«Оранжевий рівень»

Сьогодні — третя річниця терактів 11 вересня в Нью-Йорку та Вашингтоні. Час не лікує рани «чорного вівторка». У Нью-Йорку оголошено «оранжевий рівень» терористичної загрози (вище — лише червоний). Антитерор — основна тема президентських перегонів у Сполучених Штатах. Терор став страшною реальністю й по інший бік Атлантики. Не припиняються бої в Іраку, і навіть за межами «гарячих точок» стало небезпечно. 11 березня цього року серію терактів було скоєно в Мадриді. У Москві побоюються терористок-самовбивць. Мюзиклам, рок-концертам, метро, а тепер і першому вересня в Росії також можна приписати «оранжевий рівень» та загрози. 11 вересня 2001 року змінило Сполучені Штати Америки та світ. Трагедія вересня 2004-го може змінити Росію.

Жахливий теракт у невеликому осетинському містечку Беслан на початку вересня матиме для Росії значення, мабуть, навіть більше, ніж наслідки подій 11 вересня 2001 р. для США. Але йдеться не лише про низку аналогій або навіть збігів, таких як неефективність роботи спецслужб, масштаби жертв і критична необхідність надійної системи суспільної безпеки. У Росії наслідки теракту насамперед стосуватимуться корекції або навіть зміни моделі суспільного та політичного розвитку. Головні напрями цих змін уже досить ясно окреслені в дискусії про майбутнє та перспективи Росії, яка триває в колах російських політичних експертів.

НА ВІЙНІ

Доречно констатувати кілька примітних фактів і тенденцій.

1. У своєму зверненні до російського народу (5 вересня) президент Володимир Путін визнав, що проти Росії ведеться війна: «Ми маємо справу не просто з окремими акціями залякування, не з відособленими вилазками терористів. Ми маємо справу з прямою інтервенцією міжнародного терору проти Росії». Терористична загроза має тривалий характер, і насправді — «жодного вибору» Росія просто не має. (У цьому смислі контекст виступу російського президента мотивовано заперечує доцільність проведення переговорів із терористами, оскільки їхня мета — не досягнення політичних цілей, а масштабне залякування країни та її народу).

2. У Беслані вперше об’єктом терористичної операції стала школа. Раніше теракти, які мають політичне підгрунтя, ніколи не були спрямовані проти дітей. Здавалося само собою зрозумілим, що якщо терористи висувають політичні цілі, вони не повинні зачіпати імпульси, що мають загальнолюдський характер. А якщо нi, реакція суспільства, психіка якого перейде кордони страху, виявиться несприйнятливою до вимог терористів. Якщо терористи пішли на такий безпрецедентний крок, вони цим показали, що реакція російського суспільства їм байдужа. У такому разі їхня мета зводиться лише до залякування та деморалізації влади. При цьому, тероризуючи суспільство, організатори теракту намагалися дискредитувати виконавчу владу в особі президента В . Путіна, який цю владу персоніфікує та є єдиною владною фігурою, що має безумовний і стійкий рейтинг популярності.

3. Зрозуміло, після серії терактів у Росії в червні та серпні говорити про чинник раптовості не має сенсу. Підготовка теракту в Беслані була проведена потайки, що напевно пояснюється співучастю корумпованих чиновників чи іншими формами причетності з боку працівників силових структур. А якщо так, то російську систему державного керування, що склалася в 1990 роки, навряд чи можна розцінювати як ефективну. Але якщо бюрократичний апарат виявився настільки прогнилим, російська система державного керування ніяк не може відповідати умовам масштабної війни, розпочатої терористичними групами проти Росії.

4. Російська політична система виявилася нездатною оцінити масштаби загрози та зрозуміти, що ж відбувається насправді. Реакція з боку політичних партій відображала їхню розгубленість, була явно запізнілою та не відповідала суспільним очікуванням.

Зрозуміло, майже все перераховане не є сенсацією. В. Путін і раніше зазначав, що терористична загроза має тривалий характер, говорив про посилення зовнішніх небезпек, критикував пониження рівня обороноздатності, розгул корупції в судовій і правоохоронній сферах. Набагато примітніше те, що в зверненні В. Путіна до співвітчизників після теракту в Беслані було зроблено спробу жорсткої переоцінки ситуації в країні загалом. У зв'язку з цим важливо відзначити три основні моменти.

