Одесі є що показати
«Нет, что-то есть в этой почве. Нет, что-то есть в этих прямых улицах, бегущих к морю, в этом голубом небе, в этой зелени акаций и платанов, в этих теплых вечерах, в этих двух усыпанных огнями многоэтажных домах, один из которых медленно отделяется от другого и пропадает. Нет, что-то есть в этих людях, которые так ярко говорят, заимствуя из разных языков самое главное».
2 вересня 2008 року Одесі виповнюється 214 років. Останніми роками день міста став для Одеси традицією, а для його жителів — великим святом. Цього разу це художні виставки, фотовиставки, фестиваль рок-музики, концерт до 100-річчя Д. Ойстраха, фестиваль польського кіно, вистави вуличних театрів, карнавальний хід, свято «Живі шахи», традиційний концерт на Потьомкінських сходах, а на завершення — святковий феєрверк.
Але крім свят, місто живе звичайним життям. Одеса сьогодні є одним із міст України, що розвиваються найбільш динамічно, де, як і в будь-якому іншому місті, є свої проблеми. Умови сучасного світу вимагають від влади та мешканців Одеси постійних зусиль для підтримки звання унікального міста. Як живе сьогодні Одеса? Які її проблеми та здобутки? Напередодні дня народження міста ми звернулися з цими питаннями до нинішнього Одеського міського голови Едуарда Йосиповича Гурвіца.
— Едуарде Йосиповичу, як ви ставитеся до Дня міста — 2 вересня? Що це свято означає для вас, для одеситів?
— Це свято для всіх городян, і ми стараємося робити все для того, щоб люди відчули це. 2005 року я підписав розпорядження про те, що Дні народження міста будуть неробочими, а потім доведеться відпрацьовувати одну визначену суботу. Працювати в цей день дійсно неможливо. Наприклад, у день гумору — 1 квітня — міліція повідомила, що на вулиці міста вийшло 300 тис. людей, що поставило цю подію в ряд найбільших і найбільш масштабних у країні. А в День міста на вулицях людей буде ще більше, я в цьому впевнений. Одесити звикли широко відзначати цей день, а завдання міської влади урізноманітнювати святкову програму.
— Едуарде Йосиповичу, як ви оцінюєте свою роботу на посаді міського голови, чи багато вдалося виконати з того, що було обіцяно одеситам?
— Доля склалася так, що на цю посаду я прийшов багато років тому. Хоча на сім років нас звідси вигнали абсолютно незаконно, але плани, які були ще на початку 1990-х рр., втілюються в життя й сьогодні. Все це дається ціною величезних зусиль при малій підтримці з боку центру. Я розумію, що центральній владі весь час не до нас, але країна тримається на містах, селах, селищах, а не на вулицях Грушевського і Банковій. Я не один рік провів там і знаю психологію багатьох наших політиків. Вони вважають, що є головними і визначальними в країні, а народ стає народом лише під вибори, весь інший час — це населення. Це глибока помилка. Що ж до результатів нашої роботи, то можна взяти статистичні звіти й подивитися, що було зроблено за останні роки і з будівництва, і з благоустрою міста, і з соціального захисту населення, і на найважливіших об’єктах інфраструктури. Зроблено багато, але, і ми це розуміємо, наразі недостатньо.
— Пане голово, в якому стані перебувають сьогодні санаторії, бази відпочинку, загалом туристична інфраструктура Одеси? Чи вирішується проблема із забудовою схилів міста? Як ідуть справи з інвестиціями?
