Неприйнятний податок

Не можу не висловити свою думку щодо урядового прогнозу інфляції на 2005 рік на рівні 11,2— 11,4%, який озвучив міністр економіки. Для мене це цілковита несподіванка. Був упевнений, що, проголошуючи пріоритетність соціальних рішень, новий уряд разом із НБУ здійснить серйозні кроки, спрямовані на суттєве зниження (щонайменше вдвічі порівняно з минулим роком) темпів інфляції. Йдеться про відновлення статусу гривні як стабільної грошової одиниці. Двозначна інфляція — це, по суті, інфляційна модель економічного розвитку. Ми це вже мали. Подібна модель використовувалася в 2001 році, коли кожна четверта гривня бюджетних надходжень мала інфляційну природу. У 2001—2003 роках інфляція була нижча за 10%, у 2004 р. — 12,3%. Хіба незрозуміло, що 12,3% інфляції минулого року плюс 11,4% поточного — це досить високий інфляційний податок, що вельми суттєво вплине на зниження реальних доходів, насамперед малозабезпечених верств населення, особливо пенсіонерів.

Чому нова влада вирішила продовжити в цьому питанні старі збанкрутілі ігри колишнього уряду? Вбачаю в цьому системні прорахунки. Економічна політика — це передусім субординація пріоритетів. Починаючи з 1994 року пріоритетом №1 була макроекономічна і насамперед грошова стабільність. З огляду на цей принцип розроблялися інші аспекти економічного зростання, в т.ч. й параметри соціального розвитку — всі вони проходили експертизу на інфляційність. Цей принцип порушила в 2004 році популістська соціальна політика попереднього уряду. На ці самі граблі наступає й нова влада. Скажу більше — у програмі нового уряду питання макроекономічної політики взагалі не представлені. Гадав, що це безглузда помилка — похапцем недогледіли. Зараз вимальовується серйозніша — проблеми бюджету-2005 намагаються вирішити з допомогою інфляційного інструментарію. Нікого не тривожить небезпека формування не лише високих інфляційних очікувань, а й можливість їхньої спіральної мультиплікації. Такі речі недопустимі.

Тепер про інфляційний потенціал поточного року. За експертними оцінками, він істотно нижчий за торішній. Підраховано, що майже 50% загального зростання роздрібних цін 2004 року були пов’язані з неврожаєм попереднього року. Ціни на хліб виросли на 36%, а на борошно — 75,1%. Сталося різке зниження поголів’я худоби й, відповідно, виробництва м’яса та м’ясопродуктів. Їхні ціни виросли на 43,5%. Цього року інша ситуація. Минулого року зібрали рекордний урожай зернових. Прогнози цього року також вельми оптимістичні.

Ще один доданок інфляційного стрибка цін минулого року — підвищення світових цін на нафту, внаслідок чого ціна на бензин на внутрішньому ринку виросла на 61,6%. Цього року й у цьому питанні ситуація сприятливіша: суттєве зростання світових цін на нафту вважається малоймовірним. Більш того, окреслилася тенденція певного їх зниження.

Необхідно враховувати й політичну складову елімінації інфляційного потенціалу нинішнього року. Минулого року серйозним детонатором інфляційного сплеску була осіння політична криза та спричинена цим дуже гостра криза грошового та валютного ринків. Із 12,3% зростання цін минулого року 6,2% припадають на три останні місяці. І це залишилося в минулому.

Як і в 2004 році, функцію стабілізаційного якоря цінової динаміки виконуватиме плавна ревальвація валютного курсу гривні.

Для цього є необхідні об’єктивні передумови — згідно з експертними оцінками, і цього року ми матимемо вельми істотне позитивне сальдо поточного платіжного балансу. З урахуванням цієї обставини, ми маємо реальні можливості, крім усього іншого, збільшити імпорт товарів (насамперед м’ясопродуктів), попит на які на внутрішньому ринку задовольняється не повністю. Сприятиме цьому й імовірне зниження ставок митного збору. Це також є чинником, що знижує інфляційний потенціал 2005 року.

У чому ж у такому разі полягає суть проблеми таких високих інфляційних прогнозів? Вона лежить насамперед у політичній площині: перед виборами-2006 необхідно виконати соціальні обіцянки попереднього виборчого циклу. Нікого не тривожить, що це ж може вдарити бумерангом по новій владі: високий інфляційний податок, із допомогою якого передбачається вирішувати соціальні проблеми, може не лише не збільшити, але в кінцевому результаті знизити декларовані соціальні параметри. Є й інша небезпека: інфляція — ворог інвестицій. Сприятливий інвестиційний клімат попередніх років був багато в чому пов’язаний із міцною стабільністю національної грошової одиниці. Як швидко ми забуваємо уроки минулого!

Якими можуть бути дії Національного банку України, на який Конституцією (ст. 99) покладено безпосередню відповідальність за забезпечення стабільності грошової одиниці? НБУ має кілька інструментів вирішення цього завдання. Головний із них — зменшити адекватно наявним інфляційним ризикам пропозицію грошей. У 2004 р. монетарна база виросла на 34,1%, а грошова маса — на 32,4%. Якщо ми хочемо знизити інфляцію поточного року з 12,3% до 6,5—7,5% (на мою думку, це той показник, за досягнення якого треба поборотися), то відповідно до цього необхідно знизити (приблизно на 35—40%) й названі параметри зростання грошових агрегатів. Одночасно виникне необхідність поглибити лібералізацію валютного ринку, зменшивши таким чином відповідні інтервенції НБУ. Не виключаю й інших обмежувальних заходів.

Розумію, що неоднозначність запропонованого — можливість не зовсім бажаного: глибшої, аніж передбачається нинішніми прогнозами, ревальвації гривні, зниження на цій основі експортних можливостей, а також темпів приросту ВВП. Але це будуть не лише прогнозовані, а й виправдані, у тому числі й із погляду реалізації завдань соціальної динаміки ризики. Нікому не потрібне суто номінальне зростання доходів. Небезпечна реанімація ситуації 2000 року, коли номінальна заробітна плата виросла (згідно з даними Держкомстату) на 29,6%, а реальна — знизилася на 0,9%. Пам’ятаю кінець 2000-го, перше засідання знову створеної ради НБУ й головна вимога президента України: інфляція в Україні не повинна перевищувати 10%. Це верхня планка, переступити яку ми не маємо права. Протягом 2001—2003 рр. нам вдавалося реалізувати цю вимогу. Переконаний, що цього року ми можемо повернутися до відповідних параметрів. Пропоновані мною 6,5— 7,5% зростання цін — це також багато. Ми прагнемо до ЄС, де гранична норма інфляції — 2%. Навіть із цього погляду те, що пропонують зараз урядові сановники, не може не викликати серйозних заперечень. Є ще час, усе ще можна виправити. І я на це сподіваюсь.