На чемоданах

Десятиріччя розмов про приватизацію ознаменувалося наприкінці минулого тижня двома відкриттями: ще близько третини українських підприємств контролюється сьогодні державою, причому контролюється настільки погано, що загальні тенденції, за оцінкою фахівців Мінекономіки та євроінтеграції, «негативні». Виявляється, серед держчиновників вкрай не вистачає професійних керівників, а відсутність механізму для підвищення їхніх зарплат не лише консервує, але й ускладнює ситуацію, породжуючи нові витки корупції. Словом, є підстава ще раз вимовити вже досить заяложену фразу «далі так жити не можна».

Тим більше, що країні та її бюджету ніяк не обійтися без тих 5,8 мільярда гривень, які, як передбачається, повинні надійти у 2002 році від продажу державного майна. У зв’язку з цим відоме висловлювання Президента Леоніда Кучми, який поставив головним завданням роботи нового парламенту прийняття закону про реприватизацію, може означати насамперед негативну оцінку роботи Фонду держмайна і недовіру його керівництву. Президент підкреслив, що під час приватизації у країні було зроблено «багато помилок» і закликав «не поспішати з приватизацією» в умовах спаду темпів світової економіки. Звичайно, Президент не противник, а прихильник приватизації, тому він визнав за необхідне уточнити: «Приватизацією будемо займатися, але все треба робити з розумом».

Останнє зауваження носить явно умовний характер, оскільки до останніх днів парламенту, що йде, між ним і Президентом існували, як виявилося, непримиренні протиріччя. За три тижні до виборів депутати знову не погодилися з пропозицією Президента вивести Фонд держмайна з-під контролю Верховної Ради, не підтримавши закон «Про Фонд держмайна» у новій редакції. У результаті ФДМУ все ще перебуває в Україні «поза законом», що, зокрема, породжує у його керівництва «чемоданні» настрої.

Так, голова Фонду Олександр Бондар прогнозує, що Верховна Рада звільнить його з нинішньої посади. І це, цілком можливо, дозволяє зафіксувати у головного привати затора країни дар передбачення. В одному тільки, швидше за все, помиляється або просто лукавить Олександр Миколайович. Він говорить, що готовий залишити свою посаду, та тільки не знає на кого: «Я... просто не бачу, хто може прийти». У крайньому випадку країна може оголосити тендер на цю посаду, і охочі, без сумніву, знайдуться. Кілька кандидатур можна назвати одразу.

Від «Нашої України» — Юрій Іванович Єхануров (якщо він, звичайно, не вважатиме таке призначення після посади першого віце-прем’єра істотним пониженням), який має величезний досвід роботи і, зокрема, певні досягнення у налагодженні контактів з різними парламентськими фракціями. Чи вдасться йому цього разу схилити на свій бік «заєдинців»? Не менш вагому кандидатуру може виставити АП. Це — Євген Григоренко, який в останні роки курирував процес приватизації з будинку на Банковiй. Під час створення парламентської більшості його кандидатура може виявитися цілком компромісною і буде свідчити про те, що новий парламент готовий іти на поступки Президенту.

Правляча на сьогодні (під назвою «За єдину Україну!») сила також, мабуть, має свого кандидата. Це обтяжений великим досвідом роботи у Фонді і вельми відверта людина Михайло Чечетов. У вчорашній розмові з «Днем», відповідаючи на запитання про наявність у нього потенції, щоб очолити ФДМУ, він сказав, що там зібралася злагоджена команда, що не потребує замін, яка «працює і працюватиме далі». На думку М. Чечетова, у Фонді «оптимально збалансований керівний склад». Михайло Васильович, щоправда, підтвердив, що відвідував днями АП, але уточнив, що, якщо він і «зустрічався», то лише як керівник і з «питань, які я веду», і жодним чином це не пов’язане з тим, «про що по кутках шепочуть». Словом, Михайло Васильович тримає себе у рамках відомчої політкоректності, що, звичайно, дещо навіть підвищує його шанси взяти на себе у майбутньому нелегкий тягар... Ще одним, але, швидше за все, запасним кандидатом, можна вважати голову спеціальної контрольної комісії минулого парламенту з питань приватизації Олександра Рябченка. Але й властиве йому знання всіх залаштункових сторін української приватизації може в обговорюваному тендері також піти не на користь цьому цілком професіонально підготовленому кандидату. Його шанси підвищаться лише в тому випадку, якщо сили-опоненти у парламенті будуть вимушені погодитися на нейтральну кандидатуру.

Проте проходження тендера на роль керівника ФДМ не спростить переможцю завдань, що покладаються на нього. З одного боку треба задовольняти запити бюджету, а з iншого — утримувати країну від негативних наслідків можливого переділу власності, рецидиви якого можуть з’являтися при кожному нюансі зміни формату майбутньої парламентської більшості. Досить сказати, що закон «Про державну програму приватизації у 2000—2002 роках» передбачає механізм реалізації пакетів акцій держхолдингів — від пропозиції їх за зниженими цінами до безкоштовної передачі акціонерному товариству. Тим часом на практиці цей механізм, як вважають у Фонді, не було реалізовано.

Ще більш складною буде проблема приватизації обленерго. З огляду на майбутні вибори Президента, знайдеться багато противників передачі цих потенційно прибуткових об’єктів у чужі руки. З тих же причин можна прогнозувати складності з приватизацією «Укртелекому». Гострі камені за неминучі бюджетні проколи впадуть прямо на голову ФДМУ. Так що вижити в цих умовах у стінах Фонду зможе лише той, хто буде під захистом і більшості, і Президента одночасно.

КОМЕНТАР

Олександр РЯБЧЕНКО:

— Роль і значення Фонду держмайна України слід докорінно змінити. Перший крок до цього було зроблено тоді, коли й на урядовому рівні, й у парламенті визнали, що гроші від приватизації — це не головне. Вимагати, як головне завдання, від Фонду надходження грошей до бюджету — це абсурдний підхід. Від нього слід вимагати іншого, а нічого не вимагати, звичайно ж, теж не можна. Фонд тепер має розробити показник, що дозволяє оцінити його роботу, якщо гроші тепер не головне. Нині все зациклюється на промисловому інвесторові, тоді як країні потрібен той, хто ефективно працює. Зберігається ж старий критерій: хто більше заплатив. Але я можу передбачити, що приватизація в нинішньому її вигляді довго не протримається. Орієнтація на продаж з акцентом на якісь групи покупців не може бути в Україні генеральною лінією приватизаційного процесу. Й завдання Фонду — розробити нову лінію та переконати суспільство в її доцільності, хоча рік важкий і все одно гроші до бюджету треба буде давати, щоб закривати в ньому дірки. Таку ідею я нині висуваю й допрацьовую, але говорити про неї ще зарано. Зрозуміло одне, що слід міняти критерії конкурсів, тому що сьогодні в них, як і раніше, головне — гроші.