НА ЕКВАТОРI

Міряти суспільні процеси психологією, говорити про подію з погляду психології стало не те щоб модно — швидше, довело свою корисність. Залишимо без коментарів питання маніпулювання свідомістю, сумнівні тренінги і психологічні школи-скороспілки. Просто давайте пригадаємо деякі прогнози фахівців і те, що відбувалося насправді. Скажімо, психологи абсолютно точно передбачили, як позначаться теракти в США на настроях телеспостерігачів. Загострення страхів, поява почуття незахищеності та непевності всього, що здавалося непохитним, виявилися і під час початку воєнних дій в Іраку. Вірогідність прогнозів психологів довели вже соціологи з допомогою відповідних досліджень.

Стосовно вітчизняного прогнозування, то психологи «вгадали», що вслід за кризою початку 1990-х виникне соціальна апатія, яка періодично «розряджатиметься» мітингами з незначних причин. Попереджали експерти і про так звану кризу ідентичності, яка спіткала українців. Коли на зламі «епох» виникає відчуття втрати самого себе — відбувається розрив між вимогами-умовами та поглядами-установками. А постійне напруження і хронічний стрес, спричинений соціальними умовами, призведе до ізольованості та недовіри всіх до всіх.

Проте все це загальні слова. На науково-практичній конференції «Соціально-психологічні виміри демократичних перетворень в Україні» присутні експерти постаралися їх уникнути. І з допомогою даних досліджень різної тематики продемонстрували, що ж насправді відчуває і про що думає сьогодні середньостатистичний українець.

Для початку завідувач лабораторії соціальної психології Інституту психології ім. Г. Костюка Віталій Циба зробив «оптимістичний» прогноз: найближчим часом чекати позитивних змін у психологічному самопочутті українців не випадає. І все через те, що в сьогоднішніх суспільно-політичних процесах дуже багато антагонізму — залишки тоталітаризму конфліктують із зародками демократії. На думку В. Циби, в Україні одночасно співіснує непорівнянне. Внаслідок такого дисонансу, населення, перебуває, умовно кажучи, на екваторі. Старше покоління — ще «на півночі», тобто асоціюють себе виключно з минулою епохою, а молодь — уже «на півдні», в умовах ринку. Щоправда, якщо аналізувати дослідження, проведені лабораторією соціальної психології, з молоддю також не все зрозуміло, оскільки думки старшокласників та студентів істотно відрізняються. Наприклад, виявилося, що кожен п’ятий опитаний студент ставиться байдуже до державної символіки, а серед старшокласників таких трохи менше — 14%. Водночас якщо з опитаних старшокласників ставляться до гімну шанобливо, але проте його не знають 21%, то серед студентів цей показник становить аж 47%. Що стосується мовних питань, то зі слів В. Циби, ситуація обнадійлива: 70% старшокласників вважають, що в побуті та в держструктурах необхідно спілкуватися українською мовою. Щоправда, знов-таки студентів, переконаних у цьому, набагато менше — всього 39%. Отримані результати психолог пояснює тим, що студентська молодь не зовсім розуміє значення мови в становленні нації. І сприймає її лише як засіб обміну інформацією, тоді як в інших країнах рідна мова — один із важливих засобів консолідації. Набагато дбайливіше ставлення інших націй до своєї мови В. Циба пояснює історичними подіями. Україні, із-за дій влади, не пощастило мати в достатній кількості національно свідому еліту. У результаті досі позначається штучно вироблене ставлення до української мови як неелітної та низькосортної. Зате про те, що найближчим часом мовна ситуація зміниться на краще, свідчить лише одна цифра: 78% старшокласників вважають, що навчання мають проводити тільки українською мовою.

В іншому так само спостерігається значний прогрес. 80% старшокласників і стільки само студентів вважають, що Україні необхідна багатопартійність, 77% старшокласників та 81% студентів — за приватну власність, 72% та 77% — виступають за ринкове господарювання суб’єктів ринку. 87% старшокласників і 89% студентів хочуть жити в Україні, яка розвивається за демократичною ідеологією країн Європи. А причин тому, що Україна, будучи насиченою природними ресурсами і володіючи могутнім промисловим та інтелектуальним потенціалом, живе погано, на думку старшокласників і студентів, щонайменше три. По-перше, високі податки (84% студентів та 77% старшокласників), по-друге — великі борги України перед іншими країнами (77% та 72%), і по-третє — низький рівень патріотизму і слабкість української національної еліти (63% та 62%).

