Ось... Обрали
Гопники — навколокримінальна міська страта (прошарок), віком від 14 до 25 років. Синоніми 80 — 90-х — гопота, урла, любери, бігуни, ЗАД (Загони активних дій). Г. згадуються в одному з романів передвоєнного російського прозаїка Костянтина Вагінова як суто ленінградський феномен. Із вичерпною ясністю описані в культовій пісні «Гопники» ленінградського рок-музиканта Майка Науменка («Зоопарк»), після чого слово стало загальновживаним. Лави Г. поповнюються студентами ПТУ, старшокласниками середніх шкіл, дітьми з робітничих і неблагополучних сімей.
Г. є психосоціальним устроєм, що постійно працює у режимі розпізнавання «свій-чужий». Звичне місце існування — передмістя, обласні міста-супутники, промислові мегаполіси. Ієрархія гопництва схожа на племінну структуру. Угруповання Г. жорстко прив’язані до районів проживання, які вони вкрай агресивно захищають від будь-якого вторгнення. Інші групи сприймаються як ворожі. У кожному такому об’єднанні є свій ватажок, районний князьок, який підкоряється, у свою чергу, вищим кримінальним авторитетам. Кожна банда має свої відмітні знаки, що в цілому складають певну субкультуру. Спільні вподобання — блатні балади (нині чомусь називаються «шансоном»), попса, непримітний одяг. Шик підмосковних Г. Початку 90-х (люберів) — картаті сорочки та брюки. Поза групою Г-к почувається незахищеним.
Г. живуть у стані перманентної війни — район на район, «пацани» проти ментів, периферія проти центру, голодні проти тих, хто зажерся. Особливу ненависть викликають інші групи демонстративної поведінки — панки, хіпі, репери, металісти тощо. Підѓрунтя дій Г. — соціальне. Постійний мотив — прагнення зрівнятися у статусі і правах із центром. Загальне прагнення «чистильників» — зробити центр придатним для «правильного» життя, прибрати з пейзажу соціальні подразники. Найбільш згуртовані загони Г., що оформилися і прославилися, — любери, дислоковані в підмосковних Люберцях, і «казанські» — гопота зі столиці Татарії. Набіги цих коротко стрижених, у всьому картатому, молодиків на Арбат і бульвар Гоголя — місця постійних хіпі-тусовок — стали прикметою перебудовного часу.
По суті, Г. були останнім масовим (навколо)пролетарським рухом у СРСР, що керувався не лише економічними мотивами. Реакція молодого покоління робітників на зростання секуляризації країни могла бути лише бойовою, кримінальною. Саме Г. рекрутувала, врешті-решт, перша хвиля пострадянського бандитизму; гасло «ділитися треба» — типово гопницьке.
Кримінальні угруповання, банди рекетирів і поглинули Г. як явище, одночасно погасивши серйозний суспільний катаклізм. Ті з Г., хто вижив, вбудувалися у соціум, подеколи доволі успішно як політично, так і економічно.
2002 року феномен отримав осмислення у збірці талановитої прози Володимира Козлова «Гопники», яка узагальнила досвід юності письменника в робочому районі Могильова. І це — чітка ознака «архівації» явища.
Проте, доти, доки стоять збудовані ще в СРСР довкола одного заводу міста-примари, доки околиця залишається пошарпаною підпорою центру — Г. знову й знову виходитимуть на стежку війни.
