Обезводнення

Вчені передрікають, що все XXI століття пройде під знаком боротьби за володіння природними ресурсами, які поступово виснажуються. Одним із них, випередивши за значущістю нафту та газ, стане питна вода.

За попереднє століття споживання прісної води у світовому масштабі зросло в 17 разів. У близько мільярда осіб обмежений доступ до неї. Низька якість води стала головною причиною поширення багатьох інфекційних хвороб — за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, майже 25% населення земної кулі ризикують отримати ці захворювання через питну воду.

У ТРУБАХ І РІЧКАХ

Рівень водопостачання жителів України — один із найнижчих у Європі. При цьому — за якістю комунікацій, за витратами води — ми аж ніяк не аутсайдери. А оскільки кругообіг H2O в природі ще ніхто не відміняв, інтенсивний обіг води за аж ніяк не ідеальних умов очистки робить її дедалі менш придатною для пиття. Минулого року співробітники регіональних СЕС встановили 6273 порушення санітарного законодавства, припинили експлуатацію 5070 об’єктів водопостачання, із яких «назовсім» — 414.

За 2003 рік в Україні внаслідок вживання недоброякісної питної води було зафіксовано шість спалахів інфекційних захворювань. Постраждали 913 осіб (із них — 357 дітей) у Дніпропетровській, Луганській, Житомирській, Львівській і Донецькій областях. Сумнозвісна епідемія в Суходольську не лише похитнуло здоров’я багатьох сотень українських громадян, а й полегшила держбюджет на чотири з половиною мільйона гривень.

Як відзначила на колегії МОЗ, що відбулася в травні цього року, головний державний санітарний лікар України Ольга Лапушенко, зниження обсягу скидання стічних вод у водоймища, що пов’язане зі спадом промислового виробництва, не привело до покращання якості води. На зміну торжеству індустріалізації прийшов занепад стану водопровідно-каналізаційних комунікацій. Їх будівництво, капітальний ремонт і реконструкція практично відсутні: 6% водопроводів не відповідають санітарним нормам, а їхня зношеність у різних областях України коливається від 30 до 70%. Проблеми з якістю води так чи інакше мають більшість регіонів. Лише 25% українських сіл мають центральне водопостачання — інші користуються водою з колодязів і свердловин.

Згідно з повідомленням на науково-практичній конференції директора Інституту гігієни та медичної екології АМН України А. Сердюка, більшість водоймищ України належать до третього класу. Тоді як забір питної води для населення має проводитися лише з водоймищ першого класу. І це за умови, що якість питної води в Україні визначають 28 показників (у Європі — 56).

Найнесприятливіша ситуація спостерігається в басейнах рік Дніпро, Сіверський Донець, на ріках Приазов’я, деяких притоках Дністра та Західного Бугу, де якість води класифікується як «дуже брудна» (6-й клас). Понад половину міст із населенням понад 100 тис. чоловік забезпечуються питною водою за графіком. У 123 населених пунктах питна вода за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту: має підвищену загальну жорсткість, підвищений вміст сухого залишку, заліза, марганцю, фтору, нітрату й аміачних сполук природного походження.

ТИПОВИЙ ВИПАДОК

Миколаїв — один із багатьох обласних центрів України, що потерпають від якості питної води. Майже весь її обсяг — 90% — дніпровського походження. Стан вод Дніпра, якими користуються 75% населення країни, взагалі викликає заклопотаність у санітарних лікарів. Ситуація в Миколаєві посилюється тим, що вода надходить до міста, «зібравши» весь бруд у великих населених пунктах, які розташовані вище.

Василь Ганусовський, головний санітарний лікар Миколаївської міської СЕС: «Ті методи очищення, які зараз є на очисних спорудах, дозволяють доводити воду до вимог ДСТУ. Це з одного боку. Але з іншого боку, зношення очисних споруд — 43%. В аварійному стані — 60 км водопровідних мереж. Тобто можливий так званий «вторинний підсос» — вторинне забруднення».

У середньому за рік лабораторії санслужби визначають 4—5% нестандартної води, що не відповідає ДСТУ за бактеріологічними показниками.

Утім, радіти миколаївцям, які користуються водою з ріки Інгулець, не варто — за своїми показниками вона ще гірша за дніпровську. А вода зі свердловин, яку використовують жителі «приписних» міських селищ Матвіївка, Тернівка, Велика і Мала Коренихи, не відповідає ДСТУ ні за хімічними, ні за бактеріологічними параметрами. В аварійному стані перебувають ще й 60 кілометрів каналізаційних комунікацій. Очисні станції не можуть впоратися, і вода, яка надходить до Дніпро-Бузького лиману після очищення, не відповідає висуненим вимогам. Холерні епідемії 1991, 1994—95 років — цьому підтвердження. Четверта черга очисних споруд, яку почали будувати років п’ятнадцять тому, «заморожена».

Цього року ВСІ пляжі Миколаєва закрито. Закрито офіційно, що не виключає їх «нелегального» використання городянами, змученими літньою спекою. Минулого року понад 50 осіб після купання в місцевих водоймищах страждали на кишкові та гастроентерологічні захворювання.

