Миротворчість — «дрібним» оптом

— Ви служили в Афганістані і, як ніхто інший, знаєте справжню ціну миротворчості. Чи не здається вам, що політики занижують відсоток ризику наших солдатів у Лівані, а тепер і в Сьєрра-Леоне?

— Я не політик. Я військовий, який зобов’язаний виконувати накази. Із 1984 по 1986 рік я дійсно служив командиром мотострілецького, а потім розвідувального батальйону в Афганістані. Маю достатній досвід «спілкування» з мінами. Власними руками поставив більше як 1000 вибухонебезпечних пасток. Хоч би що твердили політики, словосполучення «гаряча точка» говорить саме за себе. Наші хлопці, які проходять службу в складі миротворчих сил ООН у Лівані, безумовно, ризикують. Вести мову про більшу чи меншу міру ризику абсурдно. Його не можна ні виміряти, ні зважити. Це — випадок, від якого не застрахований ніхто.

— Якщо вірити публікаціям у пресі, то українських миротворців у Лівані місцеві жителі називають «богами». Наші солдати, на відміну від інших, не підриваються на мінних полях. Це свідчить про високий рівень професійної підготовки?

— Коли одна людина рятує життя сотням, на неї, справді, молитимуться. Із другого боку, пам’ятний досвід миротворчої участі України на Балканах. Наш батальйон, за розповідями тих, які повернулися, було відсунуто на «шості позиції»: подай, принеси, не більше за те. Ставлення до України, як країни з неблагополучною економікою, трансформувалося і на її Збройні сили. Це відчувалося в усьому: починаючи від насмішок і закінчуючи різницею в оплаті миротворчих послуг. У Лівані наші солдати продовжують залишатися найбільш низькооплачуваними. Залежно від спеціальності, оклад коливається від $500 до $2000 за місяць. Утім для наших безробітних, які становлять велику частину батальйону, це немислимі гроші. Задля такої суми вони готові йти і у вогонь, і у воду.

Щодо професіоналізму. Для того, щоб навчитися поводитися з мінами, треба не більше як два тижні. Щоб стати фахівцем — два місяці. Професіоналами ж, у традиційному розумінні цього слова на Заході, стають протягом життя. У Ліван їхали професійні водії, будівельники, зварники. Спочатку нас орієнтували на підбір фахівців саме цих професій. Було цілковитою несподіванкою, коли на навчальних зборах 50% особистого складу миротворчого батальйону, що формувався, стали навчати саперній справі.

— На заняттях із вогневої підготовки курсанти військових училищ знайомляться з тактико-технічними характеристиками мін, розмінувати які практично неможливо. Якщо мені не зраджує пам’ять, до таких відноситься ОЗМ-72. Міна забезпечена сейсмодатчиком, який спрацьовує від детонації грунту на відстані декількох кроків. Невже місяця занять вистачило колишнім водіям, щоб застрахувати своє життя під час зустрічі з подібними вибуховими пристроями?

— Я стикався з ОЗМ-72. Це, справді, хитра пастка. Ми виходили зі становища просто. Проганяли по замінованій ділянці трофейну отару овець. Іншого виходу не було. Утім «народні умільці» готували нам сюрпризи й хитромудріші. Ймовірність зустрічі з такими «подарунками» в Афганістані становила десь 20%. Не впевнений, що подібні пастки не зустрічаються і в Лівані. Відповісти ж чітко, які саме вибухові пристрої доводиться знешкоджувати нашим хлопцям, не можна. Вони можуть бути від найпримітивніших, із дерев’яним корпусом, до мін із власним «інтелектом». Можна передбачити, що переважно там використовуються застарілі радянські зразки. Свого часу СРСР «про запас» забезпечив країни, що розвиваються, технікою, озброєнням та боєприпасами.

— Як реагують на поїздки наших миротворців їхні рідні та близькі? Не було випадків, щоб хтось із них приходив із проханням повернути назад сина, чоловіка?

— Таких випадків не було. І ще раз повторю, миротворчість вигідна. Для більшості служба за кордоном — єдиний шанс жити в Україні по-людському. Бачили б ви, що робиться біля військкоматів! До бійки доходить. Конкурс — 3—4 чоловіка на місце. Відбираємо найкращих, найздоровіших. Утім не відмовляємо й іншим бажаючим. Ми заносимо їхні імена до картотеки. Згодом знадобляться і вони. Ліван та Сьєрра-Леоне далеко не останні гарячі точки, де потрібні миротворчі війська.

