Миротворчий авторитет української армії було «збито» військами ППО
Дійсно, за дев’ять років безпосередньої участі в операціях ООН з підтримки миру (нагадаємо, що вперше Україна взяла участь у миротворчій місії ООН у червні 1992 року. Тоді 550 солдатів 240-го окремого спеціального батальйону були направлені в Сараєво) наші військовослужбовці зарекомендували себе як справжні професіонали. За це, за словами В. Гудима, представники ООН неодноразово дякували Міноборони України. Показово, що за 9 років у складі миротворчого контингенту ООН було більше як 19 тис. громадян нашої країни. На сьогодні майже 1700 військовослужбовців Збройних сил України перебувають у десяти «гарячих точках» планети. 1528 солдатів та офіцерів виконують миротворчі місії в Лівані, Сьєрра- Леоне та Косово. «Вони — гордість України», — каже В. Гудим. Утім, про ці генеральські похвали більшість рядових миротворців дізнаються, ймовірно, тільки зі ЗМІ. Ні, на урочисті збори всі вони, звичайно ж, були запрошені. Але, як сказав «Дню» один із миротворців, який має намір найближчим часом залишити ряди ЗСУ і який через те побажав залишитися невідомим, «для нас куди важливіше і, безумовно, приємніше за порожні, нехай навіть позитивні відгуки нашого генералітету — зустріч із друзями».
«Для нас 24 жовтня це дуже багато. Хлопці, які були в місіях, дуже згуртовані. Ми бачили загибель і радість. Для нас ця зустріч дуже дорога. Ми ділимося своїми проблемами і завжди допомагаємо один одному. Хлопці пройшли гарячі точки. Вони бачили смерть своїх близьких. Це не пояснити словами, це треба тільки пережити», — сказав «Дню» учасник бойових дій у Сараєво, старший сержант Андрій Кузьменко. — Ми дуже багато згадуємо», — додав він зі смутком. А згадати бойовим товаришам, певна річ, є що. Перехресний вогонь, під який вони потрапили, намагаючись утихомирити ворогуючі сторони, і «безглузду смерть від снайперської кулі «завскладу Солохи, який пройшов Афган», жахи загибелі мирних жителів і «напади п’яних бойовиків», «обстріл гуманітарної колони» і «ночі в бронежилетах», «простягнуту руку сербки з немовлям, яка викликає тремтіння»...
«Саме тому, що не шкодуючи себе, своєї енергії і найважливішого — свого життя, тисячі українських солдатів виконували благородну миротворчу місію, Україну можна з упевненістю назвати однією з найактивніших країн — учасниць Організації Об’єднаних Націй», — сказав глава місії ООН у нашій країні Даглас Гарднер. Щоправда, ціна такого, в буквальному значенні, кров’ю завойованого авторитету Збройних сил України (який, здається, остаточно «похований» під уламками Ту-154), більш, ніж висока. За офіційними даними, за дев’ять років, виконуючи миротворчу місію ООН, загинули 19 українських солдатів, більш, як 50, були пораненими. «Однак не варто думати, що ми там погано жили», — з гіркою усмішкою, не приховуючи правди (що, до речі, нехарактерно для деяких генералів української армії) сказав «Дню» стрілок першої роти згаданого 240-го батальйону Юрій Шевченко. «Ми хоч і ризикували життям, але жили краще, як живуть солдати в Україні. Годували нас як на забій», — підкреслив він. Більше за те, за його словами, за додаткові гроші (близько $60) будь-який бажаючий міг одержати «спеціальну картку від ООН на чотири блоки сигарет («Мальборо» або «Кемел»), 6 ящиків кока-коли, 6 ящиків пива, 6 пляшок вина і 6 пляшок спирту за місяць». «При цьому про ту зарплату, яку одержував рядовий ($500 за місяць, хоча француз одержував у п’ять разів більше), будь-який офіцер Збройних сил України може тільки мріяти», — вважає Ю. Шевченко. Можливо, в цих словах молодшого сержанта, що «не бачив у Сараєво дідівщини», але побачив багато чого, і є справжня ціна, заробленого кров’ю і «збитого» ракетою міжнародного авторитету української армії?!
