Німці в Києві

Дзвіниця Успенського собору Києво-Печерської лаври та дзвіниця Софійського собору, приміщення Театру ім. Івана Франка й Оперного театру, пам'ятники князю Володимиру і Тарасу Шевченку, брама Заборовського й головний корпус Політехнічного інституту та ще багато інших відомих скульптур і споруд, без яких неможливо уявити собі Київ, — все це справа рук німецьких архітекторів.

Цього року німецька громада Києва відзначає 150 років із часу освячення кірхи Святої Катерини (лютерансько-євангелістичної церкви), що на вулиці Лютеранській, та 240 років діяльності німецької громади. Тож з нагоди такого подвійного ювілею в посольстві Федеративної Республіки Німеччини відкрилася виставка історика, викладача Національного університету ім. Тараса Шевченка Ігоря Винничука «Пам'ятки культури Києва, створені німцями». На ній представлено понад 30 світлин із зображенням добре знайомих нам споруд, але — у світлі німецького впливу на культуру Києва.

— Це вже друга виставка в нашому посольстві. Першу ми присвятили німцям, які жили і працювали в Києві, — уточнив Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Україні Райнгард Шеферс. — Я вже півтора року в Києві й, подорожуючи пішки, дійшов висновку, що образ української столиці неможливо уявити собі без закордонних будівничих.

Багато будівель, які щоденно ми бачимо, зокрема, й біля нашого посольства, спроектовані архітекторами-німцями або зодчими з німецьким корінням. Я дуже пишаюся цим.

Світлини, представлені на виставці та в каталозі, — далеко не всі роботи, зроблені Ігорем Винничуком. Адже, за словами історика, у Києві є багато будинків минулого й позаминулого століть у поганому стані (облуплені, з тріщинами) — вони не увійшли в каталог і, на жаль, нікого не цікавлять. Допомагали ж збирати матеріал історику його студенти, які виконували навчальні завдання з розробки етногенних турів: наприклад, німці (голландці, поляки тощо) в Києві. Допомогла досліднику й багаторічна співпраця із Центром німецької культури в Києві. Тож за більш як десятирічну роботу над темою впливу німецької культури на Київ Ігор Винничук зібрав чимало матеріалу і наразі працює над книжкою «Німці в Київському університеті. ХIХ — перша половина ХХ століть».

— Досліджуючи цю тему, я зробив висновок, що німці мали значний вплив на культурну й освітню політику Києва, — розповів він. — Четверо німців були ректорами університету, який нині носить ім’я Тараса Шевченка, також тут працювало близько 100 викладачів-німців та професорів. Двоє були міськими головами Києва. Навіть існуванням Ботанічного саду біля університету — який він нині є — ми теж маємо завдячувати німцям. Також нагадаю, що після Другої світової війни німці побудували в Києві Соцмістечко та будинки на Сирці.

Як кілька століть тому українцям вдалося переманити одних із кращих архітекторів Європи в південну частину Російської імперії, історія відповідь знаходить не завжди. А серед них були Іван Штром (Лютеранська кірха), Йоган Готфрід Шедель (дзвіниці Успенського собору та Софії Київської й брама Заборовського), Петро Клодт фон Юргенсбург (пам’ятник князю Володимиру на Володимирській гірці), Олександр Шіле (фонтан перед Театром ім. Івана Франка) і багато інших. Ігор Винниченко розповів, як потрапив у Київ автор найвеличніших дзвіниць Йоган Готфрід Шедель.

— Коли Київський митрополит Рафаїл Заборовський в 20-х роках ХVШ ст. перебував у Петербурзі і побачив те, що там створив архітектор, він переманив його в Київ. Як йому вдалося його вмовити — невідомо, — пояснив історик. — Та побудувавши дзвіницю Успенського собору в Києво-Печерській лаврі (а на той час вона була найвищою — 96,5 м — в Російській імперії), він, коли розписувався у відомості за отриманий гонорар, написав: «Це моє найвеличніше творіння»...

На перший погляд, дивує те, що у авторів величних архітектурних пам’яток прізвища — німецькі, а імена — Іван, Павло, Віктор, Георгій, Матвій, Олександр. Як пояснили фахівці, багато з них приймали православ’я, а ще — німецькі імена так «окультурювалися». Загалом Київ архітектурний зазнав великого впливу й митців та меценатів інших країн. Зокрема, Польщі, син якої Владислав Городецький залишив нам Будинок з химерами, Художній музей, Миколаївський собор і інші архітектурні пам’ятки. За інформацією Ігоря Винниченка, до будівництва долучилися і євреї, які часто фінансували красиві й величні проекти. Наприклад, відомий власник цукрового синдикату Лазар Бродський давав гроші на будівництво Центральної синагоги та був меценатом будівництва нинішнього Політехнічного інституту (разом із українцем Терещенком). Історії відомі й кращі представники інших народів, які увічнили свої імена в камені та бронзі.

Нині ж питання полягає в іншому — як зберегти Києву те, що кілька століть тому йому подарувала історія. Історики наводять приклад Іспанії, де пам’ятки архітектури XV—XVI століть мають такий вигляд, наче тільки що збудовані, а в Парижі в радіусі п’яти кілометрів від центру взагалі заборонене будь-яке будівництво. На думку Ігоря Винниченка, якщо не докласти зусиль, то пам’ятки архітектури (котрі з естетичних міркувань не увійшли до каталогу) при сучасній міській політиці взагалі можуть знищити. На жаль, міська влада залишилася глухою до пропозиції увіковічнити в Києві пам’ять тих німців, які долучилися до будівництва неповторного архітектурного ансамблю міста. Навіть — за рахунок німецької сторони.

Своє ж завдання автор виставки та історик Ігор Винниченко вбачає в тому, щоб «діти набиралися прекрасного й належним чином представляли Україну». Допоможе в цьому якщо не наша влада, то — німецька. І завершує: «Дивіться, милуйтеся, думайте»...