Назви хоч шерифом, а будинок — дай...
Через тиждень-півтора майору Осоховському, щоб потрапити на робоче місце, потрібно буде лише перейти коридор... У селищі Мар’янівка вперше на Волині почали втілювати міністерський проект, спрямований на підняття престижу дільничних інспекторів. За основу взято досвід американських колег, коли шериф в одному будинку й живе, й працює.
Якщо слушна приказка, що по одягу зустрічають, а по розуму проводжають, то у даному випадку мети буде досягнуто. Навіть незавершений «будинок шерифа» справляє враження... Солідна огорожа, велика територія, на якій невдовзі мають «вирости» гаражі й підсобні споруди, передбачено квітники й сад. У службовому приміщенні, з боку дороги, дільничний матиме кабінет, тут розмістять «варту порядку», кімнату для прийому громадян, а потенційні правопорушники, котрих «шериф» має право затримати на три години, чекатимуть на вирішення своїх проблем в обладнаній камері.
Сучасні засоби зв’язку, власна радіостанція, офісні меблі, найновіший комп’ютер та ще легковий автомобіль (який обіцяють вручити на відкритті) довершать картину службового побуту простого волинського «мента». Майор Валентин Осоховський служив у дорожній міліції, був дільничним в Угринові, а кілька років тому перебрався в Мар’янівку, де жила сім’я. Нині вона поселиться в «домашньому», з трьох кімнат, крилі «будинку шерифа». І хоча за рішенням Мар’янівської селищної ради це буде відомче, без права на приватизацію житло, проте, без сумніву, воно стане вагомим аргументом для закріплення кадрів.
Чому саме Мар’янівку було вибрано для втілення міністерського проекту? Робітниче селище, «народжене» колись потужним цукровим заводом, консервним підприємством, котре відправляло свою продукцію по всьому світу аж до Японії, наявність залізниці, яка теж посприяла тому, що корінне населення надто вже «розбавлене» переселенцями зі своєю мораллю-ментальністю... Начальник Горохівського райвідділу внутрішніх справ підполковник Ігор Богонос каже, що здебільшого народ промишляє крадіжками, від убивств якось Господь милував, а наркоманів, які мали свій «центр» саме у Мар’янівці, трохи «почистили»... Але він, працюючи на Волині з 1990 року, не пам’ятає, щоб люди так пили, а після пиятик так вішалися й різалися...
Чому за втілення проекту взявся саме підполковник Богонос? З одного боку, має досвід. Згадаймо, як минулого літа волинська преса повідомляла про «євроремонт» у Горохівському райвідділі.
— Мусили щось робити, бо ізолятор тимчасового утримання закрили... Він — ровесник приміщення райвідділу, ремонтів капітальних не було. Коли «розколупали» нари — самі вжахнулися, не треба було шукати ні холери, ні чуми, бо можна було знайти і якусь нову заразу, — жартує нині Ігор Михайлович.
Переробили чотири камери: великі вікна, вентиляція, гаряча вода, душ... Умовам для затриманих міг би позаздрити й місцевий готель, якби він у Горохові був.
А з другого боку, бачив Богонос, як живуть полiцейськi «в Європі», до якої можна вже віднести й Литву, як утримують вони своїх підопічних... У литовському місті Кедайняй осіли тато та мама Ігоря Михайловича. Обоє родом iз Горохівського району, але доля носила сім’ю кадрового військового по світу: від Амурської області через Забайкалля й до Литви. У Вільнюсі майбутній підполковник Богонос закінчував міліцейську школу, добре знає литовську мову, читає, розмовляє нею й тепер. А на Волинь привели «сімейні обставини»: приїхав у гості до родини, познайомився з дівчиною, одружився й осів уже тут.
Цікаво, що професію міліціонера Ігор Богонос вибрав через... непрофесіоналізм дільничного. Тоді вони жили в Забайкаллі, й у нього вкрали велосипед. Він знайшов його сам, вже перефарбованого, але міг впізнати за певною ознакою. Проте дільничний iз їхнього військового містечка мав «лямур» iз мамою злодюжки, й хлопця нахабно з ровером «кинули». Це його дуже «заїло», вирішив довести, що «менти» бувають і непродажні. Батько протестував, але на час вступу сина до міліцейської школи перебував у відрядженні у В’єтнамі (був військовим радником).
Навесні, перед Великоднем, Ігор Михайлович кілька днів гостював у Кедайняї. Колега, з яким починали лейтенантами, очолює аналогічний райвідділ. Отримує на місяць по $1225 зарплатні й не думає про імідж своєї професії.
У Горохівському районі — 97 населених пунктів, 38 сільських і дві міські ради. І на все про все на 57 тисяч населення — 14 дільничних інспекторів! Останнім часом (за рахунок «внутрішніх резервів» і скорочення інших посад) додалося чотири нові посади дільничних інспекторів та чотири — їхніх помічників. А по телевізору щонеділі показують «Поліцейську академію», котра, на думку командира горохівських міліціонерів, не сприяє іміджу, додає негативних рис в образ і українського правоохоронця... Не вина Богоноса, але факт, що кращі професіонали розійшлися в бізнес, охоронні структури. Новому контингенту просто бракує освіти. Тому підполковник Богонос і взявся за втілення ідеї про «будинок шерифа» (а перший в Україні такий об’єкт, між іншим, було споруджено у Клевані — рівненську обласну міліцію очолював теперішній волинський губернатор, Герой України Анатолій Француз).
Нехай він буде першою ластівкою уваги держави до представників нелегкої професії, про яких народ, створивши масу анекдотів, все ж найперше згадує при біді.