— Те, що поки що в непривабливому вигляді перебуває одеське узбережжя, нас серйозно непокоїть. Ми намагаємося зберегти природні можливості Одеси, її краси, в тому числі унікальний пейзаж берегової лінії. Але любити місто, — це зовсім не означає законсервувати його, або якусь його частину в нинішньому далеко не ідеальному стані. Я переконаний, у місті має бути побудована набережна, необхідні для зони відпочинку об’єкти — готелі, ресторани, розважальні заклади і подібне. На жаль, при обговоренні цієї і деяких інших насущних проблем, ми часто стикаємося з різного роду спекуляціями. Наприклад, кожного разу, коли ми зрізаємо хворі дерева в місті, виникає явно надуманий скандал. Але ось пройшов останній ураган, який в один момент зніс 1124 дерева, а на думку фахівців, усього в місті до 7 тисяч хворих, старих, непридатних дерев. Або перед кожним літнім сезоном з’являються «знавці», які бездоказово заявляють, що вода в морі непридатна. А надалі з’ясовується: вода хороша, претензій немає. Або говорять, що пісок у жахливому стані. Це теж не так. Всесвітньо відома голландська фірма додатково намила пісок на одеські пляжі, а ми закупили сучасні машини для його регулярного просіювання. Інша річ, що багато хто з відпочивальників після того, як поїв, викопує ямку і закопує все, що залишилося після споживання їжі в пісок. Проте кожного ранку пісок просіюють.
Що стосується інвестицій, то в Одесі бажає працювати багато хто. Проте великі складнощі створює недосконале земельне законодавство, а у Верховної Ради ніяк не дійдуть руки до прийняття відповідних законів із суворим поділом компетенцій, можливостей і всього іншого. Тривалість проходження всіх необхідних документів лякає інвесторів. Але Одеса нарівні з Києвом залишається одним із найпривабливіших міст у інвестиційному плані. Як сказали інспектори УЄФА, Одеса є найбільш привабливим із міст, які претендують на проведення матчів Євро-2012. Знаєте, що вони мали на увазі? 70% квитків чемпіонату буде продано в Англії, Франції, Німеччині, Італії, інших європейських країнах. Уболівальникам, окрім самих матчів, потрібно показати й місто, а в Одесі є що показати.
— Розв’язання яких проблем сьогодні є першочерговим для міста?
— Багато років тому в Нью-Йорку його мер Рудольф Джуліані в розмові зі мною кинув чергову фразу про те, що в мера, мовляв, тисячі проблем. На це я йому відповів, що мені поталанило більше, в мене лише одна проблема, — це гроші. Ну а якщо серйозно, в місті не можна виділити якусь одну проблему й сказати — це потрібно зробити терміново, а все інше поки що можна відкласти. Адже місто — це організм, який постійно розвивається, і щодня потребує нових вирішень. Причому на місцевому самоврядуванні лежать функції, які часто не властиві міській владі на Заході. Це і охорона здоров’я, і освіта, і транспортне сполучення, і житлово-комунальне господарство, і соціальний захист і подібне. Разом із тим, потрібно обов’язково виділити напрями стратегічного розвитку міста. Ось у Одесу при радянській владі приїжджали на відпочинок сотні тисяч людей, була розвинута мережа санаторіїв і будинків відпочинку. Але тоді приїжджали тому, що їхати було більше нікуди. Можна було поїхати в Крим, в Одесу, в Прибалтику, але не можна було поїхати в Туреччину, Грецію, Монако... Тобто в цьому була свого роду примусовка. Зараз цього немає. Значить потрібно домагатися, щоб Одеса стала туристично привабливим містом. У нас є що подивитися, але при цьому багато що ще потрібно привести в порядок. І, разом з тим, необхідно, щоб Одеса стала центром відпочинку. Це дуже серйозна проблема, бо значну частину санаторіїв розпродано, знищено, необхідно заново створювати інфраструктуру для відпочинку. Якщо цьому не приділяти уваги, то туристи їздитимуть за кордон.
— А ось цікаво, Едуарде Йосифовичу, Одеса сьогодні розвивається більше як бізнес-центр чи як туристичний центр?
