Нам бракує адвокатів для тварин

Опікуватися безпритульними тваринами в Україні, на жаль, непрестижно. А от створенням приватного зоопарку вже нікого не здивуєш. Скільки їх існує в Україні — невідомо, всі вони засновані підпільно. Живуть у них переважно породисті та дорогі тварини. Брати ж додому собак чи котів з вулиці ніхто не хоче. За кордоном ситуація зовсім інша. Приклад усім подає щойно обраний президент США Барак Обама, який пообіцяв, що подарує своїм донькам тварину саме із притулку: «Бо вони такі самі безпородні, як і я».

Українські посадовці поки що не мають ніякого діла до вуличних тварин. Хіба що тільки здають їх у притулок, щоб не заважали, вештаючись навколо дач. Усі притулки в Україні — комунальні або створені громадськими організаціями, тоді як за кордоном більшість із них приватні, існують на пожертвування меценатів, а засновниками нерідко є публічні люди. Результат такої системи наявний: вулицями міста не ходять безпритульні собаки, а в США за безпекою вуличних та домашніх тварин стежить екологічна поліція.

— Основне, що відрізняє Україну від США у сфері охорони прав тварин, — там значно більше законів, — розповіла ветеринар та волонтер товариства захисту тварин The League for animal Welfare міста Баталія штату Огайо Олена Махова. — Багато роботи виконує особливий підрозділ поліції — animal-cop (своєрідна екополіція), який розслідує випадки жорстокого поводження з тваринами. Якщо сюди надходить сигнал, що, наприклад, у сусіда виє собака або вона дуже худа, полісмени обов’язково перевіряють цю інформацію, а винних притягають до кримінальної відповідальності.

Основне правило захисту тварин у Америці — регулювання кількості тварин гуманними методами. За впровадження такої системи українські захисники тварин борються уже кілька років поспіль. Вони пропонують, за прикладом іноземних колег, стерилізувати безпритульних тварин, а також прийняти закон про їхній захист від жорсткого поводження.

— Проблемами захисту тварин у США займається низка товариств, також існує мережа державних та приватних притулків для тварин, — продовжила пані Махова. — Так, притулок, у якому працюю я, існує тільки на приватні пожертвування (від фізичних та юридичних осіб). Для кожної собаки тут є окремий вольєр, а кішки по кілька особин живуть в окремих кімнатах. І вольєри, і кімнати мають вихід на прогулянковий дворик. У кімнатах є відповідні меблі, іграшки, рушники, працюють кондиціонери, а на території притулку є декілька майданчиків для вигулювання собак (усі вони огороджені парканом). На території притулку ростуть квіти, дерева, влітку працюють міні-фонтани. До речі, годують тварин тут тільки високоякісними кормами. Щодня до нас приходять волонтери, які вигулюють собак, розчісують кішок або прибирають територію. Нерідко маленькі діти просять батьків замість подарунка привести їх у притулок для тварин і влаштувати свято просто там.

Хоча Україні до цього ще далеко, проте позитивні зрушення у нас все-таки є. Перш за все, зростає кількість людей, яким не байдужа доля безпритульних тварин. Якщо кілька років тому це були люди похилого віку, то нині — це молодь, яка не боїться висловлювати свою позицію відкрито.

Сумніваюся, що ми б із радістю святкували свої дні народження у притулках для тварин, як це заведено у США, або ж купували їм подарунки, економлячи на собі, але хочеться в це вірити.

КОМЕНТАР

Тамара ТАРНАВСЬКА, президент Міжнародного товариства захисту тварин «SOS»:

— В Україні практично не існує приватних притулків для тварин або ж таких, що створені громадськими організаціями, за винятком двох під Києвом: у Пирогові від організації «SOS» та комунальний притулок у Бородянці. Жодної копійки до цього часу не надходить з бюджету міста на утримання, лікування та стерилізацію цих тварин. Нині у Бородянці масово винищують тварин, на що з міського бюджету виділяють колосальні кошти. За нашими підрахунками, впродовж десяти років на це витрачено близько 100 мільйонів гривень. Ці кошти йшли не на покращання умов для утримання тварин, а для їхнього жорстокого вбивства. На жаль, в Україні люди далекі від того, щоб стати адвокатами тварин. 1998 року наше товариство спільно з німецькими колегами зняло фільм про жорстоке поводження з тваринами в Одесі й показали його у Німеччині. Потім Німецька спілка захисту тварин зібрала понад два мільйони євро і побудувала в Одесі притулок для тварин разом з великим центром для стерилізації. Нині він повністю фінансується німцями. Громадські організації відкрили притулок у Львові, Гостомелі під Києвом, незабаром ще один з’явиться у Харкові, але жоден з них не фінансується бюджетом. Українським чиновникам до цього байдуже. На моїй пам’яті — тільки один випадок допомоги від державних чинів. Віктор Ющенко, будучи головою Національного банку, приїздив у наш притулок і допоміг влаштувати коня, якого ми саме лікували, у столичний центр іпотерапії. Нині притулки переповнені вкрай. Влада Києва нам обіцяла, що буде вжито масових заходів щодо стерилізації тварин, але ця програма нині гальмується, та й привід з’явився — економічна криза.

P.S. А також, якщо виникнуть у когось сумніви з приводу використання коштів на утримання тварин, ми готові до співпраці — на власному досвіді подивитися, як живуть тварини у притулках.