Навiщо було необхідно міністра й матір двох дітей саджати в холодну камеру?
— Людмило Леонтіївно, в принципі, суть того скандалу, що виник навколо дій кримської прокуратури проти кримського уряду, ви вже виклали журналістам. Хотілося б детальніше — в чому саме полягав механізм порушень і вилучення грошей з обігу в нашій країні внаслідок проведення операцій з кримською республіканською позикою?
— Справа в тому, що сама організація позики, випуску цінних паперів і потім надання їм державного статусу, реалізація їх офшорним компаніям і потім порушення податкового законодавства — ось де механізм порушень. Дійсно, з обігу в країні було виведено майже 500 млн. гривень, які отримали офшорні компанії завдяки діям керуючого банку цієї позики «Слов’янський». Гроші було виведено на цілком іншу орбіту. А вони могли б працювати тут, в Україні, і приносити прибуток тут. Суть операції також полягала в тому, що прибутковість держателів облігацій визначалася в 60 відсотків, а прибутковість Криму — всього 6 відсотків. 1998 року, на самому початку формування нашого уряду, коли я була ще міністром економіки, Сергій Володимирович (Куніцин. — Ред. ) доручив мені як юристу й економісту подивитися суть цієї операції. Я подивилася і зрозуміла: механізм позики надзвичайно невигідний для Криму, але документи було складено настільки ретельно, що розірвати договір було «собі дорожче». Тому я подивилася й доповіла голові уряду, що позику організовано за рішенням Верховної Ради Криму, а тим більше саме в останній день своїх повноважень попередній уряд, який очолював Анатолій Франчук і в якому міністром фінансів був Михайло Вітков, нинішній радник Леоніда Грача, дію договору було продовжено до 2000 року. «Тут ми припинити його не в змозі, — сказала я, — але давайте попрацюємо над тим, щоб збільшити прибутковість позики для Криму, тобто підвищити відсоток відрахувань до нашого бюджету…».
Я спробувала зробити це через міністра фінансів, якого ще не призначили, а його обов’язки виконував Михайло Вітков. Але всупереч нашим очікуванням у нас нічого не вийшло. Михайло Вітков усім став доводити, що це дуже вигідна операція, що 7 млн. грн. на рік для бюджету Криму мають велике значення. У мене були тоді інші завдання, але коли мене в новому уряді 30 червня 1998 року призначили міністром фінансів, ми з Сергієм Володимировичем знову порушили це питання. Я викликала до Криму представників банку «Слов’янський» (тих, яких зараз уже заарештовано) і спробувала з ними домовитися щодо збільшення відсотка відрахувань до кримського бюджету. Справа вся в тому, що вони взагалі наш відсоток відраховували векселями, а тоді ці цінні папери міністерства фінансів були в обігу й щомісячний відсоток становив від 590 до 660 тис. грн. Ми порушили питання, і тоді вони почали нам ставити цілком інші умови, які взагалі були не в інтересах Криму. Саме того моменту й почалися всілякі дзвінки від вищестоящих керівників, які нас поставили в такі умови, що ми не могли ініціювати зміни договору.
Ми обмежилися тим, що відстежували ці процеси і повідомляли органи влади — писали в КРУ, в податкову адміністрацію, в Службу безпеки, в прокуратуру, але ніхто нічого не міг зробити. Я спробувала припинити дію договору до ухвалення остаточного рішення, але тоді стали надходити здивовані листи з офшорних компаній, і почалися перші дзвінки з проханнями і погрозами: ти, мовляв, не смій цього робити, оскільки будуть наслідки для всіх. Ми потихеньку вивчали ці чотири томи документів, і дійсно там було все юридично вивірено, і навіть у тому сенсі, що якщо сьогодні, наприклад, з’являвся новий закон, то ці документи ще вчора враховували його вимоги, мабуть, їх робили обізнані люди!
Людмила ДЕНИСОВА: «... Мене відвозять туди й одразу ж телефонують і запитують — вона підписала?»
