Нічого!

Юрій РАЙХЕЛЬ, заступник директора інформаційно-аналітичного агентства «Регіон» (Дніпропетровськ):

— Наші громадяни, які мешкають у регіонах України, за моїми спостереженнями, мають не тільки неповне, а й спотворене уявлення про діяльність НАТО. Не є таємницею, що з радянських часів зберігся стереотип про його агресивний характер, і мені, наприклад, нещодавно довелося зіткнутися з таким парадоксом — 50% опитаних громадян вважають, що війну в Іраку вів саме блок НАТО. Все це наслідок поганої інформованості. Взагалі інформація про діяльність НАТО здебільшого надходить із матеріалів столичних ЗМІ, а на рівні регіонів і регіональної преси про нього згадують лише епізодично. У Дніпропетровську, щоправда, кілька місяців тому проводили «круглий стіл» з участю послів країн НАТО, або нараду з питань євроінтеграції, де був присутній і виступав директор Центру інформації і документації НАТО Мішель Дюре.

Якщо говорити про те, що робиться у регіонах України для інформування про діяльність НАТО, то можна, поклавши руку на серце, чесно сказати — нічого! Місцева влада зайнята соціальними, економічними і внутрішньополітичними питаннями. Та й не їхнє це завдання, на мій погляд, інформувати населення про діяльність військово-політичного блоку, до якого Україна хай і прагне, але поки що не входить. Для інформування потрібна спеціальна державна програма і механізми її реалізації на місцях. Можливо, робити це потрібно у тісному контакті з тим самим Центром інформації і документації НАТО. Але поки що все обмежується деклараціями. Іноді мені навіть здається, що тут практикується суто «радянський підхід» — провести за планом захід і поставити «галочку» про виконання. Грішить цим як українська сторона, так і наші натовські партнери. Хотілося б і тим, і іншим нагадати, що кілька років тому, коли в Україні було відкрито Центр інформації і документації НАТО та проводили активну роботу, то суспільні настрої гойднулися у бік євроатлантичної інтеграції. Тепер ця активність послабшала, а дарма. За нашими оцінками, симпатії до НАТО могли бути набагато більшими, якби проводили планомірну інформаційну роботу, особливо в українській глибинці, на рівні регіонів.

Олександр ГЕРНЕГО, доцент кафедри філософії і політології Хмельницького інституту регіонального управління та права:

— Я цілком поділяю думку про те, що населення недостатньо інформоване про діяльність НАТО, його структуру, цінності. Інформація ж, що є, — однобічна, заангажована ідеологічними стереотипами як зліва, так і справа. До того ж, має місце неузгодженість дій поміж самими учасниками Альянсу. Згадаймо недавні події довкола Іраку. І ще, як на мою думку, на діяльності НАТО позначаються деякі егоїстичні моменти. А саме: ігноруються інтереси і специфічні умови інших держав, немає бажання зважати на особливості цивілізацій, до яких належать інші держави.

З цього випливає, що інформація про діяльність Aльянсу і перспективи його розвитку має ґрунтуватися на принципі об’єктивності, якого, на жаль, нам часто бракує. Це — одна з основних причин тієї ситуації, що склалася щодо перспектив вступу України до НАТО. Особисто я як громадянин одержую інформацію з цього питання від центральних органів влади і ЗМІ. Що ж до місцевої влади, то вона, на жаль, звертає більше уваги на проблеми інших сфер життя. Це, звісно ж, важливо. Та є глобальні питання, на які слід зважати..

Володимир КИРИЧАНСЬКИЙ, відповідальний секретар обласної організації Національної Cпілки журналістів України, голова благодійного фонду „Заложники Чорнобиля» (м. Житомир):

— Я взагалі не вважаю, що місцеві органи влади повинні займатися інформуванням населення про діяльність НАТО. Хіба ми вже вступили до цієї організації? Той, хто хоче знати про неї, може скористатися інформацією, яка вміщується в центральних мас-медіа, в тому числі, у вашій газеті. Поки ж у нас не проглядається чіткої позиції як з боку Верховної Ради, так і інших органів влади з питання зовнішньополітичних орієнтирів. Але сидіти відразу на двох стільцях — російському і європейському — не варто. Слід мати одну політику. І потрібно спочатку роз’яснити громадянам, від кого ми повинні захищатися. Не можна сказати, правильно чи неправильно облдержадміністрація, інші місцеві органи інформують населення, тому що вступ до НАТО не є головним напрямком нашої політики. З Житомира до штаб- квартири НАТО у Брюсселі якось їздила журналістка газети «Житомирщина» Іраїда Голованова (засновники газети — облрада і облдержадміністрація) і потім написала про цей блок, що не так страшний чорт, як його малюють. Нових подібних спроб поки не видно.

Едуард БАЛАГУРІ, доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету:

— Місцева влада і не може нічого змінити в ставленні до Північноатлантичного блоку. Це питання центральної влади. Досить місцеві газети подивитися, щоб побачити — там нічого нема. Але стосовно паводків, то спільна участь нашого батальйону МНС із Виноградова та НАТО дають надію в радикально короткі строки запобігати біді загальноукраїнського масштабу.