По-перше, В. Путін закликав до «мобілізації нації перед спільною небезпекою», оскільки найефективнішу відсіч терористи отримують саме там, де стикаються не лише з силою держави, а й з організованим, згуртованим громадянським суспільством.

По-друге, кажучи про глибинні причини слабкості російської держави та суспільства, В. Путін робить висновок, що Росія живе «в умовах перехідної економіки та невідповідної рівню розвитку суспільства політичної системи».

По-третє, відносно нових загроз було наголошено на складності та небезпеці процесів, що відбуваються в Росії та в світі загалом. При цьому мається на увазі, що владні структури Росії повинні враховувати абсолютну реальність зовнішніх загроз і подолати слабкість, оскільки «слабких — б'ють». У свою чергу тероризм розглядається як один iз інструментів реалізації зовнішньої загрози, спрямованої на дестабілізацію та руйнування Росії як держави.

ПЛАНИ ТА МОЖЛИВОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ

На початку року, напередодні й після президентських виборів у Росії багато говорили про завдання й імовірні плани другого терміну повноважень В. Путіна. При цьому відзначали цікавий аспект, що полягає в тому, що нарівні з висуненням цілком адекватних політичних завдань, «плебісцитарний» президент, який користується популярністю виборців, не має серйозних важелів управління та впливу. Експерти російського Центру політичних технологій (І. Бунін, Б. Макаренко, О. Макаркін) у зв'язку з цим прогнозували, що на початку другого президентського терміну адміністрація В. Путіна спробує реалізувати програму модернізації, засновану на перетворенні держапарату на головну опору Кремля. Очікувалося, що перетворення президентської влади на «домінантну» політичну силу спричинить низку змін у політичній сиєстемі, включаючи розширення практики «адміністративного правління» й активнішу участь уряду в регулюванні економіки.

Але останні події в Росії оголили жорсткий ліміт часу, якого явно бракує для здійснення еволюційного, розтягнутого на кілька років плану послідовних змін і експериментів. У цьому контексті звернення В. Путіна до співвітчизників — пряма спроба поновлення діалогу між державою та суспільством.

Примітні аргументи, які висловлює в контексті звернення В. Путіна президент провладного російського Фонду ефективної політики Гліб Павловський. Кажучи про невідповідність сформованого в умовах корупції та первинного накопичення 90-х років російського держапарату новим завданням, що стоять перед російським суспільством, він зазначає, що для Росії надто важливі перегляд і ревізія форм участі суспільства та неурядових організацій, включаючи партії, в формуванні влади, а також — чистка (на цій основі) державних структур, «яку здійснюватимуть не ті, кого треба вичистити, а прозорі громадські структури».

На думку кількох російських політичних експертів, які підтримують курс В. Путіна, «система анонімної влади», за якої партії є або груповими бюрократичними формуваннями, або закамуфльованим представництвом олігархічних інтересів, себе цілком вичерпала. З цього погляду, пропорційна система виборів відкриває перспективу формування влади на основі партійної приналежності та волевиявлення громадян, забезпечуючи реальне політичне представництво народу. В іншому разі, на думку експертів, політична система не зможе впоратися з силами, розмороженими внаслідок краху СРСР.

Певна річ, із такою проблемою, як відновлення взаємодії та взаємозалежності між системою державного управління й суспільством неможливо впоратися відразу. Але з огляду на досвід першого терміну президентства В. Путіна, можна незабаром чекати спроб рішучого переформатування російської партійної системи з прицілом на «середній клас» (у Росії до середнього класу себе прираховують 45 — 50%).

Якщо В. Путіну вдалося обмежити вплив бізнес-олігархічних груп і підняти престиж президентської влади, він може не побоюватися конкуренції iз боку партійних лідерів. При цьому особистий авторитет президента не передається владі загалом. Небезпечний вакуум, що відзначається між владою і суспільством, за оцінкою кількох експертів, приховує загрозу поступово перерости у пряме відчуження (як це сталося під час правління Б. Єльцина). У цих умовах висловлюються думки, що активізація політичного чинника та подолання летаргії в громадянському суспільстві якраз і повинні стати важливими важелями для проведення внутрішньої модернізації — головної політичної мети В. Путіна. Заодно в такому разі передбачається політично закріпити результати антиолігархічного перевороту, який стався внаслідок «справи ЮКОСу» та розв'язав руки команді В. Путіна. Одночасно трансформація політичної системи повинна відкрити шлюзи для формування національної політичної еліти.

