«Нейтралізувати» ВР поки що не вдається
Провокаційний скандал у четвер, коли Михайло Бродський спочатку сів у парламентське крісло Президента, висловлюючи йому таким чином своє «пфе», потім натурально обплював рухівця Кендзьора, котрий перед тим «обплював» національну гідність Бродського, закінчився пізно ввечері переглядом ВР свого рішення щодо Бродського. «Догнавши», що його дії цілком тягнуть на явну провокацію, Бродського i парламент, як пана Кендзьора, покарав тижневим відлученням від сесійних засідань.
У п'ятницю ж вранці Рух Удовенка, розвиваючи досягнутий успіх, блокував роботу з вимогою зняти покарання з пана Кендзьора. І, на думку Олександра Єльяшкевича, це була спроба зірвати нормальну роботу ВР, продовження того самого сценарiю — «саме у зв'язку з тим, що на порядку денному стояло питання щодо Волкова». Тепер варто пригадати дивну заяву, зроблену напередодні прем'єром Пустовойтенком: мовляв, за його відомостями, декілька фракцій вирішили не брати участі у сесійних засіданнях, щоб припинити роботу парламенту до президентських виборів. Валерій Павлович, як звичайно, «здав» усе, що знав, але поквапився радіти: сценарій м'якого перевороту не пройшов. Хоч злиття у єдиному пориві НДП Пустовойтенка і «Відродження регіонів» Волкова, чиє взаємне «почуття» широко відоме — це симптоматично, бо «атас!» звучить і для тих, і для інших. Тому саме ці фракції стали ядром «таємної обідні», що відбулася в четвер за участю представника Президента Безсмертного і представників 8 фракцій. Поділитися інформацією про підготовку саботажу для того, щоб паралізувати роботу парламенту до виборів, кор.«Дня» попросила лідера фракції «Трудова Україна» Михайла Сироту. «Я би не так гостро ставив питання, — відповів п. Сирота. — Дійсно, збиралися представники фракцій, дійсно, у цій нараді брав участь представник Президента Безсмертний, але питання не стояло про саботаж. Мова велася про те, що протистояння у парламенті наростає і бажано було б не брати участі в роботі парламенту, а поїхати на округи. Цю ідею розвивали, по суті, дві фракції — НДП і «Відродження регіонів». Я від імені «Трудової України» сказав, що навряд чи це буде правильно, тому що надто неадекватно можуть бути такі дії витлумачені. І, незважаючи на те, що Конституція забороняє Президентовi за півроку до виборів розпускати парламент, все одно є небезпека того, що може бути використана та норма, де сказано, що, коли протягом 30 днів немає сесійних засідань, парламент може бути розпущений. І не можна ж випускати із поля зору тієї пропаганди, яка ведеться в ЗМІ з приводу нездатності парламенту працювати, необхідності його розпуску і організації двопалатного парламенту.
Я вважаю, що для України це дуже і дуже неправильний шлях розвитку. Україна, навпаки, має перейти на суто пропорційну систему виборів, формування парламентської більшості і створення коаліційного уряду.
Тільки в цьому шлях її нормального розвитку. Тому наша фракція не буде «брати участі» у від'їзді на округи на всі дні, що залишилися до виборів президента. Нас підтримали і представники групи «Незалежні», СДПУ(о), «Батьківщина», «Зеленi». А де народився цей план блокади роботи парламенту з можливим подальшим розпуском? Пан Сирота відповів, що його це не цікавить: «Мене цікавить збереження стабільності у державі, щоб не дати можливості знищити парламентаризм, тому що парламентаризм — це єдина на сьогодні сила, яка здатна втримати державу на демократичному шляху розвитку». Про те, як оцінили цю позицію лідера фракції «Трудова Україна» її «хазяї» Пінчук — Деркач, кор. «Дня» з поваги до Михайла Сироти — «батька конституційної ночі» — не запитала...
