Особливі потреби

Учорашньому дню уряду, присвяченому проблемам інвалідів, передувала емоційна увертюра. Сиротлива групка людей із особливими потребами, заглядаючи в очі кожному депутату, який виходив із машини, просила їх, перш ніж обговорювати питання, звернути увагу «на голодні очі та жахливий одяг».

Щоправда, зі слів міністра праці і соціальної політики Михайла Папієва, становище українських людей із особливими потребами цього року повинне покращитися. Свідчить про це, по-перше, те, що 2003-й оголошено в Європі роком людей з інвалідністю. А по-друге, на реальні, а не паперові пріоритети вказує ще й те, що вперше за роки незалежності в січні—лютому 2003 року бюджетні статті, пов’язані з «особливими» людьми, було профінансовано на 100%. Порівняно з минулим роком — це справді досягнення. Тоді сфера недолічилася 43% від запланованого. І зі слів секретаря комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів і інвалідів Валерія Сушкевича, парламент вчинив просто ганебно, намагаючись ухвалити закон, що ліквідує податкові пільги для підприємств інвалідів. Невиконання бюджетом показників фінансування програм і виникла в результаті заборгованість із виплат соціальної допомоги змусили профільний комітет ВР рекомендувати визнати недостатньою роботу Кабміну в цьому напрямі.

А міністр, навпаки, акцентував увага на позитивному. Наприклад те, що в Україні, нарешті, і чиновники, і самі інваліди відмовляються від споживацької психології. І відповідні програми спрямовані на збільшення активності людей з особливими потребами. Сьогодні, наприклад, уже працевлаштовано 330 тисяч осіб. У порівнянні з тим, що інвалідів у країні нараховується 2,5 млн. (за останні десять років їх стало більше на 600 тисяч), — замало. Але зате рівень їхнього працевлаштування впродовж минулого року перевищив відповідні показники серед абсолютно дієздатного населення в 1,8 разу. Підприємства, згідно із законодавством, повинні мати у своєму штаті не менш нiж 4% інвалідів, що повністю відповідає Європейській соціальній Хартії. У іншому разi керівництву загрожують штрафні санкції у вигляді додаткового податку. Ці гроші відраховують до фонду соціального захисту інвалідів, де, зі слів М. Папієва, їх розподіляють на створення робочих місць для людей з особливими потребами та на підтримку реабілітаційних центрів. Останні, до речі, не отримують із бюджету жодної копійки, а 130 мiльйонiв гривень, які надійшли до фонду протягом минулого року, допомогли вижити 129 реабілітаційним центрам. Члени уряду вважають, що «податок» цей цілком справедливий. Чому підприємства, скажімо, вугільної і гірничодобувної галузей, які «зробили» загалом 250 тисяч осіб інвалідами, не можуть нині відраховувати на повноцінне життя своїх колишніх працiвників?

Примітно, що така одна з болючiших для інвалідів-опорників тем, як архітектурна «бар’єрність», залишилася практично без уваги. Хіба що В. Сушкевич нагадав про те, що новоспечені столичні підземелля не передбачені для потреб інвалідів. Незважаючи на те, що в Законі «Про соціальний захист інвалідів» досить чітко прописано, що всі нові будівлі (не тільки житлові) мають бути обладнані з урахуванням людей з особливими потребами, практично у кожному будинку є незгладжений пандусом перепад між рівнем землі і рівнем першого поверху. Архітектори кажуть, що «цивілізовані» будинки є тільки у кількох районах Києва, а інші у концепцію незалежного життя інвалідів не вписуються. Як розповіла «Дню» кандидат архітектури Людмила Бармашина, всі проекти з адаптації наявних архітектурних об’єктів наштовхуються на стіну мовчання з боку міськадміністрації. А щонайбільше на обіцянки, що ще трохи, і міська влада не тільки виправить свої помилки, але й наповнить столицю такими «дрібницями», як телефони для інвалідів та звукові світлофори для сліпих.