Отямся, Росіє!

Можливо, хтось читав статтю «Innovation, by Order of the Kremlin» («Інновація декретом Кремля») в The New York Times. Утім, про цей новий «декрет Кремля» — про те, як Росія збирається створювати комплекс Silicon Valley (який перебуває в збанкрутілому штаті Каліфорнія!), відроджуючи, таким чином, стару добру традицію закритих радянських міст, ізольованих від загальних умов у країні, — сьогодні пишуть і говорять багато.

У 1990-і роки Росія запрошувала західних менеджерів, щоб вони керували новостворюваними компаніями. Але, на жаль, запрошені специ не змогли впоратися з російськими умовами, і їм на зміну прийшли російські менеджери. А на недавній конференції ІБ «Трійка Діалог» віце-прем’єр Ігор Шувалов зізнався, що від бюрократії в країні потерпає навіть еліта!

Отже, розвиток high-tech в Росії потребує створення спеціальної зони, де російські умови скасовуються. І ось виходить розпорядження президента Медведєва, за яким створюється «робоча група для розробки проекту створення територіально відособленого комплексу для розвитку досліджень і розробок та комерціалізації їхніх результатів». Голова компанії «Ренова» Віктор Вексельберг вводиться до складу робочої групи, і стаття в The New York Times підтверджує, що він уже відправив 100 листів західним діловим колегам із проханням по допомогу.

Виглядає начебто привабливо. Але насправді Росії потрібно підтягнути свій рівень за всіма параметрами.

У першу чергу, не створювати «територіально відособлений комплекс», а усунути в усій країні ті умови, які сторіччями заважають розвиткові Росії.

По-друге, змінити незграбну канцелярську російську мову, яка заохочує шаблонне мислення як у державних установах, так і в приватних компаніях. Зазвичай, і ті, і інші перекладають російські канцеляризми ще незграбнішою англійською (наочний приклад — англійський сайт компанії «Ренова»), створюючи тим самим враження повного непрофесіоналізму.

І головне — якщо Росія дійсно хоче серйозно розвиватися та модернізуватися, президентові Медведєву потрібно призначити на абсолютно нову посаду «царя з розвитку високих технологій у РФ» тільки найбільш здібну людини.

Сперечатися про те, хто най-най у галузі науки чи мистецтва, — безглуздо. В управлінській сфері визначити кращого з кращих простіше, бо є набір ясних, зрозумілих і абсолютно утилітарних критеріїв.

Журнал Forbes, наприклад, знайшов таку найбільш здібну людину й назвав її «менеджером сторіччя». Через те, що той навів жорсткий лад у своїй компанії щодо витрат і персоналу, постійно підвищував прибутки і дивіденди майже в кожному кварталі протягом багатьох років і має колосальний досвід щодо розвитку «досліджень і розробок та комерціалізації їхніх результатів» саме в галузі high-tech.

Призначення подібного управлінця на 5-річний термін із дозволом набрати власну команду, з повноваженнями приймати ухвали та впроваджувати їх у всій країні одразу, з моментальним схваленням відповідних законів Федеральними зборами — вирішило б усі проблеми. Росія показала б усьому світові, що вона нарешті стала серйозно ставитися до реформ, західні бізнесмени були б у захваті, не кажучи вже про неймовірний «піарівський» ефект такого вибору президента Медведєва.

Але якщо говорити про вибір Forbes, то його кандидатура навряд чи прохідна для Росії. «Менеджера сторіччя» звуть Джек Велч, і він американець. Компанія General Electric, яку він очолював з 1981-го до своєї відставки 2001 року, одна з найбільших, шанованих і найкращих у світі. Вона займається лише тими секторами, де вона або № 1, або № 2 на ринку. Інакше вона або підносить рівень «поганого» сектора, або позбавляється від нього.

Але «національна гордість великоросів», звичайно, не допустить запрошення цього або іншого подібного рівня іноземного менеджера на посаду, де потрібно враховувати настільки багато економічних і політичних нюансів.