— Це може поєднуватися. Я хотів би, щоб питання промислового розвитку відійшли вбік. Місто, яке розташоване усього на 161 кв. км і за густотою населення давно обійшло всі інші обласні центри України, не повинне розвиватися як промисловий центр. Для цього є 33 тисячі кв. км області. Логіка підказує, що промислове виробництво має бути винесене з міста. Мало того, необхідно раціонально використовувати площі, які звільняються для основної стратегічної мети — створення могутнього туристичного і рекреаційного потенціалу. Це стосується розуміння проблеми як такої. А його в громадськості часом немає. Мовляв, як же так — ми були другим містом у Радянському Союзі щодо верстатів, а що сьогодні? Так, можна бути й сьогодні другими щодо верстатів, але для цього потрібно за 20 км від міста побудувати заводи, які б випускали ці верстати, якщо вони взагалі сьогодні потрібні. Всі розмови про відновлення промислового потенціалу Одеси мені здаються, щонайменше, безглуздими. Морський вантажний порт, який розташовано в центрі міста, при всій непопулярності цієї ідеї сьогодні, я впевнений, згодом також буде посунутий. Тут повинні розвиватися лише пасажирські термінали, які вже зараз можуть приймати в 10 разів більше туристів, аніж приймають зараз. Необхідно відновлювати пасажирські лінії, а розвивати перевантаження сипучих і навіть контейнерних вантажів потрібно в інших портах — Південному, Іллічівську, які розташовані в цій же зоні, але не в центрі Одеси і не під Потьомкінськими сходами. Поки що нам удалося лише витіснити з міста на спеціально виділені шляхопроводи сотні контейнеровозів, які ще нещодавно завдавали Одесі величезної економічної та екологічної шкоди.
— Як ви вважаєте, чи могла Одеса виглядати краще при такій великій кількості багатих людей у місті?
— Чим більше багатих людей, тим краще, але чим більш вони багаті, тим, на жаль, кращими вони не стають, у цьому полягає парадокс. По-перше, проблема країни загалом і Одеси в тому числі — в тому, що більшість багатих людей гроші заробляють у тіні, обходячи податки. А по-друге, за останні роки втрачено традиції справжнього, а не викривленого «передвиборного меценатства». Дивна річ, чим багатшими стають люди, тим більш неохоче вони платять навіть комунальні платежі. З 20 тисяч незаможних людей, включених до нашої бази даних, лише 450 не заплатили за тепло. А серед десятків тисяч інших неплатників опинилися депутати міської та обласної рад, і ті люди, яких на сторінках модних глянсових часописів зараховують до мультимільйонерів. Ось таке ставлення до суспільства з боку багатих людей і породжує часто-густо неприязнь до них. Кажуть, що багатих не люблять, — так вони ж самі себе не люблять.
— Чи існує в Україні проблема взаємовідносин між регіонами і центром?
— Така проблема існує в усьому світі, я розмовляв із багатьма мерами: у нас — 38 міст-побратимів. І скрізь є такі проблеми, але в Україні вони специфічні. Весь час ми чуємо слова про те, що місцеве самоврядування потрібно розвивати і йому потрібно допомагати. У той же час нас постійно намагаються обібрати, в цьому й полягає українська специфіка цієї проблеми. І це триває завжди, при будь-якій владі і при всіх керівниках.
— Чи згодні ви з висловлюванням, що: «Тоді, коли в Одесі почалася справжня політика, в Україні її ще не було!», (мається на увазі протистояння Гурвіц — Боделан)?
