Недовіра правлячим партіям

Як виглядає зараз мапа політичних настроїв в країнах Євросоюзу? Як ці настрої можуть вплинути на відносини ЄС із сусідами, а також на розширення Союзу? Певні відповіді на ці запитання дали вибори до Європарламенту.

Вони проходили в країнах Європейського Союзу 11—13 червня. Явка виборців традиційно була низькою — трохи більше 44%, а у нових країнах-членах — менше 30%. Європейські політики стривожені такою явкою. Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер заявив журналістам, що підсумки виборів до Європейського парламенту «є проблемою», було б «краще, щоб Європарламент мав більшу легітимність». Глава дипломатичного відомства Нідерландів Бен Бот, країна якого з 1 липня головуватиме в ЄС, заявив про «нерозуміння» низької явки в нових країнах Євросоюзу, які «з таким ентузіазмом вступали до ЄС». Міністр закордонних справ Великої Британії Джек Стро наголосив, що виборці висловили «ясні вимоги того, щоб Євросоюз краще працював у їхніх інтересах». «Ми маємо намір докласти всіх зусиль, щоб під час доробки конституції були враховані всі стурбованості та наполягання британців і громадян інших країн», — сказав він. Про це повідомляє ІТАР-ТАРС.

Ініціатори «євроконгресу» ставили собі за мету в далеких 1970-х створити впливову структуру, яка б користувалася вагомими правами на участь у законодавчому процесі ЄС. Перші вибори до цієї інституції відбулися двадцять п’ять років тому. Особливість теперішніх виборів полягає у тому, що правлячі партії провідних країн Євросоюзу — Франції, Німеччини та Великої Британії — здобули значно меншу підтримку. Такі результати є, схоже, реакцією населення на внутрішньополітичну ситуацію, що склалася в цих країнах. У Німеччині та Франції — це протест проти зростання безробіття та економічного спаду, в той час як у Великій Британії — незадоволення політикою уряду Тоні Блера, направленою на підтримку дій Сполучених Штатів в Іраку. У Німеччині, що має найбільшу кількість представників у Європарламенті (99 місць), соціал-демократи канцлера Герхардта Шредера набрали менше 22% голосів виборців. Це їх найгірші результати з часів Другої світової війни. У Франції партія Жака Ширака отримала лише 16,5%. Вона стала другою після опозиційних соціалістів, що вийшли вперед з великим відривом — 30%. У Польщі, котра є найбільшою з країн, що стали членами ЄС 1 травня, перемогу здобула проєвропейська Громадянська платформа (28% — 17 місць), однак значну підтримку отримали і євроскептики — Ліга польських родин (16% — 10 мандатів) та Самооборона (15% — 8 мандатів).

Попередній підрахунок голосів дозволяє стверджувати, що на виборах перемогли сили переважно правого спрямування. Вони отримали 269 мандатів із 732 у Європарламенті. Європейська соціалістична партія виборола 199 місць, Ліберальні демократи — 66, Зелені — 39 та комуністичні об’єднані ліві (!) — 37 мандатів.

Які функції Європарламенту? Якщо до 1987 року він виконував у законотворчому процесі лише «дорадчі» функції, то відтепер він має повноваження на участь у прийнятті рішень з багатьох питань. Згідно з процедурою для схвалення запланованого правового акту необхідна спільна згода Ради ЄС та Європарламенту, причому парламент може самостійно не допустити його прийняття. Крім того — що найважливіше — Європарламент формує бюджет разом із Радою ЄС. В тому числі — і фінансування програм співпраці з сусідами ЄС. Посилилися також права Європарламенту щодо призначення на посади. Із 1994 року Європарламент бере участь у процедурі призначення представників Єврокомісії (восени нинішнього року кадрове питання якраз доведеться вирішувати новому складу євродепутатів).

Можна припустити, що з приходом до Європарламенту значної кількості євроскептиків, він стане більш поляризованим. Адже після вступу 10 нових членів головною проблемою Євросоюзу стало „перетравлення» новачків, що тягне за собою як економічні, так і політичні проблеми. Окрім фінансової допомоги, що має виділятися на підтримку нових членів та подолання ними негативних наслідків вступу до ЄС, європейське керівництво мусить задовольнити і їхнi політичні амбіції, як це відбувається в ситуації, що склалася довкола конституції ЄС.

Євросоюз наразі переживає «епоху змін». Зміни абсолютно різнопланові — останні вибори до Європарламенту, попередній склад якого в цілому досить прихильно ставився до України, лише продемонстрували це. Тепер важко, приміром, сказати, якою буде позиція європейських депутатів щодо бюджетного голосування по тих пунктах, де йтиметься про виділення коштів у рамках задекларованої Брюсселем програми сусідства «Ширша Європа». Скидається на те, що відтепер європейський політикум буде більше зайнятий вирішенням власних проблем, увага ж до сусідів залежатиме лише від зусиль самих цих країн її привернути.