія у цей час будує трубопроводи в обхід нашої території»). Він також засудив прагнення нашої держави вступити до Свiтової органiзацiї торгiвлi і, звичайно ж, закликав до радикальної зміни курсу. Не обійшов П. Симоненко увагою й тему суперництва донецького і столичного олігархічних «кланів», а також висловив цiкаву думку про «уявну», на його думку, конкуренцію між блоками «За єдину Україну» та «Наша Україна».

Цікаво, що протипоставити горезвісному адміністративному ресурсу комуністи мають намір, за словами Петра Симоненка, свій підпис під заявою про спільні дії різних політичних сил — незалежно від їх ідеологічних розходжень —з проведення чесних виборів.

Для досягнення поставленої мети (завоювання «спільними зусиллями з твердими союзниками» більше половини місць у ВР, що, мовляв, дасть КПУ можливість вплинути на створення парламентської більшості, формування уряду et cetera, а також провести своїх людей до місцевих органів влади) члени партії повинні, за словами їх лідера, піти «від будинку до будинку, від дверей до дверей, від серця до серця».

Дисонанс у загальний народний настрій спробував було внести Леонід Грач, який заявив, що «політичне життя за межами даного залу зовсім інше, ніж у ньому». В умовах серйозного перегрупування правого флангу треба, мовляв, більше говорити не про опонентів, а про стратегічні завдання партії, а також про те, чого добилися комуністи за чотири роки, що минули з часу попередніх виборів. І чому, мовляв, товариші комуністи «сором’язливо мовчать» про втрату парламентською фракцією КПУ понад десятка «багнетів», половина з яких пройшла до ВР за партійним списком? Президія слухала Грача, м’яко кажучи, без задоволення, а хтось з делегатів навіть заперечував йому. Проте запал головного кримського комуніста навряд чи можна вважати свідченням наявності у КПУ нахилу і фракційності: у порівнянні з прискіпливо обговореною і затвердженою форумом передвиборною програмою КПУ його виступ не містив нічого принципово нового. «Кримська конституція — єдиний документ, що дозволяє встановити на окремо взятій території комуністичну владу, в жодній іншій області, де правлять губернатори, таке не можливе, —мовив Л. Грач. — Парламенти Криму та України — останні наші оплоти. Давайте ж хоч би на останньому етапі пригадаємо, за що ми повинні боротися!..»

Пригадавши, треба вважати, за що вони повинні боротися, делегати форуму приступили до розгляду передвиборного списку. Пленум ЦК, що відбувся напередодні, порекомендував з’їзду включити до першої його п’ятірки Петра Симоненка, Омеляна Парубка, голову ветеранської організації Івана Герасимова, Бориса Олійника та Валерію Заклунну. Під шостим номером знаходився Адам Мартинюк, сьомим — Станіслав Гуренко, восьмим — екс-спікер ВР Олександр Ткаченко, дев’ятим — Анатолій Наливайко, десятим — Олег Блохін. Леонід Грач — одинадцятий, Георгій Крючков — чотирнадцятий. Нинішні народні депутати займають у цьому переліку декілька позицій у другому — третьому десятках (Самойлик, Сіренко, Александровська, Мішура, Пономаренко), а також у шостому — дев’ятому (у Сергія Гмирі — 58-й номер) і в одинадцятому — дванадцятому (Аліна Ведмідь — 104-та).

20-й номер Михайла Потебенька був не єдиним спірним питанням, однак воно обговорювалося з найбільшим напруженням. За словами Петра Симоненка, на пленумі ЦК кандидатуру Потебенька не підтримали 13 членів ЦК зі 130-ти, що були присутніми, ще 12 утрималися. «Потебенько — професіонально підготована людина, дійсно вольова і мужня, — заявив лідер КПУ журналістам. — Він сьогодні працює у певних умовах, тому треба розділити посаду і конкретно людину. Дійсно, у громадськості складається враження, що це, так скажемо, фігура суперечлива якась, однак ми повинні враховувати, — і я про це відверто Президенту сказав на останній зустрічі, — що йому не завжди дають можливість почати або завершити ту чи іншу карну справу. Це проблема не Потебенька». П. Симоненко також помітив, що він на пленумі не виступав з приводу кандидатури Михайла Потебенька, — виступали інші члени ЦК. Вона, мовляв, була запропонована (П. Симоненко ухилився від відповіді на запитання, ким конкретно) для так званої центральної частини списку. До речі, чутки про ліквідацію 20-відсоткової квоти ЦК у виборчому партійному списку і прийнятті рішення про заповнення всіх позицій у ньому тільки за пропозицією регіональних парторганізацій виявилися сильно перебільшеними. Наприклад, на запитання представників обласних парторганізацій, чому, мовляв, кандидатура, що стояла у «місцевому» списку на останньому місці в «зведеній» табелі виявилася вище, ніж інші, що пропонуються цією ж областю, П. Симоненко відповідав: «Це вибір ЦК». «На пленумі я як перший секретар ЦК партії не чинив тиску на його членів і не показував, як я голосую, — продовжив лідер КПУ. — Так, на цю тему можливі всілякі спекуляції, ми реально дивимося на ці речі. Особисто я — у відношенні як Потебенька, так і інших кандидатур, з приводу яких у вас можуть виникнути запитання, — вважаю, що сьогодні необхідно зібрати до ВР серйозних професіоналів. Адже Потебеньку ніхто не може дорікнути у тому, що він прихильник якої-небудь політичної сили, створив у прокуратурі корумповану вертикаль, сліпо виконує чиїсь вказівки і т. д».

Справедливості заради треба відзначити, що, незважаючи на готовність, наприклад, Леоніда Грача поступитися Потебеньку власним місцем у списку або ж разом з ним покинути його («Йдеться про честь і гідність партії!», — вигукував Л. Грач), окремі делегати, певне, відчували потребу у вагомій аргументації рішення щодо включення Генпрокурора до партійного списку, — хоча б для того, щоб переконати у його доцільності рядових партійців. Що і виражали. перспектива вступити в передвиборну боротьбу пліч-о-пліч з Михайлом Потебеньком аж ніяк не привела всіх делегатів форуму у величезне захоплення. Проте результати голосування більше ніж переконливі: 217 «за», 34 «проти» і 38 утрималися. Цікаво, що, уточнюючи, на прохання із залу, яким комуністи «отримають» Потебенька — юристом, пенсіонером, Генпрокурором чи кимось ще, Петро Симоненко безапеляційно заявив: «До 31 березня він — Генеральний прокурор». Як мовиться, у воду дивився?

Що ж, для Михайла Потебенька згода балотуватися до ВР за списком КПУ (оскільки самого Генпрокурора на з’їзді не було, і встановити, звідки ж все-таки виходила дана ініціатива, не було можливим, зупинимося поки на запропонованому керівництвом КПУ формулюванні «дав згоду») — крок цілком органічний. До речі, саме він, будучи останнім прокурором УРСР, у 1991 році виступив проти заборони КПУ, за що остання всі ці роки була йому, як виявилося, вдячна. Щоправда, ситуація здається куди менш логічною, якщо подивитися на неї під тим кутом, що призначений парламентом за поданням Президента Генпрокурор йде на вибори за списком партії, яка позиціонує себе як ідеологічна опозиція «правлячому режиму». Але, з іншого боку, ця загальновизнана ідеологічна система координат для вітчизняного політикуму вже ніяк не указ... Зрозуміло одне: виникла ще одна колізія, що може мати далекосяжні наслідки. Коментувати які сьогодні не можна ще й тому, що це забороняє стаття «Про передвиборну агітацію» закону про вибори...