— Розумієте, адже коли в нас відбувається якась подія, люблять розповідати, що вона сталася вперше. Насправді все це вже було, я неодноразово з цим стикався. Наприклад, незадовго до розвалу СРСР, в одному з районів Москви приймають певну ухвалу. Про це «новаторство» пишуть усі передові газети столиці, хоча цю ж ухвалу за два тижні до цього було прийнято в Жовтневому районі Одеси, який я тоді очолював. Іноді те, що відбувалося в Одесі в середині 90-х рр., порівнюють із Мукачівськими подіями. Так, у порівнянні з Одесою, Мукачеве — епізод. В Одесі все це тривало роками. Протистояння, про яке ви говорите, почалося ще на початку 90-х рр., справа дійшла до серії замахів і лише 2008 року з’явилася ухвала Верховного Суду й було засуджено людей, які брали участь у цих злочинах. Цього року ми поставили пам’ятник Сергію Варламову (Сергій Варламов — талановитий 33-річний юрист, начальник управління правового контролю Одеського міськвиконкому, був викрадений і убитий 22 березня 1998 року напередодні виборів міського голови. — І. К.), тіло якого вдалося знайти лише через вісім років. А тіло Ігоря Свободи ще досі не відшукали (Ігор Свобода посідав посаду заступника міського голови Одеси і був викрадений 27 лютого 1998 року. — І. К.). Тоді проти нас було кинуто всю державну машину, міліція була на боці бандитів, це відомо. Я неодноразово застерігав тодішнього президента Кучму від цього і стверджую, що він знав, до чого все йдеться, знав, але нічого не зробив, щоб запобігти загибелі і стражданню багатьох людей. І, незважаючи на те, що сьогодні деякі діячі не вважають для себе ганьбою вітати його зі «славним» 70-річчям, я впевнений, що настане час, коли відповісти за скоєне перед народом України Кучмі все ж таки доведеться.
Не можна забувати й про те, що в Одесі вперше в країні пройшли масові довготермінові протести населення проти свавілля центральної влади, коли люди прийшли й місяць стояли на Думському майдані. Це потім лише на майдані Незалежності повторилося. Але на Майдані люди відчували загальну громадську підтримку, туди приїжджали з усіх міст, їх бачив увесь світ, а в Одесі ж за умов тотальної цензури та репресій людям було набагато важче. Ні про яку Конституцію говорити не випадало, коли автоматники вдиралися через вікна й арештовували мого заступника, він відсидів 15 місяців — ні за що. Коли мій другий заступник лежав під охороною на лікарняному ліжку. Я вже не кажу про те, що сотні людей було звільнено з посад, інші втратили бізнес. Волевиявлення громадян цинічно ігнорувалося, адже в судовому порядку було визнано, що Боделан вибори 1998 року програв. Ухвалу 2002 року, коли вибори було повністю сфальсифіковано, в судовому порядку скасовано 2005 року, а Боделан просто втік із країни й розшукується Інтерполом. У мене є документ із Генеральної прокуратури Росії, де написано, що видати його не можуть, оскільки він є громадянином Російської Федерації. А скільки років втрачено для Одеси? Адже за ці сім років місто практично було розграбоване. Коли ми йшли, 90 % міського майна було в комунальній власності, а коли повернулися — 90 % продано, 32 санаторії просто перестали існувати.
— У вас тривалий час зберігалися досить близькі стосунки з В’ячеславом Чорноволом. І ви, мабуть, маєте своє бачення причин кризи українського національно-демократичного руху. У чому вони полягають?
— По-перше, В’ячеслав Максимович — це не лише людина, яка зробила багато для України, а виключно пристойна, порядна, щира і дуже мною шанована людина. Україні його дуже бракує. А чому виникла криза українського національно-демократичного руху, та тому, що таких людей, які могли б стояти поруч із Чорноволом, мало тому, що в цьому русі були ті, хто Чорновола практично й погубив, ті, хто не вартий і нігтя на його мізинці, але викидав із кабінету його речі і демонстративно виносив його капці. Хто ніс капці? Червоній, який потім виявився в списках «Нашої України» і навіть став главою облдержадміністрації, та його б цим капцем по лобі, може, тоді цей рух став би чистішим і здоровішим. І таких «героїв» було досить, усі їхні прізвища відомі, і доки вони залишаються в цьому русі, доти й триватиме криза. Все впирається в людей, якість людей це і якість партії.
— Після конфлікту в Грузії багато хто в Україні усвідомив цінність власної національної держави, могутнього військово-оборонного комплексу. У зв’язку з цим, яке ваше бачення подальшого розвитку України?