Зі слів головного санітарного лікаря В. Ганусовського, «Вірусний гепатит у нас зараз пішов на підйом — за поточні півроку вдвічі зросла захворюваність. У 21% від відібраних проб питної води ми знаходимо антиген вірусного гепатиту А вже в чистій воді».

Станіслав Титовський, головлікар Миколаївської інфекційної лікарні: «Якщо вода у водопроводі цілодобово, то небезпека практично відсутня, оскільки навіть якщо прорив, то вода не втікає в трубу, а витікає. А якщо ні, то вона збирається в нижніх точках, а у верхніх точках — вакуум. Оцей вакуум і смокче все через будь-які щілини. Те, що було й у Суходольську».

Чи можливий суходольський варіант у миколаївській інтерпретації? Олександр Кушилевський, заступник начальника управління ЖКГ Миколаївської міськради: «Технічний стан водоканалу на сьогодні такий, що, практично починаючи з другого кварталу, щоразу його мережі приносять «подарунки».

Що таке «подарунки»? Це — мало не щоденні «річки», що примушують городян перебиратися на інший бік вулиці кенгурячими стрибками, і пов’язані з усуненням наслідків аварії відключення багатоквартирних житлових будинків від питних ресурсів. Це — автомобілі, які раптом провалилися по капот на рівному, здавалося б, асфальті.

І вода, пити яку без використання дорогих фільтрів або кип’ятіння небезпечно і просто неприємно.

ВАРІАНТ ВИХОДУ

Роки два тому черговий підйом ДКП «Миколаївводоканал» тарифів на свої послуги викликав чималий опір із боку обласної влади. Зрозуміти їх можна: якість води не покращилася, а її втрати, «закладені» в новому тарифі, становили мало не його половину. Численні суди, зрештою, підтвердили правильність розрахунків. Що недивно — тарифи, які відлякували своєю величиною кілька років тому, при прийнятті рішення судом останньої інстанції, мали вже більш мирний вигляд.

Василь Тельпіс, директор ДКП «Миколаївводоканал»: «Сьогодні собівартість вища за тариф. Тому підприємство ледь-ледь животіє. І справа не в зносі, а тому, що ми, при цьому тарифі, збираючи майже 100% оплати, не маємо можливості розрахуватися за електроенергію, заплатити податки та виплатити зарплату. Наша собівартість на 42% залежить від електроенергії. І якщо ціна на неї підніметься, що ми робитимемо?

Інвестор-орендар (будівельна та страхова фірми, що створили ТОВ «Миколаївміськводоканал»), що з’явився цієї весни і забажав звалити на себе нелегкий тягар постачання городян якісною питною водою, здивував своєю раптовою появою багатьох депутатів міськради. Усі комунікації «Миколаївводоканалу» віддаються в оренду на 49 років зі щорічною виплатою в розмірі 6 млн. гривень. Причому перші 10 років орендну плату не стягуватимуть.

Микола Ворона, депутат міськради: «Я вважаю, що в оренду здавати треба. Але необхідно вивчити деякі питання. Ми вирішуємо на сесіях, що навіть здача в оренду підвалів має відбуватися на конкурсній основі. А тим більше, коли готується до здачі в оренду «Миколаївводоканал» — водна артерія нашого міста. І що це таке: отримати майно на термін у 49 років і 10 років не платити оренди?

Регіональне відділення Фонду держмайна не побачило в ситуації з передачею стратегічного об’єкта в майже півстолітнє користування жодних огріхів, окрім невеликого нюансу. Любов Очкурова, заступник глави РВ ФДМ України зазначає: «Була рекомендація, що такий комплекс доцільніше було б здати за договором про концесію. Якщо взяти закон про концесію, там конкретно написано про отакі комплекси: водопостачання, водовідвід. Але тут остаточне рішення приймає міська рада, тому ми в жодному разі не наполягали, а просто рекомендували».

На останній сесії міськради, що відбулася наприкінці липня, договір про оренду цілісного майнового комплексу ДКП «Миколаївводоканал» (вартістю в 209 млн. грн.) депутати більшістю голосів таки схвалили.

Інвестор обіцяє багато. Вкладення 100 мільйонів гривень, із яких понад половину становитиме взятий ним кредит. Заміну нині діючих насосів, що ледве можуть впоратися з навантаженням, на нові — вдвічі економічні та результативні. Використання в масштабах усього міста поки що такої дивовижної для України речі як ультрафіолетове очищення води, що дозволяє не лише знизити застосування хлору, а й боротися з вірусними інфекціями — тим самим гепатитом А. Поступову заміну зношених каналізаційних і водопровідних мереж. І навіть — збереження нині чинних тарифів. Зрозуміло, за незмінності цін на енергоносії тощо...

Прибуток інвестор має намір отримувати за рахунок скорочення втрат води. І вже в жодному разі він не хоче ображати споживачів, вирішуючи проблеми оплати виключно мирним, судовим шляхом. Коротше кажучи, питимемо (в значенні — воду) і не тужитимемо.