Юрій ПАПЕРНИЙ, секретар правління Чернігівської міської громадської організації «Молодіжний інформаційний центр»:

— Ні! Не проводили жодного спеціального заходу, який був би присвячений діяльності НАТО, взаємовідносинам України з цією організацією. І це на тлі розвитку співпраці українських військових з’єднань, які дислокуються на території області, зі структурами Альянсу. Місцева влада могла б провести «круглий стіл» з участю громадських організацій і засобів масової інформації, розповсюджувати матеріали про діяльність цієї організації, у вищих навчальних закладах і школах занести спецкурс про сьогоднішню роботу Альянсу до програм центру підвищення кваліфікації вчителів, відзначати день НАТО. Незважаючи на значну перебудову роботи Альянсу, істотну зміну цілей і завдань організації у переважної більшості населення Чернігова й області існує уявлення про НАТО як про агресивний блок, що було сформоване радянською комуністичною пропагандою в період холодної війни. Публіку не інформують про «плюси» і «мінуси» можливого вступу України до НАТО.

Томаш СЮЧ, письменник, гірський рятувальник, Ужгород:

— Усі корінні закарпатці, навіть без пропаганди місцевої влади, за НАТО. Ми не за Закарпаття переживаємо, а масштабно про Україну думаємо. Той великий азіатський монстр — Росія — може в будь-який момент наробити біди, своїми великими грошима підбурити до неї. Поки буде присутність Росії — нічого не витанцюється, наприклад, із Чорноморського флоту. Україна має бути повністю вільною від іноземних військ. Леонід Кравчук, поки був президентом, правильну позицію мав щодо цього. Досить терпіти вплив і можливість упливу на Україну через різних маріонеток. Закарпаттю таких не треба — тут грачі «пролетіли». Маневри, на зразок морських піхотинців у Криму, недопустимі. Закарпатська надія — на Євгена Марчука, котрий хоче бачити Україну в НАТО і все робить для цього.

Олексій ВОЙТОВИЧ, заступник декана відділення міжнародних відносин Інституту соціальних наук ОНУ ім. Мечникова, кандидат політичних наук (Одеса):

— На мій погляд, питання не в тому, що робить місцева влада, а в тому, наскільки адекватно населення сприймає інформацію про блок НАТО. У нас склався певний стереотип сприйняття блоку, як агресивного. Представники НАТО мало демонструють широкій публіці реальні зміни в організації. На політичному рівні вони заявляють, що сучасний блок є організацією політичною. Але на рівні практичних дій він продовжує демонструвати силові методи впливу.

Є ряд й інших тез, що працюють на збереження стереотипів мислення у населення. Більшість країн, які прагнуть приєднатися до НАТО, приваблює п’ята графа договору, тобто забезпечення власної безпеки. Особливо це стосується країн Балтії, які є сусідами непередбачуваної Росії. В Україні альянс із НАТО також сприймають як військово-політичний. На даний момент, у світі немає іншої політичної структури, здатної взяти на себе місію із забезпечення безпеки в Європі. Найближчий приклад — спільні навчання у Чорному морі, які нещодавно завершилися. Українські політики висловлюються за всебічні контакти з НАТО, розглядаючи блок, як сходинку до Євросоюзу. Теза про такий взаємозв’язок вельми спірна. А загалом діяльність НАТО протягом останніх років справді зазнала серйозних змін. Зникла або, краще сказати, відхилилася завіса таємничості. Але для подолання стереотипів населення інформація повинна бути об’ємнішою та глибшою.

Олександр САБАН, завідувач кафедри інформатики Львівського медичного університету ім. Данила Галицького:

— Ось уже восьмий рік на одному з найбільших полігонів Європи, Яворівському, відбуваються навчання військ НАТО спільно з військами країн Європи й Азії. Це добре знають львів’яни, оскільки преса широко висвітлює навчання, які відбуваються у Яворівському районі. Буквально через кілька днів, 14 липня, розпочнуться навчання «Щит миру-2003», у яких братимуть участь 23 країни. А нещодавно пройшли навчання «Rahgt and ready», пов’язані з проблемами ліквідації наслідків техногенних катастроф, узгодженням дій різних служб, спрямованих на ліквідацію землетрусу і допомоги місцевому населенню. Всі ці знання і навички, природно, потрібні не тільки країнам-учасницям НАТО, а й Україні, яка колись, може, і зіткнеться з надзвичайними обставинами, викликаними природними катаклізмами, зокрема повенями.

Жителів області зазвичай цікавить, чи не впливає діяльність військ на Яворівському полігоні на екологію Львівщини. Не так давно тут навіть працювала екологічна експертиза, яка прийшла до висновку, що природа на полігоні не постраждала, показники забрудненості набагато менші, ніж у центрі Києва.

Роками львів’яни на Яворівському полігоні збирають гриби та ягоди, для багатьох це стало своєрідним промислом, а для таких як я — відпочинком душі. Задовго повідомляють — незабаром розпочнуться навчання, отже, полігон зайнято.

Не заглиблюватимуся, зупинюся на цьому конкретному прикладі і скажу, що єдиної думки, звичайно, не існує, але ставлення до НАТО на Галичині, я вважаю, лояльне.