Наталя Вітренко вже прийшла?
Величезний натовп журналістів, що прибули на її прес- конференцію, кількістю, розмаїттям та ажіотажем відразу викликав асоціацію з пам'ятним бумом навколо кримського «народного улюбленця» Мєшкова напередодні його обрання місцевим президентом. А подальші події закріпили паралелі: окремі акредитовані газети, серед яких, зрозуміло, і «День», а також телеканал «Інтер» у зал будівлі ВР на Грушевського, 18, не допустили.
Причому тут цікавим і показовим є той факт, що точно так, як і Мєшков, Наталя Михайлівна ще до обрання робить, що хоче, а всі служби розгублено розводять руками. На дверях залу, де проходили десятки прес-конференцій керівництва ВР, депутатів, комісій і фракцій, уперше (!) замість офіцерів держохорони стояли якісь невідомі суб'єкти, що не називали себе і не пояснювали, за яким правом вони там стоять і здійснюють (або ні) допуск. Збентежених співробітників держохорони, до яких недопущена преса приставала з запитаннями, хто їх «зняв» із чергування, відтіснив від журналістів їхній, видно, начальник і сказав: «Усі запитання до секретаріату фракції ПСПУ». Керівництво охорони також не приховувало, що для них таке «вперше». Співробітники прес-центру ВР, що підійшли, пояснили розгублено: до них ніяких заяв від ПСПУ, як звичайно це робиться, не надходило, і вони не знають, що відбувається. Голова комісії з контролю за виборами Олександр Єльяшкевич, що потрапив під руку пресі, пояснити, чи стався вже переворот і чи взяла ПСПУ владу, як мінімум, у приміщеннях Верховної Ради, не міг. Він, безмежно збентежений, намагався передбачити, що всі депутати мають право на прес-конференції, i видно, що керівництво справами дозволило, але, напевно, Наталя Михайлівна вирішила, що не всіх вона хоче бачити і т.ін. Чому акредитовані журналісти не можуть пройти у зал будинку ВР — не в арендований Вітренко ресторан, не в її квартиру, навіть не у приміщення фракції — у зал прес-конференцій парламенту? Це запитання зависало, тому що ніхто не ризикував визнати те, що здійснилося: Вітренко і Марченко вже прийшли, хоч декому здається, що вони лише йдуть і їх можна буде потім зупинити... Все пояснила якась молода білявка, щільно прикривши двері перед недопущеними: «Є списки — кого пускати, кого не пускати». На веселі запитання — а чому? — вона повчально відповідала: «А це вже не для допитливих». Потім ще одна пані з незламною спокійною впевненістю у правоті прогресивно-соціалістичної справи повідомила: «Ви неправильно пишете про Наталю Михайлівну, тому вас ми пускати не будемо».
Все. Аут. І так усе гарно і схоже: «День» не хоче бачити чинний Президент, якому не подобаються запитання, «День» не хоче бачити кандидат Наталя Вітренко, якій не подобається, як про неї пишуть... Колись «неправильних» журналістів не хотів бачити Юрік Мєшков. Де він тепер? Здається, наша рідна країна, її завмерлий народ і перелякане чиновництво вже готові до чергового експерименту над собою. Наталя Михайлівна набагато адекватніша створеній Кучмою ситуації в державі, ніж навіть нинішній головний режисер, що вибирає собі альтернативу для безпрограшного фіналу, який може закінчитися класично просто: за що боролися, на те й напоролися. І це правильно. Буде боляче, але недовго. Хай живе Наталя Михайлівна!
Продовження теми на сторінці "День України"
