«Надзвичайна ситуація»

Перші відгуки на висновки Конституційного Суду щодо двох законопроектів про внесення змін до Конституції України дають підстави для парадоксального висновку — схоже, український політикум скучив за начебто вже набридлою всім політичною реформою. І річ не лише в півторамісячній паузі в її обговоренні. Знову виникла інтрига. Справа наближається до розв’язки. Конституційний Суд не взяв на себе відповідальність за відсівання окремих принципових норм цих законопроектів. Така нейтральність навіть викликала скривджено-здивовану реакцію в координатора парламентської більшості Степана Гавриша: ми, мовляв, сподівалися на те, що Конституційний Суд не пропустить пропозиції про пропорційну виборчу систему та імперативний мандат, а він ніяк на них не відреагував. Отже, рішення доведеться приймати народним депутатам.

Вибір ускладнюється тим, що Верховній Раді доведеться мати справу одразу з трьома конституційними законопроектами. Щоправда, два з них відрізняються тільки схемою практичної реалізації пропонованих новацій, передусім щодо того, коли проводити вибори глави держави парламентом. Але саме ця відмінність вельми істотна.

Можливі декілька базових сценаріїв подальшого перебігу подій:

Перший. Спроба розробити єдиний компромісний варіант на основі всіх трьох законопроектів шляхом попереднього відбору тих статей, що підтримуються конституційною більшістю народних депутатів (не менш як 300 голосів).

Другий. Затвердження простою більшістю народних депутатів одного з двох законопроектів, що підтримуються парламентською більшістю, — проекту Гавриша—Богатирьової— Ващук—Симоненка або проекту Гавриша (що передбачає обрання президента Верховною Радою вже 2004 року).

Третій. Жоден із проектів, включаючи можливий компромісний варіант, не підтримується більшістю народних депутатів. Тим самим питання політичної реформи знімається з порядку денного Верховної Ради як мінімум на найближчі декілька років.

Четвертий. Блокування процедури голосування щодо конституційної реформи опозиційними фракціями («Наша Україна», БЮТ і, можливо, СПУ) до кінця четвертої сесії.

Оцінювати ймовірність реалізації кожного із цих сценаріїв слід з урахуванням декількох обставин, кожна з яких відчутно впливатиме на долю політичної реформи.

По-перше, це різке зростання політичного протистояння, особливо після подій у Донецьку, а також чергова парламентська криза, значною мірою пов’язана із загостренням відносин між парламентською більшістю та частиною опозиції. Перманентне блокування парламентської трибуни фактично дестабілізувало роботу Верховної Ради. Готовності до компромісу поки не спостерігається ні в більшості, ні в опозиції. Запит Президента до Конституційного Суду про тлумачення прописаної в Конституції можливості дострокового припинення повноважень Верховної Ради України (якщо впродовж тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) переводить дискусію про розпуск парламенту у практичну площину.

По-друге, багато залежатиме від підтримки політичної реформи з боку комуністів (без якої затвердження змін до Конституції не менш ніж 300 голосами неможливо), що у свою чергу пов’язано із вирішенням питання щодо пропорційної виборчої системи. Поки й на цьому напрямi не спостерігається кардинальних переміщень у бік досягнення компромісу між мажоритарниками й прихильниками пропорціоналки.

По-третє, на долі політреформи відобразиться ситуація всередині пропрезидентських сил, взаємовідносини між Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів і парламентською більшістю. Загострення відносин всередині пропрезидентського табору, наприклад, внаслідок кадрових перестановок в уряді й Верховній Раді, також може приректи реформу системи влади на невдачу.