Іноград — це все ж таки не збірна команда країни з футболу.

Багато західних оглядачів відзначили різку відповідь Володимира Путіна в Давосі на пропозицію засновника і голови ради директорів Dell Майкла Делла допомогти Росії в комп’ютеризації країни: «Нам не потрібно допомагати, ми не інваліди».

Але річ не в інвалідності, не в інтелекті, не в освіті, а в менталітеті.

І росіяни, і західні люди вже забули, що Росія була фактично закритою з 1917 до 1991 року, що вкрай мало людей мали серйозний досвід життя і роботи за кордоном (інші соцкраїни, природно, не рахуються). Від багаторічної закритості досі страждає колишня НДР. І це те, що істотно відрізняє Росію від тієї ж Індії і, навіть, Китаю.

Наприкінці минулого року у виступі на засіданні комісії з модернізації та технологічного розвитку економіки Росії, кажучи про залучення іноземних фахівців, президент Медведєв зазначив: «Це критично необхідно, в деяких випадках без цього просто не обійтися й не треба соромитися, коли потрібно залучати фахівців з-за кордону». На жаль, далі думки: «...сьогодні ми здатні гроші платити. Вони із задоволенням приїдуть і працюватимуть», — висновки президента не пішли.

І уявлення Медведєва, що за умови прискореного одержання віз, нобелівські лауреати стоятимуть у черзі, аби приїхати до Росії, коли ще 20—30 найпередовіших країн і багатих університетів світу прагнуть їх мати, м’яко кажучи, наївні.

Це, знову ж таки, випливає з нерозуміння того, як працює світ за межами Росії.

Я ще у 1980-х роках вивчив російську мову і з того часу спостерігаю за розвитком країни. Те, чим закінчувалися всі грандіозні плани та комплексні програми, краще за все характеризується знаменитою фразою прем’єр-міністра 90-х Віктора Черномирдіна: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».

Не дивлячись на відомий розмах і розміри країни, Росія досі не навчилася виходити за вузькі рамки традиційного мислення, думати на глобальному рівні й передбачати результати своїх дій. Одна з причин цього — нерозуміння того, як функціонує світ і як працює міжнародний бізнес.

Старий і пануючий нафтогазовий і металургійний менталітет Росії не пристосований для модернізації країни та розвитку складніших і тонших галузей, як електроніка, high-tech. Як показав Ванкувер, йому не по плечу навіть сучасний спорт. А як демонструють прилавки російських крамниць, навіть не високотехнологічні, а прості споживчі товари.

Росії давним-давно потрібно було відкрити свої кордони, видавати і ділові, і туристичні візи на летовищах, скасувати радянський кретинізм реєстрації протягом трьох днів із дня прибуття до країни і так далі. Ось уже розвивався б туризм від Пітера до Камчатки! Так, це не high-tech, але «гроші не пахнуть», і підготовка до зимових Ігор в Сочі просунулася б набагато далі. Одночасно приїхали і залишалися б багато грамотних людей, спроможних допомогти країні модернізуватися.

Росія пишається своїм членством країн БРІК. Даремно! За історичними мірками, нещодавно Союз навчав Китай, як жити, а зараз Росія заздрить темпам китайського зростання.

Без докорінних змін менталітету і підходів Росії загрожує так звана middle-income trap, тобто «пастка середніх доходів» чи «середніх країн». Країн, які досягли середнього рівня, але в яких не виходить зробити прорив, встати в один в ряд із розвинутими країнами з високим рівнем доходів. Це вдалося лише одиницям — Європі, Північній Америці, Японії, Австралії, можливо, Південній Кореї. Багато хто передбачає таке майбуття Китаю та Індії.

Отямся, Росія! Не потрібно постійно винаходити велосипед. Шукай менеджерів високого рівня не лише для футболу. Нічого страшного чи ганебного в цьому немає. Можливо, хтось із них навіть погодиться.