Треба сказати, що як тільки я проявляла найменшу активність у цьому відношенні, то відразу лунали ці дзвінки. Я неодноразово радилася з цих питань з міністром фінансів України Ігорем Мітюковим, і він знав цю аферу, цю позику, він у ній не брав участі і не підписував цих документів, навпаки, був налаштований проти неї й попереджав мене: там треба бути дуже обережними, треба за першої можливості це закривати й домагатися, щоб цій операції було зроблено остаточну й правильну оцінку.
Так тривало довго: як тільки я починала діяти, так стосовно мене вживалися дії прокуратури. Я спочатку не проводила цієї паралелі, вважала, що тут якийсь збіг. Але згодом зрозуміла, що прокуратура завжди проводила дії щодо мене, пов’язані з моєю активністю, і завжди якісь несумлінні — саме тими днями, коли мені не можна було відриватися від справ. Вперше це було так, що вони начебто мені надсилали тричі повістки, хоч я нічого не отримувала, і тут вони приходили і пред’являли документи про примусовий привід мене до прокуратури. Я поїхала туди, попросила показати мені другі примірники цих «повісток», документи про те, що їх мені було вручено, але у відповідь на мене тільки накричали. Потім мене відпускали, а згодом знову викликали в найнепридатніший час: о десятій засідання уряду, а мені на цей час приносять повістку. Я дзвоню, прошу перенести виклик, вони мені кажуть: вічно ви не можете! Що, заступник не може піти? Але член уряду я, а не заступник. Наступного дня з’являється УБОЗ. Мене відвозять. Потім знову — сесія, а мене на цей час викликають до прокуратури, я прошу перенести, а мені знов кажуть: раніше на сесії весь час ходив заступник, і ніхто не вмирав…
Останнього разу вони мене допитали приблизно 27 або 28 березня, але в квітні, коли пішла ця катавасія з банком «Слов’янський», вони мене просто примушували дзвінками. А одного разу зателефонував Михайло Вітков і сказав, що ось саме сьогодні треба розв’язати питання і більше ніколи, а то це погано скінчиться. Я відразу не зрозуміла, для кого погано, вважала, що для них, і сказала, що я не маю до цього відношення, що вони самі цей механізм створили, нехай самі і розв’язують свої проблеми.
Чого вони вимагали? Вони вимагали, щоб я підписала договір про проведення заліку на цю позику. Але справа в тому, що вся позика складається з 120 млн., але тільки 70 млн. значаться за банком, а 50 млн. — за офшорними компаніями, а думки офшорних компаній (йдеться про дві компанії — «Xenon Marketing Limited» і «Data Technology S.A.») висловлено не було. Мені надали просто супровідний лист і бланки договору з печаттю і підписом. І я мала поставити свій підпис. Я пояснюю Віткову: ви розумієте, адже цю позику організовувала Верховна Рада Криму, постанову про продовження ухвалено всім урядом, я одна, кулуарно, вирішити таке питання не можу. Він мене наполегливо переконував, говорив, що це дрібниці, це не має принципового значення, що це треба зробити терміново, саме сьогодні і ніколи більше. Він дзвонив мені навіть після нарад, які в нас у міністерстві закінчувалися пізно, годині о десятій. Люди зі «Слов’янського» сидять у приймальній, приїхали спеціально, і він дзвонить. Я говорю, що ти знаєш, я з ними не спілкуватимуся, давай, за крайнього випадку, дамо документи нашим фахівцям, нехай подивляться, треба провести експертизу, вислухаємо їхню пропозицію, адже в нас є відділ позик і заставних операцій, юристи. Але він наполягав на негайному підписі. Це було в п’ятницю. Він сказав, що вони прийдуть у суботу. Але вони в суботу не прийшли, а через два дні знову поновилися дзвінки.