По-четверте, істотно на ситуацію в парламенті може вплинути висновок Конституційного Суду про можливість для Л. Кучми в черговий раз брати участь у президентських виборах (незалежно від порядку цих виборів). Якщо Конституційний Суд припустить таку можливість, то явне й приховане заперечення парламентського способу виборів глави держави, напевно, зросте. Проти можуть висловитися й ті ж комуністи, інакше в очах своїх виборців вони виглядатимуть явними сателітами діючого Президента. До того ж і у фракції, і в ЦК КПУ є немало людей, які будуть проти компромісу з владою в такому принциповому питанні. Не можна виключати й прихованого саботажу з боку окремих представників парламентської більшості, не говорячи вже про позафракційних депутатів.

У п’ятих, перше читання конституційного законопроекту необхідно провести під час четвертої сесії, інакше остаточне рішення доведеться приймати напередодні президентських виборів, що практично призведе до зриву політичної реформи. Таким чином, депутатам доведеться діяти в умовах дефіциту часу. До того ж паралельно можуть виникнути й інші не менш складні проблеми, які відволікатимуть їх від конституційних питань, — ротація керівництва Верховної Ради, ратифікація договору щодо ЄЕП.

Нарешті, дуже велику роль вiдiграватиме процедура голосування. Якщо буде вибрана процедура постатейного голосування, то це неминуче приведе до розробки компромісного варіанту законопроекту про внесення змін до Конституції. Якщо ж конституційні законопроекти голосуватимуться загалом, то більше шансів на затвердження матиме той, який підтримує парламентська більшість.

КОМПРОМІСНИЙ ВАРІАНТ

За розробку на компромісній основі єдиного законопроекту про внесення змін до Конституції виступають багато експертів і частина народних депутатів. З погляду нормальної політичної логіки, це був би найбільш оптимальний варіант. Компроміс можливий з багатьох питань, насамперед, з питання щодо формування уряду парламентом. Однак розробка компромісного проекту потребує часу. Крім того, компромісний варіант має пройти експертизу Конституційного Суду, оскільки це буде вже новий законопроект. У принципі, це можливо зробити в період парламентських канікул, між четвертою й п’ятою сесіями Верховної Ради. Але певне зволікання неминуче, особливо якщо в прив’язці до конституційної реформи на компромісній основі буде вирішуватися питання про нову виборчу систему, закон про Кабінет Міністрів. Подібне затягування процесу законодавчого затвердження політичної реформи навряд чи вигідне силам, зацікавленим у її якнайшвидшій реалізації. Найголовніше — надто малою є ймовірність досягнення компромісу найближчим часом з найбільш спірних питань: затвердження пропорційної виборчої системи, виборів президента парламентом 2004 року. Якщо компромісний пакет не міститиме норми про обрання президента парламентом, то до нього багато хто втратить інтерес. Нарешті, слід враховувати, що прихильників досягнення компромісу з питань політичної реформи у Верховній Раді меншість. Хоча ще одну «конституційну ніч» виключати не можна, особливо в умовах зростаючого тиску на парламент з боку Адміністрації Президента.

ОДИН IЗ ДВОХ

Напевно, саме на цей варіант робитиме ставку Адміністрація Президента. Силами парламентської більшості найлегше й найшвидше ухвалити необхідне рішення у першому читанні. У принципі, це можливо зробити й без комуністів. Але тоді під сумнiвом буде вирішальне голосування на наступній сесії.

Якщо буде зроблена ставка на компроміс з комуністами, тоді логічно за основу взяти законопроект Гавриша — Богатирьової — Ващук — Симоненка й оперативно (до лютого — березня) провести через Верховну Раду новий закон про вибори народних депутатів України на пропорційній основі. Але навряд чи Адміністрація Президента, точніше, сам Президент і парламентська більшість підуть на такі поступки в повному обсязі.

Лінія гри з комуністами позначена. Їм пропонуватимуть посаду першого віце-спікера в обмін на підтримку політичної реформи. Але чи задовольниться цим фракція КПУ? Теоретично ймовiрно, що комуністи можуть погодитися на вибори президента парламентом 2004 року. Але питання про пропорційну виборчу систему залишається каменем спотикання. Судячи з коментарів С. Гавриша, «більшовики» не готові погоджуватися на закріплення «пропорціоналки» в Конституції. Тоді малоймовірним є й прийняття нового виборчого закону на пропорційній основі до остаточного голосування щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України.