Найпрогнозованішими, на думку психолога, були думки молоді про те, що ж Україна сьогодні має зробити. Відповідаючи на запитання «які напрями реформування нашого суспільства ви вважаєте найактуальнішими?», більшість пригадала про соціальний захист, про зарплату, яка не має бути нижчою за прожитковий мінімум, та охорону навколишнього середовища. Зате найбільше «ні» молоді респонденти поставили навпроти пунктів про перейменування вулиць, побудову пам’ятників і — найнесподіваніше — легалізацію тіньової економіки.

До речі, взаємовідносини молоді з грошима та її уявлення про економіку — окрема історія. Зі слів головного наукового співробітника Інституту психології Валентини Москаленко, конфлікт епох виявляється й у цій сфері. Економічні реформи, згідно з проведеним дослідженням, схвалюють 46% опитаних і не схвалюють 41,7% (решта не визначилися). Цікаво, що чим старший респондент, тим критичніше ставиться він до економічних реформ, які відбуваються в Україні. Це, на думку психолога, пов’язане з тим, що учні 10 — 11 класів більше стурбовані своїм «завтра», ніж учні 8 — 9 класів. А отже, вони висувають більше претензій і глибше аналізують ситуацію. Водночас, видно: до кінця те, що відбувається, вони не розуміють. Підтримуючи принципи ринкової економіки, вони критикують те, що відбувається. Притому, що, як показало дослідження, в економічній термінології вони майже не орієнтуються, і мало хто з опитаних зміг пояснити, що таке дефолт та інфляція.

А щодо ринкової економіки, то молодь у ній приваблює можливість займатися бізнесом (79,4%). Щоправда, знову ж таки з термінологією виникають труднощі. 60% опитаних вважає, що бізнес зводиться лише до торгівлі. Цікаво, що за високих показників економічної неграмотності молодь виявляється економічно активною. Як показують дослідження, 24% отримують гроші за надання невеликих послуг, стільки ж призналися в тому, що займаються комерцією, а 22,7% розповіли, що мають таємні джерела доходу. Оцінюючи отримані дані, В Москаленко стверджує, що сьогодні вже можна говорити про появу так званого перехідного економічного типу. У нього, з одного боку, домінують нові ринкові інтереси, цінності і спрямування, а з іншого, підсвідомо ним керують архетипи старого суспільства, що і заважають реалізації повною мірою економічних реформ в Україні.

Вищесказане стосується не тільки молоді. Зі слів головного редактора журналу «Практична психологія і соціальна робота» Олександра Губенка, економічні перетворення в Україні гальмуються тим, що умовно можна назвати синдромом «жаби в колодязі». Свідомість людей зашорена економічною поведінкою в радянську епоху, і тому цілком закономірно, що в економічних відносинах сьогодні панує авторитарність та патерналізм. І феномен «даху» — яскраве тому підтвердження. Процвітання тіньової економіки, на думку О. Губенка, — наслідок взаємного обдурення за радянських часів держави і громадян. Через це така національна риса українців, як креативність, сьогодні нерідко реалізовується на терені обману. А крім того, зі слів О. Губенка, позначилося це й на довірі, рівень якої, як відомо, в Україні надто низький.

При всьому цьому, як виявилося, українці про себе досить високої думки. Згідно з дослідженням кандидата психологічних наук Ольги Васильченко, в уявленні опитаних нею людей українці — чесний, сильний, розумний, веселий і людяний народ. На думку респондентів, самостійність і соціальну незалежність українців забезпечують такі їхні якості, як самодостатність, упевненість у собі й оптимізм.

Щоправда, в дійсності, на думку доктора психологічних наук Юрія Швалба, українці сьогодні є заручниками. А саме — заручниками управлінських рішень, що призводить до соціальної пасивності і навіть певної аморфності. Не роблячи жодних прогнозів, психолог каже, що цей стан передбачає саботаж: кожен заручник — прихований бунтар, оскільки в ньому зріє протидія. Висновки ці Юрій Швалб зробив на основі аналізу стилю життя українців, зважаючи при цьому і на ступінь свободи, соціальної захищеності і відповідальності. Притому, що можливості розширюються і відповідальність зростає, низький ступінь соціальної захищеності, на його думку, призводить до перманентного страху, який нині відчувають українці. Страх цей з’являється при кожному новому рішенні, указі та законі. Особливо страждають на це люди похилого віку — психолог вважає, що вони сприймають це як черговий крок до зниження їхнього благополуччя.

Позначається соціальна незахищеність насамперед на психічному і психологічному здоров’ї українців. Як підтвердження цьому, психологи наводять дані соціологічних досліджень, згідно з якими протягом останніх років зростає національне відчуження і соціальна дезорієнтація. А що стосується наслідків, то, згідно зі статистикою, в Україні суїцидальна активність на 100 тис. становить 28 — 30 осіб. І щорічно накладають на себе руки 15 тисяч чоловік, що більше, ніж від ДТП, а також вбивств.