Роман Безсмертний, у якого кор. «Дня» поцікавилася: «Як це ви провалили змову проти парламенту — збирали фракції, інструктували, а результату не досягли?» — відповів, що він цю зустріч не ініціював: «Я знав, що якщо я її організую, то все буде так і повернуто, як ви говорите. Це було стихійно, як реакція депутатів на безпардонну поведінку на сесії спікера Ткаченка. Але ведення зустрічі я взяв на себе. Була розмова, як діяти далі. Діапазон думок був широким: від найрадикальніших пропозицій і до оцінки їх як провокаційних. А внаслідок СДПУ(о), «Відродження регіонів», Народний Рух, НДП і «Зелені» виступили із заявою, в якій пропонується ухвалити нарешті закон про регламент і створити погоджувальну раду для колективного керівництва парламентом». Роман Безсмертний, природно, не погодився з тезою «таким чином провалилася антипарламентська змова Банкової», але сказати, що така оцінка спричинила його несамовите обурення, теж не можна... Хоч і правда, що тут обурюватися, якщо навіть із трибуни сесії соціаліст Ніколаєнко заявив, і його ніхто не спростував: «Був дзвінок Президента одному з керівників фракції — зривати роботу сесії. І Олександр Ємець на прес-конференції повідомив, що те, що відбувається в парламентському залі, — «сценарій, задуманий в іншому місці, щоб зруйнувати Верховну Раду зсередини». І що справді фракціям пропонувалося не брати участі в засіданнях...
Але хто ж усе-таки вигадав цей переворот — ніхто не знає. Чи не пролітала тут бува тінь Гамлетового батька?..
А «питання Волкова» Верховна Рада послухала. У виконанні Григорія Омельченка і на тому матеріалі, який має у своєму розпорядженні депутатська комісія, — це «роман- ридання» з присвятою Президентовi. До речі, якщо вірити інформації Григорія Омельченка, понад місяць тому «Кучма попросив, щоб Генпрокурор Потебенько призначив своїм заступником Гайсинського, особистого адвоката Олександра Волкова, а далі сценарій міг бути таким: Потебенько — на пенсію, Гайсинський — в.о. прокурора». Такі прецеденти, нагадав Омельченко, коли в.о. призначається не перший зам. Генпрокурора, а хто завгодно — у державі вже були... Після слухання парламентом «справи Волкова» преса попросила висловитися його соратника Олександра Абдулліна: «...Тут усе голосування відбувається на замовлення. По-перше, ніде не вказано, що є особисті рахунки Волкова. Григорій Омельченко користується лозунгом Геббельса: брехня, повторена тричі, стає правдою. Особистих рахунків Волкова нам ні разу не продемонстрували. Є компанії, в яких фігурує ім'я Волкова. Нашим українським законодавством це не заборонено. Крім того, мені хотілося б побачити, де в Конституції України записано, що громадянин України не має права мати рахунків за кордоном? Давайте ми пригадаємо сьогоднішніх наших усіх борців за справедливість, за допомогу нашому українському народу: вони розказують, що банки такі-то українські, уряди такі-то забрали гроші наших вкладників. Так вибачте мене, хто забрав, хто украв? А якщо наш вкладник — нещасний, обікрадений, поклав якісь свої гроші в зарубіжному банку, значить — він ворог народу?..»
У цей момент дуже захотілося побачити обличчя відсутнього на засіданні пана Волкова. Оце б він сердечно й у властивій йому відвертій манері подякував би панові Абдулліну за таке заступництво!
Преса відразу ж ще раз попросила Григорія Омельченка розтлумачити питання з рахунками пана Волкова. Він відповів: «Брюссельськими судовими органами арештовано в бельгійських банках як особисті рахунки Волкова, відкриті особисто ним на своє ім'я, так і валютні рахунки комерційних структур, які або зареєстровано ним на своє ім'я, або де він є одним із співзасновників, або співвласників. І, згідно з банківськими документами, цими коштами розпоряджався Волков. Таких рахунків бельгійським правосуддям заарештовано 30 штук — із лишками валютних коштів на 135 млн. бельгійських франків». На запитання «Чи не є «справа Волкова» політичною напередодні президентських виборів?» Григорій Омельченко відповів: «Скажіть, будь ласка, хіба у нас почалися президентські вибори у травні 1997 року, коли відсотків 90 цих матеріалів ми поклали на стіл Президенту, потім — з депутатським запитом — Генпрокурору і голові СБУ? Якби після отримання цих матеріалів більше ніж два роки тому було проведено об'єктивне розслідування, я б сьогодні не стояв на трибуні з цими документами, а Волков давно відбував би покарання, а не був би довіреною особою кандидата Кучми».
