Німеччина посилює український напрямок
Робочий візит Президента Віктора Ющенка до Німеччини був і продовженням його «європейської серії» поїздок, яку він розпочав відразу по інавгурації. Одночасно цей візит був чимось іншим. З одного боку, він продемонстрував, що Україна — все ще «модна» країна, і це позначається на кількості і тональності матеріалів преси. З іншого боку, може скластися враження, що захоплення помаранчевою революцією не заважає німецькій пресі подавати своєму суспільству Україну як країну суцільних нелегальних мігрантів — напередодні візиту Ющенка розпочався «візовий скандал», який мало не призвів до відставки міністра закордонних справ Йошки Фішера. Суть скандалу в тому, що через певні послаблення у процедурі надання віз начебто сотні тисяч українців цим скористалися, щоб назавжди залишитися в Німеччині.
Показником кредиту довіри до Ющенка стало рішення про надання йому права виступити перед депутатами Бундестагу. Багато разів підкреслювалося, що це право досі надавалося лише президентам Франції, Сполучених Штатів і Росії, генеральному секретареві ООН. Українська делегація привезла до Німеччини пропозиції Києва по безвізовому режиму для «європейців» і реанімації «тристороннього консорціуму» з транспортування газу. Під час візиту підписано угоду про кредит у 2 млрд. євро від «Дойче Банку» для НАК «Нафтогаз України». На «нафтогазову тему» було зроблено, можливо, не менше заяв, ніж на візову тематику. Навряд чи цим бізнесова складова візиту обмежилася — члени делегації мали й свої окремі зустрічі. Виглядає на те, що перший робочий «європейський» візит Ющенка був, принаймні, сповненим перспектив. Усе інше, про що говорив Ющенко в Німеччині — обіцяння провести швидкі й радикальні перетворення, забезпечити демократичний розвиток, повністю розкрити справу Гонгадзе — і все ще викликає довіру на Заході.
Про візи перший віце-прем’єр Анатолій Кінах говорив у Берліні наступне: Україна вирішила запровадити безвізовий режим для громадян Європейського Союзу на період проведення конкурсу «Євробачення». Україна спрощуватиме візові процедури передусім для студентів, журналістів, молоді. Держсекретар Олександр Зінченко в інтерв’ю Інтерфаксу сказав, що «це все» можна закінчити «протягом 20 днів». Спочатку постановою Кабміну, потім — указом Президента. При цьому дія рішення може бути продовжена у зв’язку з наміром проведення бізнес-форуму у Києві в червні. Щодо того, який режим діятиме далі, не йдеться. У відповідь Україна теж хоче спрощення візового режиму для студентів, молоді, журналістів. Ця тема буде обговорюватися днями. Досі ні ЄС, ні країни-члени Союзу, у тому числі й Німеччина просто не обговорювали можливості якщо не поетапного скасування, то принаймні максимального спрощення візового режиму для громадян України. Як не дивно, з Росією подібні переговори починалися. Взаємозв’язок між підписанням договорів про реадмісію і скасуванням візового режиму, який свого часу «спрацював» у випадку держав Центральної і Східної Європи, на Україну досі не розповсюджувався. Зрозумілих причин для цього не називалося. Можна сподіватися, що це іще попереду, причому у повній відповідності до підписаного Україною і ЄС Плану дій до «європейської політики сусідства».
Вагу питань економіки і бізнесу під час двох днів переговорів легко зрозуміти із складу української делегації, до якої увійшли, зокрема, народний депутат Таріел Васадзе (почесний президент корпорації «Укравто»), гендиректор «Єврокару» — головного конкурента «Укравто» за сприяння з боку держави — Олег Боярин, голова ради директорів «Індустріального союзу Донбасу» Сергій Тарута. Таким чином, не можна стверджувати, що «нова влада» просуває тільки «свій» бізнес. Зустрічі Ющенка з німецькими бізнес-спільнотами, нарешті, заява канцлера Шредера про те, що створювана з Україною «група високого рівня» (пригадується аналогія з ЄЕП. — Авт. ) займатиметься розробкою і реалізацією спільних проектів в економічній сфері. Шредер говорив також, що «ми зацікавлені у наданні нової динаміки відносинам і підтримці України в її входженні до європейських структур». Це те, що можна назвати добре забутим старим, оскільки востаннє подібна тональність публічної заяви канцлера звучала кілька років тому.
Тема газу і нафти мала два виміри. По- перше, Україна і Німеччина, як випливає з публічних заяв, націлилися провести з Росією серйозні переговори з оголошеного колись створення тристороннього консорціуму з поставок газу. По-друге, створення спільного українсько-польсько-німецького торгового дому для транспортування до Західної Європи каспійського газу. Це поки що тільки проект. Але дуже багатообіцяючий.
Якщо враховувати, що разом із тим була зроблена серйозна спроба покінчити з «реверсом» нафтопроводу Одеса — Броди, то можна вважати, що Німеччина вирішила включитися у серйозну гру, яка, між іншим, зобов’язує і до певного (причому серйозного) політичного заангажування щодо України. Розрахунок на те, що прямий економічний інтерес може спровокувати й пряму політичну підтримку, може виявитися абсолютно виправданим, про це раніше говорилося багато разів. Але за умови, що «нова влада» зможе цей економічний інтерес забезпечити, причому на користь України.
Німеччина зробила перший крок назустріч, коли кілька депутатів Бундестагу побувало в Києві в часи революції. Тепер йдеться вже про інший рівень — не про особисті симпатії, а про європейські інтереси. Восени Ющенко і Шредер під час консультацій на вищому рівні мають шанс довести, що рухаються саме в цьому напрямку.
