Одинока країна бажає познайомитися...

Оскільки вони все-таки хочуть, виникає запитання: який президент потрібен Україні, або який президент є нині оптимальним?

Образ, бажаний росіянами, зображено на обкладинці тижневика «Коммерсантъ-Власть» (№18 від 11.05 ц.р.), який звернувся до соціологів із пропозицією скласти не абстрактний, а конкретний, впізнаваний портрет ідеального президента. Але росіянам складніше — у них немає «схожого» політика.

Чимало країн можуть пишатись оптимальним вибором у своїй історії: Рузвельт, де Голль, Ерхард, Валенса, Гавел, Бразаускас... Цих людей об'єднує одна якість: вони були організаторами, адекватними часові. Чи є мотив для (без жартів) гордощів у українців? 1991 року було величезне бажання щось змінити. Нічого не міняючи. Дискомфорт від незавершеної дії вилився в голосування проти Кравчука 1994-го. Зараз нам також пропонують голосувати «проти». Тільки не проти Леоніда Кучми, а проти породженого його політикою багатоликого лівого опудала. «День» уже ініціював дискусію «За» й «проти» Л. Кучми». Дуже цікавими були «перебіги думок» людей, котрі знайшли аргументи «за». Але справа не тільки в діючому главі держави. Адже в жовтні суспільство буде обирати не Л. Кучму, а президента. «День» запрошує всіх, у кого є аргументована точка зору, до дискусії: «За» і «проти» всіх кандидатів: А. Мороза, Є. Марчука, П. Симоненка, Л. Кучми, Н. Вітренко і т.д.».

Така точка зору є у наших читачів.

Потік читацької пошти «Дня» — небайдужої й інтелігентної — настільки великий, що щотижневої сторінки «Пошта «Дня» не вистачає. А думка кожного читача, котрий написав до газети, для нас цінна. Ми прагнемо «не забути» жодного прізвища тих, хто наважився публічно й відверто заявити про свою громадянську позицію.

Про схожу позицію різних людей — у трьох листах.

Якщо президентом стане Марчук — повернуся в Україну на ПМП

Я з 1996 року живу в Потсдамі. З Києва до Німеччини поїхав не від хорошого життя. Але й там не знайшов щастя — дружина померла, залишився один. Приїхав у гості, кілька тижнів жив у Криму в сестри, а тепер — у сина, няньчу внучку. Скоро повертатися, але не дуже хочеться, хоч у Німеччині я ситий, одягнутий і взутий.

Звик там читати газети (від нудьги), а тепер читаю тут. Жалкую, що не відразу вийшов на газету «День», на мою думку, кращу в Україні. Хочу написати кілька слів про «міжнародний авторитет» України, яким так похваляється Президент Л.Кучма. Гірко і соромно, але ніякого такого авторитету у нашої країни немає. Німці дещо чули про київське «Динамо» та про втечу Лазаренка. У цьому сенсі смішними здаються потуги офіціозних газет і телебачення надати якесь глобальне значення, наприклад львівській зустрічі президентів центральноєвропейських країн. Про неї в самих цих країнах забудуть (вже забули) наступного дня. Дивують також якісь амбіції керівництва України щодо врегулювання війни в Югославії. Захід про якусь роль України і не подумує. А деякі телевиступи Л.Кучми виглядають карикатурно. До речі — кримські татари устроєні анітрохи не краще від косовських албанців (до початку війни). Як мені здається, єдину здорову позицію про конфлікт на Балканах висловив Євген Марчук: Україна повинна пропустити російського війська, якщо Росія направить їх на Балкани. Можна по-різному оцінювати позицію Є.Марчука, але це — політик, і це політика без вивертів і почергових загравань то з НАТО, то з Росією. Якщо говорити про самого Марчука, то я впевнений, що він добре буде прийнятий у Європі, ставши президентом. Освіту і культуру видно, коли вони є (і не видно, коли їх немає). До речі, як я зрозумів, у Криму татари симпатизують цьому кандидату. Може, їм треба приділити більше уваги. Наприкінці листа напишу про особисте. Якщо президентом стане людина, про яку йде мова, я подякую німцям за гостинність і постараюся повернутися в Україну.

З повагою Олександр БРАУН, машиніст тепловоза, 67 років, Німеччина

Продовження теми на сторінці «Подробиці»