Я сказала, що написала керівникам і парламенту, і уряду листи з проханням дати мені вказівки: що робити з позикою? Зрозумійте, говорила б я, якби навіть банк свої 70 млн. бажав провести взаємозаліками, то 50 інших як? Це означає, що їх бюджет Криму мав покрити за свій рахунок, та плюс 5 млн. прибутків, що випали і які ми запланували до бюджету, за такого випадку ми також не отримуємо. Ну гаразд, сказав він. Все пропало! І 5 травня мені пред’являють обвинувачення, проводять обшук вдома, описують майно, до речі, з порушеннями, тому що в протоколах жодних сум зазначено не було, експертиза з оцінювання меблів, вживаних, як це встановлено, не проводилася, звідки взялася цифра оцінювання, я не знаю. Я доповіла голові, він поговорив із Шубою, той сказав, що розбиратимемося, більше нічого поки що не робитимемо. Так, правильно, якщо є обвинувачення, треба розбиратися, але я ж не мала наміру переховуватися протягом цих днів. Але коли я 10 числа прийшла на роботу, то за 15 хвилин чотири особи зайшли й терміново відвезли мене до прокуратури. Я так і пішла тільки з мобільником, так мене і помістили до камери, там я і застудилася, схопила ось хворобу, застудила нирку…
— Чи припускаєте ви, що цей механізм вилучення грошей був створений і діяв не просто так, а в чиїхось інтересах?
— Звісно, так. Я знаю в чиїх. Це людина, яка очолювала попередній кримський уряд, яка організувала другий транш цієї позики, — Анатолій Франчук. Це також колишній міністр фінансів Михайло Вітков. Це банк «Слов’янський». Причому, у нас же були досить солідні свої банки, які могли б успішно управляти цією позикою, але чому раптом саме «Слов’янський»? Яким чином вона опинилася в «Слов’янському»? Яким чином проходив тендер, ніхто не знає, хоча вони й посилаються на нього. Що цікаво: п’ятого числа мене відвозять туди і тут же телефонують моїм людям до Мінфіну і запитують: «Вона підписала?» Ні. Після обіду, коли мене звільнили, тут же дзвонять: підписала чи ні? Десятого числа, коли мене затримали, дзвонять моєму заступникові Ларисі Нестерчук і запитують: підписала чи ні? Одинадцятого дзвонять — не підписала? Значить, ми приїдемо завтра. Вони думали, що після десятого я зламаюся й підпишу. Але я не підписала й одинадцятого, і все — вони пропали… Ніхто тепер не дзвонить.
Вони надіслали якісь липові документи, яких я не бачила. Але вони злякалися, кажуть, ми привеземо новий пакет документів, а ви цей нам віддасте назад. Я попередила своїх фахівців: ви нічого не підписуйте. Тому що вони ж зараз почнуть ламати інших людей…
— Ви вважаєте, Михайло Вітков діяв за своєї ініціативи чи ні?
— Звісно, ні. В нього залишилися колишні зв’язки. Він дзвонив мені і говорив: «Людмило, розумієш, усім так буде краще». Я говорю: «Для кого для всіх, скажи мені?» Він: «Ну, ти розумієш, що банк лопнув, і взагалі гроші ніхто не віддасть…»
Я розумію, що якби я це зробила, то нічого б не було — ну хоча б ці 70 млн. вони б закрили. Вони б закрили їх цим заліком. Але як я можу це зробити, адже їх нічим не забезпечено… Я консультувалася і з Сергієм Володимировичем, і він мені однозначно сказав, що нічого підписувати не можна. Я їздила до Києва, до Ігоря Мітюкова, і він мені сказав: «Не можна підписувати: пишеш листи і чекаєш вказівок. Адже потрібна постанова Верховної Ради про припинення позики, і тільки після цього…»
— Як ви вважаєте, а в чому був особистий інтерес людей, яких ви згадували? Тільки моральний або й матеріальний, ви вважаєте?
— Я вважаю… Я б не хотіла коментувати це. Але це так природно. І всім зрозуміло…
— Як ви розцінюєте те обвинувачення в передаванні комп’ютерів, яке вам пред’явлено?
— Це абсурд. Отже, щодо комп’ютерів. Мене звинувачують: навмисно створила систему взаємних розрахунків. Але чи це можливо, якщо ідея створення системи електронних платежів, куди були поставлені куплені нами сервери, обговорювалася ще в лютому 1999 року у Верховній Раді, потім у Мінфіні України. Це питання було підготовлене за дорученням Ради Міністрів, я тоді взагалі була у відрядженні. Це був експеримент, схвалений Мінфіном України, ДПА України. Це не могла створити одна шахрайка! Цим питанням займалася служба безпеки, систему було рекомендовано для розповсюдження по всій Україні…
До того ж, сервери для системи, в яких зберігається база даних, не передавалися нікому, вони як були на нашому балансі, так і залишаються. Кожен із них має інвентарний номер, знаходиться в АСУ… Тут немає ані розкрадання, ані шкоди, ані порушень законодавства…
— Як юрист і фінансист, що ви могли б сказати щодо обвинувачень, пред’явлених вашому колезі міністру АПК Миколі Орловському?