— Коли попит не задовольняється пропозицiєю, виникає конкуренція, а разом із нею і такі побічні ефекти, як хабарництво, наприклад.

— Натяк зрозумів. Відповідати можу тільки за себе. В очолюваному мною військкоматі такого явища не було, немає і не буде. В інших, сподіваюся, також. Однак, не соромлячись, можу сказати, що інтереси одного хлопця я пролобіював. Коли ми формували команду в Сьєрра-Леоне, він прийшов до мене зі сльозами на очах. Півтора року тому хлопець поховав батька, через шість місяців — матір. Останні півроку не міг знайти роботу. Я не зміг йому відмовити.

— Як завірив «День» військовий комісар Запорізької області Євген Горбилєв, у Сьєрра-Леоне українські миротворці займатимуться суто відбудовчо-ремонтними роботами. Чи не повториться ліванський варіант, коли вели мову спочатку про одне, а нашим солдатам довелося мати справу зовсім з іншим?

— Про це можна буде чітко сказати тільки після завершення курсу перепідготовки, який контрактники сьогодні проходять у Миколаївському навчальному центрі. Ремонтно-відбудовчий батальйон за своїми принципами і завданнями відрізняється від інженерно- саперного. Це два абсолютно різних підрозділи. У будь- якому випадку, знання не зашкодять. Обстановка в тій країні напружена. Миротворці мають бути готові до всього.

Якщо вірити словам Євгена Шаца, то підготовка хоч трохи грамотного фахівця саперної справи займає від двох тижнів до двох місяців. Виникає низка запитань: чи не краще було навчити «братів ліванців» такого нехитрого саперного мистецтва, ніж заганяти приманкою високої зарплати на мінні поля своїх хлопців? Чи виправданий ризик, нехай навіть і вельми незначний, як не втомлюються повторювати генерали? І останнє, чи не здається нашим політикам, що доти, доки Україна погоджуватиметься із «шостими» ролями в геополітиці, «п’ятих» ніхто не пропонуватиме? І ще: у розвинених країнах, з яких ми хочемо брати приклад, чомусь, як правило, не спостерігається ажіотажу з приводу миротворчих пропозицій ООН.

КОМЕНТАРI

Як повідомили «Дню» в прес-службі Міноборони України, свій внесок у миротворчі акції наша держава почала робити після затвердження Верховною Радою Постанови 1992 року № 2538-12 «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». З моменту прийняття Постанови українські миротворці побували в Боснії та Герцеговині, Східній Славонії, Гватемалі, Таджикистані і Анголі. В цих державах наші воїни забезпечували проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги, в Косово — спостерігали за проведенням виборів «для забезпечення їх гласності і справедливості», в Сараєво — брали участь у реконструкції шкіл, лікарень, ремонті доріг та ліній електропередач. Усього на даний момент до операцій щодо підтримки миру було залучено близько 12000 українських військових, серед яких: один генерал, 2125 офіцерів, 1059 прапорщиків, понад 8500 солдат. За час участі України в миротворчих акціях 19 чоловік загинуло і 60 одержали поранення.

Як вважає заступник начальника прес-служби Міноборони підполковник Костянтин ХИВРЕНКО , миротворча місія України не тільки почесна, але й вигідна. За приблизними підрахунками, українська сторона вклала в справу миру близько $30 млн., а прибутків на сьогоднішній день одержала десь близько $74 млн. Масу позитивних нюансів участі в міжнародних миротворчих акціях відзначає і начальник прес-служби Міністерства закордонних справ України Ігор ГРУШКО . На його думку, це хороша основа для набуття українськими військовослужбовцями цінного професійного досвіду, встановлення сприятливих контактів, а відтак і активізації економічного співробітництва. І.Грушко не згодний iз твердженням про те, що Україна в миротворчих силах знаходиться на п’ятих-шостих ролях. Адже запрошення на участь у таких акціях ООН надсилає зі своєї ініціативи. Багато країн світу, за його словами, досі «стоять у черзі» за подібним запрошенням, і те, що до України звертаються по допомогу, свiдчить зростаючий престиж країни.

Наталя МЕЛЬНИК