Спроби торгу з комуністами матимуть місце, але навряд чи вони довго триватимуть. Якщо угода, що влаштовує всі сторони (Адміністрацію Президента, парламентську більшість, фракцію КПУ), не буде досягнута, то «більшовики» діятимуть самостійно й ухвалять конституційний законопроект власними силами. Але в цьому випадку виключена ймовірність голосування за цей проект конституційною більшістю. І тоді доведеться шукати певний «надзвичайний варіант» ухвалення й проведення політичної реформи.

Низка непрямих ознак (висловлювання Л. Кучми на останній прес-конференції, позиція «більшовиків», відсутність просування в пошуку виходу з парламентської кризи) дає підстави вважати, що вірогіднішим є другий підваріант — «суто більшовицький».

ПРОВАЛ ПОЛІТРЕФОРМИ У ПАРЛАМЕНТІ

Цей варіант можливий у тому разі, якщо загостряться внутрішні протиріччя в парламентській більшості. І тоді або треба ставити хрест на політичній реформі в її нинішній формі, або використати «надзвичайний варіант». Але в умовах розбрату в таборі влади «надзвичайщина» навряд чи буде ефективною й може призвести тільки до глибокої політичної кризи з неоднозначними й малопередбачуваними наслідками.

Імовірність такого варіанту також досить висока, хоча й менша, ніж у попереднього сценарію.

ПРОДОВЖЕННЯ «БЛОКАДИ»

Опозиція може вдатися до цього радикального способу, але подібна тактика буде й шкідливою (перманентне блокування роботи Верховної Ради веде в глухий кут, віддаляє від В. Ющенка деяких потенційних і ситуативних прихильників з табору більшості, починає дратувати суспільство), й малоефективною. Вищезгаданий запит Президента до Конституційного Суду є серйозним попередженням для опозиційних фракцій, передусім — для «Нашої України». Самі по собі дострокові парламентські вибори можуть бути навіть вигідними опозиції. Однак якщо Президент вдасться до розпуску Верховної Ради, то під загрозою опиниться проведення у визначені законом терміни президентських виборів.

Якщо Верховна Рада буде розпущена весною, наприклад, у березні (в разі блокування вирішального голосування щодо Конституційної реформи), то позачергові вибори проводяться впродовж 60 днів від дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради (ст. 77 Конституції України). Поки новообраний парламент збереться, поки обере своє керівництво... А згідно із законом, наприкінці квітня вже слід ухвалити рішення про проведення чергових президентських виборів.

Цей варіант має серйозні ризики для обох сторін — і для влади, і для опозиції. Тому подібний сценарій поки є відносно малоймовірним.

«НАДЗВИЧАЙНИЙ» ВАРІАНТ

Цей варіант пов’язаний з можливим загостренням політичної ситуації в країні та з фактичним розміном політичної реформи на зрив чергових президентських виборів. Парламентська криза, зрив політичної реформи (а цьому може передувати й зрив бюджетного процесу), відсутність легітимної Центральної виборчої комісії (у більшої частини її членів закінчуються повноваження), можливі заворушення на підгрунті соціальних або політичних конфліктів, — усе це може призвести до оголошення надзвичайного стану в країні та ухвалення нової Конституції або на Конституційній Асамблеї, або на референдумі (за сценарієм Б. Єльцина 1993 року). У цій ситуації дуже доречним буде й всеукраїнський Громадянський форум на підтримку політичної реформи, запланований на лютий наступного року.

Це конфліктний і найрадикальніший сценарій. Його радикальність дає підстави оцінити цей варіант як відносно малоймовірний. Можливі й м’якші форми цього сценарію, покликані виконати функцію тиску на Верховну Раду.

Як розвиватимуться події, ми побачимо в найближчі півтора місяця.