Народження лідера

Дивовижний і, відверто кажучи, несподіваний для всіх впевнений поступ національної команди України у відборі до фінального турніру Кубка світу 2006 року пояснюють по-різному. Одні говорять про недооцінку нашої збірної з боку суперників, інші про неймовірне везіння тренера Олега Блохіна, не бракує й інших версій. Аж до впливу на результат розташування зірок. В якості гри команди України причину перемог ніхто не шукає, оскільки замість майстерності у наших футболістів майже суцільна воля до перемоги. Саме вольові надзусилля допомогли українцям обіграти команди, об’єктивно набагато сильніші за нашу.

СИЛА НОВОГО ПОКОЛІННЯ

Серед гравців, які вийшли 30 березня у жовто-синій формі на поле Олімпійського стадіону в Києві грати проти національної команди Данії, залишилось лише двоє з тих, кому в 1999 році не вистачило десяти хвилин, аби потрапити на фінал Євро-2000. На заміну київському «Динамо» кінця минулого століття, практично у повному складі перевдягненому у форму збірної, прийшла дійсно національна команда, складена із виконавців, що грають у багатьох командах різних країн.

Можливо, у цієї команди поки що не так багато досвіду, не така висока майстерність. Хоча, якщо згадати дев’яності роки, окрім Калитвинцева і Шевченка особливих віртуозів м’яча в збірній Україні й тоді не було. Гру з Данією я дивився разом із легендарним футболістом 70-х років Стефаном Решком. Гравець «золотого» складу «Динамо» 1975 року із сумом спостерігав за діями футболістів нового покоління: не та майстерність тепер, немає таких гравців як Мунтян, Буряк, Вєрємєєв, Блохін...

Можливо, це й так. Ветеранам футболу завжди здається, що в часи їхньої молодості й трава була зеленішою, і м’яч круглішим... Забув, напевно, заслужений ветеран, що й він не одразу став майстром персональної опіки, що й у нього попервах не все виходило, хвилювання заважало, відповідальність...

Тому не будемо занадто суворо оцінювати гру тих же Свідерського і Косиріна, які вперше вийшли у складі головної команди країни на офіційну гру, пробачимо помилки іншим нашим футболістам, які впродовж перших сорока п’яти хвилин тільки й робили, що гасили «пожежі» біля власних воріт і нічогісінько не могли створити в атаці. Зате наші хлопці грали на межі власних сил, жодного разу не давши собі послаблення і примусивши таки більш спокійних на початку данців помилятися в моментах, коли можна було забити гол. В такому становищі для успіху команди був необхідний лідер, здатний взяти на себе гру. І такий лідер у збірної України був.

ГОСТРИЙ ДЗЬОБ «ВОРОНИ»

Кращого футболіста Європи 2004 року Андрія Шевченка вітчизняна преса практично офіційно називає Шевою. Невибагливе підліткове прізвисько є практично у кожного гравця нашої збірної. Андрій Воронін, який став справжнім лідером збірної України, відгукується на прізвисько Ворона. Як було не згадати про це, коли нападник німецького «Байєра» буквально щохвилини невтомно «дзьобав» данських футболістів, нав’язуючи боротьбу за кожний м’яч, «чіпляючись» за кожен епізод і не зупиняючись майже не на секунду. Від Андрія йшов такий потужний заряд на боротьбу, який можна було відчути навіть на трибунах, де цього вечора сидів інший Андрій — Шевченко.

Навряд чи варто протиставляти один одному двох провідних українських нападників. Але не можна не зауважити, що Шевченко у свої 28 років хоч і не ветеран, але гравець із тої, колишньої, збірної, з якою йому так і не вдалося нічого виграти. Воронін молодший лише на три роки, але він людина вже нового покоління. Талановитого одесита навряд чи можна назвати вихованцем одеського, українського чи німецького футболу. Андрій «зробив себе сам», юнаком виїхавши за кордон і вже там пробившись до футбольної еліти. Подібно до мільйонів українських заробітчан, що виїхали у важкі часи за кордон, аби знайти застосування своїм силам, футболіст Воронін, ставши зіркою німецької бундесліги, із справжнім натхненням грає за збірну своєї Батьківщини, особистим прикладом показуючи, що справжній талант завжди досягне успіху.

Ще у грудні, коли Воронін практично самотужки обіграв київське «Динамо» у Лізі чемпіонів, було видно шалений потенціал цього гравця. Сьогодні Андрій виглядає ще краще. Те, що саме він забив неймовірний за виконанням і такий потрібний гол у ворота збірної Данії, є вищою справедливістю, заслуженою нагородою за відданість футболу, за бажання привезти збірну України до Німеччини на світовий фінал.

Після того як м’яч після удару українського нападника затріпотів у сітці воріт команди Данії, стало зрозуміло, що наші перемогу вже не втратять. І хоча гості створили ще дві гострі ситуації у воріт Шовковського, загальний хід гри диктували вже українці.

ЗДОРОВИЙ ОПТИМІЗМ

У середу, 30 березня, національна команда України не тільки обіграла сильного суперника, здобула три очки і залишилась лідером відбірного турніру. Наша збірна показала, за рахунок чого вона здатна і надалі триматися на досягнутій висоті. Головний аргумент команди Блохіна — бажання досягти успіху! Можна мати майстерність, володіти тактичними навичками і глибинами футбольної мудрості. Але коли в усієї команди разом немає внутрішнього настрою на боротьбу з останніх сил, вся ця майстерність може нічого не принести. Досить подивитися на збірну Франції, яка за рівнем гравців і кількістю талановитих резервістів є чи не першою у світі після Бразилії. Але французи, здається, втомилися перемагати. Їхні лідери здобули вже всі можливі у футболі титули. І тому не можуть сьогодні здолати скромний Ізраїль.

У гравців нашої збірної, більшість з яких тільки підходить до «золотого» футбольного віку, все ще попереду. Здобувши величезний запас турнірних очок, команда України просто зобов’язана тепер не втратити переваги і довести справу до переможного результату. І хтозна, чи не назвуть згодом саме це покоління українських футболістів золотим?