Другий важливий аспект переоцінки ситуації в Росії — сприйняття корупції як прямої загрози державній стабільності та суспільній безпеці. (Як визнає Г. Павловський, «корупція — це єдине, що об'єднує сьогодні владу, бізнес і суспільство від верху до низу»).

Третій аспект — консолідація політичної нації. Зрозуміло, нинішня ситуація в Росії не може не активізувати увагу до цієї теми, що до того ж становить важливий стимул до «національної єдності» та політичної мобілізації суспільства. У нинішньої російської влади набір важелів для політичної мобілізації вельми обмежений. Зовсім не той, що в Сталіна й інших керівників радянських часів. В. Путін говорить і про розпад Радянського Союзу, і про те, що Росія, по суті, є молодою державою, і про те, що Росію шантажують, і про широкий спектр зовнішніх і внутрішніх загроз… Таким чином, у розвитку Росії позначена фаза «мобілізації нації», яка напряму впливатиме на характер майбутньої російської ідентичності.

Повернімося знову до коментарів Г. Павловського, який відзначає два ранні етапи формування сучасної російської нації: перший, досить слабкий, — створення Російської Федерації в 1990 —

1991 рр.; другий, «набагато сильніший і пристрасніший», — Чечня (боротьба спершу армії, а потім і всієї Росії з «незалежною Ічкерією»). Таким чином, «ідентичність Росії сформувалася фактично за ходом війни на Кавказі. І сьогодні, очевидно, виявляється необхідність третього такту суверенізації. Виявляється, перші два були недостатніми: в сумі вони не дають нам необхідного рівня міцної ідентичності».

Такі загалом внутрішні тенденції, які, зрозуміло, напряму впливатимуть на політику безпеки та зовнішню полiтику Росії.

КРЕМЛЬ І СВІТ

Попри обопільне визнання їхньої важливості, відносинам Росії з державами-членами ЄС та США досі притаманна значна невизначеність. Це стосується і взаємних інтересів, і зобов'язань, і пріоритетів співпраці, і визнання ролі Росії в європейській і світовій економіці. Зрозуміло, причин цьому багато. Можна послатися і на залишковий статус ворога і суперника в холодній війні, і на відносно низький рівень політичної демократії, який не відповідає західним критеріям, і на негативну оцінку методів проведення військових операцій і підтримки порядку в Чечні. На думку багатьох російських експертів, політичні кола в Європі та США все ще сприймають Росію як країну, яка не лише не пройшла тест на демократичність, а й остаточно не підтвердила своє право на існування — принаймні, в її нинішніх кордонах. Частково це підтверджується суперечливими відгуками кількох західних політиків і ЗМІ на теракт в Осетії.

Так, на офіційному рівні реакція була цілком передбачуваною. 2 вересня президент США Джордж Буш, британський прем'єр Тоні Блер, канцлер ФРН Герхард Шредер і кілька інших великих політичних фігур однозначно засудили теракт, висловивши співчуття в зв'язку із захопленням заручників і людськими жертвами. Рада Безпеки ООН прийняла спеціальну заяву із засудженням терактів. Проте в публікаціях багатьох західних ЗМІ в ході останньої кризи також містився вельми недвозначний заклик до Росії — покінчити з «імперською політикою» та піти з Кавказу. Очевидно прислухавшись до тональності публікацій у пресі, через кілька днів представник Держдепартаменту США також заявив, що у Вашингтоні не виключають можливості контактів з окремими чеченськими політиками, які представляють Масхадова. Зрозуміло, з російського погляду це сприйняли як дії, скажімо, рівнозначні контактам із представниками афганських талібів. 8 вересня представник МЗС Росії зробив заяву у відповідь, закликавши США відмовитися від подвійних стандартів і не намагатися розділити терористів на «поганих» і «хороших».

