«Нагору» без освіти

Хоч в Україні таких легенд поки що не чути, але і в нашій країні скрізь «вибиваються» і багатіють люди, взагалі ніякою освітою не обтяжені (ми не ведемо мову про явно кримінальні елементи). Абсолютній більшості з них не доведеться, за формулюванням знаменитого рок-співака, «відчиняти дверці в МЗСі», однак багато в чому саме на їхній підприємливості тримаються і ті, що «відчиняють двері», і вся країна. Вулиця — школа життя. Це часто буває погано, рідше — добре, але це наша реальність. І, по суті, ніхто не може дати відповідь на запитання, що корисніше для життєвого успіху сьогоднішнього, скажімо, 13-річного хлопчиська — слухатися батьків, вивчати мови в елітній школі або ж із молодих років працювати, припустімо, ганчіркою, навчаючись не тільки заробляти «на життя», але і збивати капітал. Який життєвий сценарій виявиться «успішнішим»?..

У сьогоднішньому Києві нерідко можна побачити підлітків і зовсім дітей, що самостійно заробляють собі на життя на вулицях міста. Як правило, вони миють автомобілі (щоправда, є ще їхні «колеги», які підробляють вантажниками на вокзалі). І, як правило, кожна «точка» — звичайно це відкриті автостоянки — закріплена за певною групою підлітків. У теплий час року працюють і просто на дорогах, біля перехресть, де скупчується велика кількість машин, — тоді, звичайно, йдеться лише про протирання скла, дзеркал, і займаються цим виключно початківці. Кореспондентові «Дня» вдалося поспілкуватися з «ветераном» вуличної автомийки 20-річним Данилом, що займається цим уже п’ять років.

— У мене немає батьків, — розповідає він. — І дому раніше не було. Робити щось треба, не милостиню ж просити. Мию машини давно, тепер знімаю квартиру, а раніше тут жив.

«Тут» — це в підсобці кафе, що розташоване поруч із місцем роботи Данила, в районі майданчика для автомобілів біля НСК «Олімпійський». Жили там і його нинішні «підлеглі», тринадцятирічні хлопчиська. Він, як «бригадир», навчає їх специфіки роботи — в митті машин є і специфіка, і навіть певні хитрощі.

— Чорні машини важко мити, я цим сам займаюся. Вони нагріваються і швидко висихають, тому виходить нерівномірно. Мій рекорд — за двадцять хвилин з одним відром води помив «Жигулі». Один раз і трактора мили — за вісімдесят гривень. Узагалі дають по десять- двадцять. Я, якщо не лінуюся, за день до ста гривень заробляю. Але взагалі це не діло. Держава в нас якась дивна — якщо вона і є, то хіба що у вигляді міліції. А потурбуватися ні про кого не може.

— А з рекетом стикався?

— Тільки рекету мені тут не вистачало...

Розпливчате формулювання.

Данило впевнений, що рано чи пізно таки виб’ється «в люди», заведе яку-небудь справу. Однак тільки не автомийку — автоматичні щітки, за його запевненнями, дряпають машину, і тому підлітки- мийники, в принципі, поза конкуренцією в місті.

— Але хоч якась освіта в тебе є?

— Я все життя безпритульний. Читати, писати в дитинстві навчили. А до школи не ходив.

— А ти хотів би вчитися?

— Так, але поки що треба заробляти. А вчитися хочу на художника. Я взагалі-то портрети пишу...

Так-то. Людина не пішла жебрачити, і у відверті бандити, ряди яких активно поповнюють безпритульники, також не подався. Відчуває себе цілком на своєму місці і, головне, упевнений у собі. Якщо життя Данила буде якомога більше залежати особисто від нього, то він зробить його таким, яким хоче. За умови, що держава зможе хоч би не заважати йому компенсувати брак освіти непоганим заробітком.

ДО РЕЧI

З початку року заборгованість із зарплати вчителям загальноосвітніх шкіл України збільшилася майже на 30 млн. гривень і, за даними на 24 лютого, становила 254 млн. грн. Найбільша заборгованість із виплати зарплати вчителям у Тернопільській області — 4,1 місяця, Рівненській — 3,1, Чернівецькій — 2,9 і Чернігівській — 2,6 місяця, повідомляє Інтерфакс-Україна з посиланням на компетентне джерело в Міністерстві освіти і науки.

Проте до традиційних для нашої освіти проблем — браку коштів і невиплати зарплат педагогам — останнім часом додалася й ще одна: відмова дітей від навчання. Наприклад, за даними, наведеними на нараді, за підсумками роботи за минулий рік управління освіти облдержадміністрації, на Рівненщині не охоплені обов’язковим навчанням у школах понад п’ятсот дітей. Реєструються випадки, коли батьки не віддають своїх дітей навіть у перший клас. Звичайно причина такої відмови від освіти вельми банальна — відсутність у батьків грошей на одяг і взуття для своїх дітей.

Ще більш складною є справа з отриманням повної середньої освіти. Тільки минулого року майже тисяча дев’ятсот випускників дев’ятих класів шкіл Рівненщини вирішили не продовжувати навчання. На думку фахівців, і тут головною причиною небажання молодих громадян України дістати середню освіту є відсутність коштів на навчання й необхідність самостійно заробляти на життя. До того ж, дедалі більше молодих рівненців вважають, що наявність закінченої середньої освіти не допоможе їм знайти роботу й нормально «влаштуватися» в житті, повідомляє Володимир КОНЄВ , «День»

«Даних про те, скільки учнів заробляє на хліб за рахунок навчання, у нас не має. Вони просто не передбачені статистикою, що веде лише облік дітей, охоплених навчанням, — сказав кореспонденту «Дня» Олександру ФАНДЄЄВУ заступник начальника Головного управління загальної середньої освіти Міністерства освіти і науки України Микола МЕЛЬНИК . — Однак мені відомі реальні обставини життя, і тому такого явища, коли батьки, не пускаючи дитину до школи, посилають її на заробітки (або вона вимушена робити подібне за власним вибором) — відкидати не можна. Згідно закону про обов’язкову середню освіту, діти мають вчитися. І контролювати виконання закону повинні як школа, так і місцеві органи виконавчої влади. Адже є певний віковий ценз, за яким дозволяється допускати працівника до роботи. Тобто, діти молодшого шкільного віку не мають законного права на працю. Тим учням, які не хочуть (або не мають можливості) здобувати повну середню освіту, держава має дати змогу навчатися хоча б у професійно-технічних училищах, де вони, за рахунок держави, отримають освіту та професію. Між тим, проблематичним є й працевлаштування молодих людей з повною середнью освітою, хоча держава у відповідних документах гарантує їм п’ятипроцентну квоту на ринку праці. Вирішення цих проблем загальновідоме — реалізація всіх складових поняття гідного рівня життя. Тому вирішувати їх має не тільки інститут середньої освіти, але й суспільство в цілому».