Не Бондом єдиним
Британська стрічка «Спогади дурня» починається як типова історія про кризу середнього віку. Пролог — то, вочевидь, один такий спомин: два малі хлопчаки, білявий Джо і чорнявий Бутс, на березі річки влаштовують справжнє кровне братання. Вищезгаданий дурень — то сам Джо, він наче зробив кар’єру в Голівуді, однак перетворився на старіючу зірку (його дуже органічно грає Деніел Крейг) і марнує свою репутацію й талант у наркотиках та розвагах зі шльондрами.
Тож оповідь триває у двох часових планах, які перетинаються в самому фіналі. Спомин — про пригоди Бутса (Макс Дікон), Джо (Гаррі Еден) і місцевої красуні Рут (Фелісіті Джонс) на порозі дорослого життя, — і складає переважну частину стрічки. По прикметах часу впізнаємо межу сімдесятих та вісімдесятих, по географії — провінційне приморське містечко, як наслідок — тотальне захоплення Вільямом Берроузом, глем-роком, Девідом Бові й не менш манірним Браяном Феррі та його гуртом «Роксі». Власне, одна з пісень Феррі — з приспівом «Коли ти був молодий» — стає наскрізним мотивом картини; сцена, коли юні Джо і Рут співають її, вдаючи з себе таких собі «Роксі», зворушує, вражає, і безумовно є центральною у фільмі.
Акторський склад по-британські добротний і талановитий. Запам’ятовуються й Гаррі Еден, і Макс Дікон, і Фелісіті Джонс (її виконання надзвичайно артистичне, елегантне). Сентиментальності в стрічці, надто ж ближче до фіналу, більш ніж досить. Та це, власне, і є сентиментальна подорож у власне минуле, подорож чи то дурня, чи то боягуза, який колись не повірив у власне щастя.
Але, мабуть, найприємніший момент картини — то робота самого Крейга. Із цієї ролі видно, що він підтримує свою виконавську форму ролями, вкрай далекими від агента 007, чим доводить здатність грати не тільки спритних клонів Джеймса Бонда, а й набагато складніших персонажів. Власне, Джо є постарілий герой, якого точніше було б назвати не так дурнем, як боягузом: він фактично і сам зізнається в тому, коли каже, що сміливість потрібна не так для того, щоб іти вперед, а щоб лишатися на місці; в певному сенсі це можна сказати й про Крейга, він не зраджує своє артистичне покликання, не забуває про британську кіно- та театральну школу, в якій і виріс у того, ким він є зараз. Тобто лишається на своєму, справжньому місці.
