«Отаманщина»
Учора опозиція, не отримавши адекватної відповіді влади на захоплення лідерами «трійки» студії Першого національного, пішла далі — 52 представники фракцій БЮТ, СПУ, КПУ і «Нашої України» оголосили безстрокове голодування в приміщенні Адміністрації Президента. Серед голодуючих, які вимагають зустрічі з Президентом, як, з посиланням на члена фракції «НУ» Володимира Яворівського, повідомив Інтерфакс- Україна, — Юлія Тимошенко й Олександр Мороз.
Передісторія нинішніх взаємовідносин влади й опозиції в Україні зводиться до двох слів — «хаос» і «анархія». Винні в цьому обидві сторони. Чи нормальною є ситуація, коли, приміром, Генпрокуратура просить згоди Верховної Ради на притягнення народного депутата Юлії Тимошенко до кримiнальної відповідальності, а лідер однієї з найбільш «пропрезидентських» фракцій — «ПППУ — «Трудової України» — Сергій Тiгiпко мало не запрошує фракцію БЮТ у більшість? А коли спікер Володимир Литвин розповідає в Москві, що акції протесту в Києві вщухають, тоді як на одному зі сходових прольотів Адміністрації Президента сидять півсотні голодуючих опозиційних депутатів? З другого боку, що, опозиція не має іншої можливості звернутися до народу, крім як заблокувати дикторку в студії каналу УТ-1? Немає контрольованих і співчуваючих газет, немає доступу до Інтернету — ЗМІ? Є. Але, по-перше, телебачення — великий інформаційний привід, а по-друге, — чому б на тлі розгубленості влад и, яка наполегливо ухиляється (чому?) від прямих контактів, і не скористатися ситуацією? Використовуючи при цьому звичний інструментарій «професійних революціонерів» — захоплення окремих приміщень, ходіння вулицями на чолі демонстрантів, носіння склянок з кров’ю (було, пам’ятається, й таке) та інші «ритуальні танці»...
Щоправда, результату, якого вони досягли 16 вересня, вчора вранці антипрезидентським силам повторити не вдалося: натовп мітингуючих біля будівлі парламенту був хоч і щільний, але нараховував усього лише декілька тисяч осіб. Це не завадило лідеру Компартії Петру Симоненку заявити з парламентської трибуни, що «народ вимагає» повалення «цинічного, антинародного режиму, який не має політичної підтримки». Лідера Соцпартії Олександра Мороза теж не збентежило те, що вчора газета «Нью-Йорк таймс» оприлюднила підозри американських експертів, що грунтуються лише на плівках Мельниченка, з приводу можливої причетності Президента України до експорту в Ірак системи «Кольчуга» — підозри, що не отримали поки, за визнанням американської ж сторони, підтвердження. Проте відчувалося, що публікацію «Нью-Йорк таймс», за допомогою якої О. Мороз намагається реанімуватиму «касетний скандал», опозиція вважає великим козирем у своїй грі. Принаймні все це відбувається на тлі погіршення зовнішньополітичного й інформаційного тла для влади.
«Зачекайте, — перестерігав лідерів «трійки» перший президент України Леонід Кравчук, який уже вкотре запевнив зацікавлених осіб у тому, що на дострокові президентські вибори вони можуть не розраховувати, — настане 2004 рік, ви переможете на виборах, і ми будемо вас поважати. Не переможете — будемо поважати того, хто переможе...» Однак до його порад, як і до закликів представників інших депутатських груп «об’єднати зусилля», «відкинути амбіції», «сісти за стіл переговорів» тощо, фракції комуністів, соціалістів і БЮТ не дослухалися. Вносити зміни в Конституцію «шляхом широкого суспільного діалогу», як запропонував лідер фракції НДП Валерій Пустовойтенко, створювати конституційні асамблеї й конституційні комісії — це, схоже, не для них.
Про своє, про наболіле висловилися з парламентської трибуни ще кілька народних обранців. Віктор Ющенко закликав колег (якщо, звичайно, слухачі його правильно зрозуміли) довіритися не здоровому глузду, а емоціям і «пройти Рубікон політичної кризи», суть якого, на його думку, в тому, що «люди проголосували за одних, а влада належить іншим». Лідер фракції Партії промисловців і «Трудової України» Сергій Тiгiпко пропонував інший шлях — еволюційний. Він висловив упевненість у тому, що парламентська більшість є неможливою як без «Нашої України», так і без об’єднаних соціал-демократів, а також у тому, що коаліційний уряд можна створити за тиждень...
Скориставшись заминкою перед виступом міністра внутрішніх справ Юрія Смирнова (який, відповідно до рішення погоджувальної ради, мав поінформувати депутатів про дотримання законності під час акцій протесту 16 вересня), лідери «трійки» вийшли на вулицю й попросили мітингуючих не розходитися. Юлія Тимошенко пообіцяла протестуючим «масам» — у разі, якщо Верховна Рада, всупереч вимозі опозиції, відмовиться розглядати питання про політичну ситуацію в країні — викласти «чітку програму дій». Оскільки за винесення на порядок денний цього питання проголосували близько 160 парламентаріїв (фракції КПУ, СПУ, БЮТ і «Наша Україна» в неповному складі), така можливість у Ю. Тимошенко з’явилася. Першим пунктом програми, як з’ясувалося, виявилася передислокація з вулиці Грушевського на вулицю Банкову, до будівлі президентської Адміністрації. Що було далі — відомо.
Влада, яка змарнувала час і віддала ініціативу, змушена тепер, мабуть, реагувати, відступаючи — та ще й зважаючи на зовнішній скандал, що розгорається, — опинилася далеко не у виграшній ситуації.
На 19.00 ForUm (www.for- ua.com) повідомив, що в приміщенні АП сподіваються «дотиснути ситуацію» вже 70 депутатів, які збираються залишитися там ночувати. Вони переговорюються з колегами, які не потрапили в будівлю, скидають вниз касети з фотоплівкою, відзнятою в приміщеннях АП і просять товаришів «якимсь чином організувати доставку вгору сигарет».
Чи може нормальній людині, яка адекватно оцінює ситуацію, подобатися те, що відбувається? Здавалося б, не може. Чому ж тоді методи лідерів опозиції чимало громадян не лише не засуджують, а й схвалюють? Коли беззаконня викликає симпатiю — це небезпечно.