— Я гадаю, що, безсумнівно, Україна має зберегти свою цілісність і будь-які спекуляції з цього приводу неприпустимі. Але необхідно чітко розуміти різновекторність прагнень людей, які мешкають у різних частинах країни. Вони дійсно різні й у внутрішній політиці, це потрібно враховувати. Потрібно розуміти, що міста різні, села різні, люди різні і не можна намагатися нав’язати єдиний стиль поведінки, єдині прагнення всім. Єдиними прагнення можуть бути лише в одному — в збереженні державності і в її розвиткові, але і при цьому потрібно вміти поступатися одне одному. Для того, щоб налагодити стосунки, навіть у родині, потрібно чимось поступитися. Потрібно вчитися шукати й знаходити компроміси. Не може бути компромісів щодо кордонів держави, вони повинні бути збережені. Не може бути компромісів у стратегічних прагненнях держави. Але для того, щоб народ підтримував ці стратегічні прагнення, він їх повинен знати й розуміти. Як їхню сутність, так і їхню вигідність для кожного громадянина. А для цього розуміння державою повинна провадитися велика робота, яка не провадиться. Три чверті населення, я гадаю, не розшифрують абревіатуру НАТО, більшість ніяк не вникає в ті загальнополітичні процеси, які проходять у світі. Але керівники країни не можуть думати, що вони там угорі приймуть ухвалу і так воно й буде. Так не буває. Навіть у нас у місті іноді виникають скандали там, де їх не повинно було бути. А в країні це особливо відчутно. Думаю, що події на Кавказі показали, що «заморожені конфлікти» не можна надовго залишати в такому стані. Розв’язка може бути дуже непередбачуваною та трагічною. Вони показали ще й те, що ООН малоефективна організація і покладатися лише на те, що хтось захистить, хтось допоможе, ні в якому разі не можна. Необхідно робити все, щоб країна мала самостійні можливості жити, захищатися і щоб вона мала тверді гарантії співпраці з іншими країнами.
— Едуарде Йосифовичу, ваші побажання одеситам!
— Прагнення людей абсолютно різні, хтось схильний працювати день і ніч, а хтось вважає, що найкраще життя, коли взагалі не працюєш. Але з одеситами простіше, всі вони хочуть бачити своє місто щасливим, процвітаючим і таким, що сміється. Цього я їм і бажаю.
ДОВIДКА «Дня»
Гурвіц Едуард Йосифович народився 30 січня 1948 року в місті Могилеві-Подільскому Вінницької області.
Освіта вища, закінчив Ленінградський інженерно-будівельний інститут 1971 року за фахом «інженер шляхів».
Трудову діяльність розпочав студентом 1966 року: працював різноробом, вантажником, майстром на будівництві.
У 1971—1972 роках служив рядовим Радянської Армії в ракетних військах стратегічного призначення.
Після звільнення з армії, в 1973—1976 роках, працював майстром, виконробом, старшим виконробом на будівництвах у Молдові.
У 1977—1987 роках — виконроб, старший виконроб, начальник об’єднаної дільниці в різних будівельних організаціях Одеси.
1987 року створив і очолив один із перших у СРСР виробничих кооперативів — експериментально-творчу студію «Екополіс».
У травні 1990 року був обраний головою Жовтневого районної ради, а 1991 року — головою Жовтневого райвиконкому міста Одеси.
З квітня 1994 року — депутат Верховної Ради України.
У липні 1994 року Едуарда Гурвіца обрано міським головою Одеси.
У березні 1998 року його переобрано на цю посаду з відривом від найближчого конкурента в 70 тисяч голосів. Проте внаслідок прямого втручання центральної виконавчої влади й особисто президента Л. Д. Кучми, Кіровоградський обласний суд визнав підсумки виборів недійсним. До перевиборів Едуард Гурвіц як кандидат допущений не був.
Того ж 1998 року Едуарда Гурвіца було обрано народним депутатом України в Суворовському виборчому окрузі міста Одеси.
2002 року знову балотувався на посаду Одеського міського голови, результати виборів було сфальшовано. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 2005 року відновлений на посаді міського голови.
2006 р. — обраний міським головою Одеси, перебуває на цій посаді й досі.