Кремль настирливо намагається визначити пріоритети у відносинах з ЄС та США. Із цього питання в адміністрації В. Путіна, як і в середовищі російських експертів, присутні прихильники кількох напрямів. «Германофіли» виступають за стратегічне зближення з Європейським Союзом на противагу США. Прагматики заявляють про необхідність проведення Москвою рівновіддаленої політики, що дозволяє балансувати на стику американо-європейських відносин. Що стосується ставки на тіснішу співпрацю з США, то, на думку багатьох, вона могла б бути виключно вигідною, особливо в контексті боротьби з тероризмом. Але в практичному плані в це слабко вірять — принаймні доти, доки Вашингтон обмежує роль Росії як спадкоємиці колишнього СРСР проблемою боргів і скорочення ядерних потенціалів.

До останніх терактів у Москві відносно лояльно сприймали перспективу укладення з ЄС неформальної угоди про розподіл сфер відповідальності та форми співпраці в Східній Європі. Вважалося, що такі домовленості можуть допомогти Росії досягти комфортніших умов в торгівлі й інвестиціях. Але внаслідок останньої серії терактів Москва, очевидно, обережніше ставитиметься до розширення політичного впливу ЄС на пострадянському просторі. Тим більше, що з розширенням ЄС у Москві пов'язують й активізацію низки конфліктів, включаючи Придністров'я та Південну Осетію.

Очевидно, що Москва серйозно прагнутиме до економічної та політичної консолідації в рамках СНД, і з ще більшою сторожкістю сприйматиме націонал-популістів нової хвилі на зразок Михаїла Саакашвілі в пострадянських республіках.

Що стосується українсько- російських відносин, то вони, як і раніше, залежатимуть від готовності російського керівництва знаходити та враховувати взаємну вигоду сторін. Іншими словами — від поєднання раціональних та ірраціональних імпульсів і мотивацій. Нагадаємо, що в 2003 р. В. Путін сам запропонував проект Єдиного економічного простору. Потім була узгоджена «київська формула», згідно з якою першим етапом ЄЕП має стати зона вільної торгівлі без вилучень й обмежень. Проте російський уряд досить довго впирався навіть у такому, відносно простому питанні, як скасування стягування ПДВ на нафту та газ, які експортують із Росії до країн СНД.

Володимир Путін, мабуть, розуміє, що без визначеної, хай навіть символічної консолідації економічного потенціалу пострадянських республік Росія не зможе відіграти роль великого та впливового партнера у відносинах із США та ЄС. Також очевидно, що за цю роль Росії доведеться платити. Інший важливий мотив, який міг би стати суттєвим у відносинах iз Україною — використання економічних зв'язків і сумарних потенціалів із метою прискорення розвитку економік, поновлення технологічномістких виробництв і підвищення конкурентоспроможності. Можна чекати, що з російської сторони настирливіше висловлюватимуть зацікавленість у посиленні військово-політичної співпраці з Україною.

Утім, ще рано судити про те, чи зможе політика В. Путіна подолати «імперський синдром» і дати можливість російським політикам дивитися на речі ширше, ніж це їм вдавалося останнім часом.

Національний оператор поштового зв'язку України «Укрпошта» з 10 по 30 вересня не стягує оплату за пересилку прийнятих від населення поштових переказів і міжнародних посилок, призначених для допомоги потерпілим у Беслані. Як повідомляє «Укрпошта», перекази мають бути адресовані Посольству Росії в Україні (Повітрофлотський проспект, 27, Київ, ЄДРПОУ 000000000 МФО 320627, Р/Р 260090240002 ЗАТ «Банк НРБ — Україна») , а в письмовому повідомленні обов'язково вказати «Для потерпілих у Беслані».

Міжнародні посилки пересилаються за адресою: Адміністрація Беслана, вул. Генерала Плієва, 18, Беслан, Правобережний район, РСО — Аланія, Росія, 363020.

Крiм того, повiдомляємо iншi рахунки. АКБ «Банк розвитку регіону» міста Владикавказа БІК 049033764 К/С 30101819500000000764 Фонд допомоги потерпілим від теракту в Беслані Л/З 40911810500000000017 ИНН 1500000240