— Була постанова Ради Міністрів про виділення бюджетної допомоги Керченському склотарному заводу. Гроші ці було виділено через МінАПК, але взагалі вони не проходили через Орловського, він тільки документи підписував, це чисто технічна роль, він не приймав тут ніякого рішення. Чому прокуратура не запитає директора, який розпоряджався цими грошима. Я пам’ятаю, що під час перерахування цих грошей до Керчі був сильний тиск і на мене — вимагали зробити це якомога швидше, мотивували це тим, що треба терміново виробляти банку (це в грудні і січні?), підтримати технологічний процес. Так, частину коштів там було використано як оплату за паливо, але 100 тисяч із 400 там дійсно втрачено — хтось «кинув», як кажуть, цього директора…
Однак тут очевидно, що Орловського за цього випадку затримали для фону, щоб було не дуже явно видно, що тиск відбувається з приводу питання республіканської позики. Міністра АПК неможливо звинуватити в розкраданні цих коштів, а тим більше в його організації…
— Чи вважаєте ви, що такі дії прокуратури були спрямовані проти уряду Криму загалом?
— Я вважаю, що так. Це цілеспрямована дискредитація уряду, який вже добився реальних успіхів у роботі.
— Як ви думаєте, з якого центру спрямовувалися дії прокуратури? — Я вважаю, що це все ж таки бажання республіканської прокуратури мати владу навіть над структурами уряду. Але й за всього цього проглядає, що основною причиною цих дій є позика… І природно, напередодні сесії ці події ініційовано саме тією третьою силою, яка хоче зайняти прем’єрське крісло в Криму…
— На вашу думку, як розвиватимуться події далі?
— Все залежатиме від команди з Києва.
— Чи зможе щось змінити звертання уряду Криму до Президента і Генерального прокурора, до Кабінету Міністрів?
— Я говорила з Ігорем Мітюковим. Його реакція була різкою та ефективною. Він задоволений роботою уряду й Міністерства фінансів. Він сказав, що сам особисто розмовлятиме з Президентом і Генеральним прокурором.
— Уже не як міністр і юрист за освітою, а як громадянин країни, як ви розцінюєте такі дії прокуратури?
— Я вважаю, що вони не розраховували на таку гласність. Я запитала в них, що я зробила такого, що вони вирішили мені змінити запобіжний захід? Вони нічого не пояснюють. Мене просто схопили і посадили до камери — ви є загрозою для слідства. Якою? Місяць не була, а потім стала? Вони що, раніше не знали, що в мене двоє дітей? Якщо вони зробили таке з посадовою особою, адже я знала, що і голова уряду, і міністерство мене захищатимуть, то на що можна розраховувати простій людині?
— Дякую вам за відповіді. Бажаю вам швидкого одужання. Сiмферополь
P.S. Аби отримати відповідь на наше запитання: яка була необхідність кидати в холодну камеру жінку-міністра й матір двох дітей, ми звернулися у приймальню прокурора Криму Володимира Шуби. На жаль, отримати хоч якийсь коментар і дізнатися точку зору самого Володимира Володимировича щодо цього питання або хоча б відповідальних працівників прокуратури, котрі займаються цією справою, редакції «Дня», втім, як і декільком іншим кримським журналістам, не вдалося. Секретар Володимира Шуби незмінно відповідала, що прокурор Криму «на виїзді, його на місці немає. У нас перевірка з Генеральної прокуратури й усі дуже зайняті». У свою чергу на телефоні Павла Губського, котрий відповідає за зв’язки з пресою, незмінно повідомляли, що «всі запитання можна поставити тільки Павлу Петровичу, але його зараз немає на місці, кудись вийшов і коли буде невідомо. Телефонуйте...»
