Пам’ятайте про Гаагу!

На сторінках преси, телеефірі і в інтернеті досить часто можна зустріти вираз «Міжнародний суд» у Гаазі, Гаазький трибунал і т.і. Дуже часто він використовується без відповідних пояснень і тому виникає плутанина та непорозуміння.

Є декілька міжнародних судів. Деякі з них створюються спеціально для розслідування злочинів скоєних у певний час і в певному регіоні. Прикладом служить Нюрнберзький трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (Токійський трибунал), який судив японських мілітаристів. Вони функціонували після закінчення Другої світової війни в другій половині 1940-х рр. Потім було створено Міжнародний трибунал для колишньої Югославії і Міжнародний трибунал для Руанди. Вони є спеціалізованими структурами ООН і їх створено для розслідування та покарання винних у геноциді на території вказаних країн. Вони не є постійно чинними структурами, і закінчують свою роботу після досягнення поставлених перед ними цілей. Так само діяли трибунали в Нюрнберзі і на Далекому Сході.

Так історично склалося, що міжнародна юстиція вже з 1950-х рр. обрала одну з нідерландських столиць Гаагу як своє місце перебування. Тут розташовані і функціонують декілька міжнародних судів. Частіше за інших під ними маються на увазі Міжнародний суд ООН і Міжнародний кримінальний суд. Перший засновано Статутом ООН для досягнення однієї з головних цілей «проводити мирними засобами, згідно з принципами справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв’язання міжнародних суперечок чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру».

На відміну від названих Міжнародний кримінальний суд (МКС) є першою постійною правовою інституцією, до компетенції якої входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, військові злочини і злочини проти людяності. Заснований на засадах Римського статуту, прийнятого 1998 року. Існує з липня 2002 року.

Після закінчення Другої світової війни на планеті відбувалося досить багато воєнних конфліктів, які супроводилися актами геноциду, етнічними чистками, воєнними злочинами. Напевно, чашу терпіння переповнили події в колишній Югославії — першого масштабного геноциду в Європі після світової війни.

Виникла насущна потреба дати правову оцінку подібним подіям і покарати винних. Стало зрозуміло, що окремі суди організовані як відповідь на конкретні події та обмежені географічними та іншими рамками, так би мовити ad hoc —для даного випадку неспроможні повною мірою виконати таке завдання.

Тому на відміну від інших міжнародних і змішаних кримінальних судів, МКС є постійною установою. До його компетенції входять злочини, скоєні після набуття чинності Римським статутом. Останній було прийнято на Римській Дипломатичній конференції повноважних представників під егідою ООН 17 липня 1998 року понад 120 державами. Цікаво, що Росія підписала Статут майже під кінець терміну, відведеного для цієї процедури, щоб опинитися в числі країн-засновниць МКС. Проте ще не ратифікувала його і, таким чином, державою-учасником Міжнародного кримінального суду не є. Для набуття чинності Статуту потрібно, щоб його ратифікувало не менше 60 держав; до жовтня 2010 року Римський статут ратифікувало 114 держав у всьому світі.

МКС призначено для того, щоб доповнювати, а не підміняти національні системи кримінального правосуддя. Суд втручатиметься лише в тих випадках, коли національні суди будуть самі не в змозі або не побажають розпочати або провести судовий розгляд. Питання прийнятності ретельно розроблено в Ст. 17 Статуту. Зокрема, в її ч. 2, п. а) записано, що ухвалу про прийнятність буде прийнято в тому випадкові, якщо: «судовий розгляд було проведено або він провадиться, або національну ухвалу було винесено з метою захистити відповідну особу від кримінальної відповідальності за злочини, які підпадають під юрисдикцію певного Суду».

Низка країн принципово заперечує проти самої ідеї МКС як такої, що обмежує суверенітет держав і дає невизначено широкі компетенції суду. Серед них США, Китай, Індія, Ізраїль та Іран.

Резиденцію суду розташовано в Гаазі, проте за бажанням Суду і в разі потреби засідання можуть проходити в будь-якому місці. І це теж особливість функціонування МКС.

Міжнародний кримінальний суд не слід плутати з Міжнародним судом ООН, який також засідає в Гаазі, але має іншу компетенцію. МКС не входить до офіційних структур ООН, хоча може порушувати справи за представленням Ради Безпеки.

У компетенцію Суду входять лише злочини, які було здійснено або на території держави-учасника, або громадянином держави-учасника. Якщо не витримується ні особистий, ні територіальний принцип, такі справи Суд не розглядає. Це положення гарантує право держав вирішувати, піддавати чи ні своїх громадян або свою територію юрисдикції МКС.

З цього принципу є два винятки. По-перше, Рада Безпеки ООН може, за допомогою резолюції, прийнятої згідно з розділом VII Статуту ООН, передати до Суду певну ситуацію, яка зачіпає злочини, які здійснено ні на території держави-учасника, ні громадянами держави-учасника. Рада Безпеки скористалася цим правом, коли передала до Суду ситуацію в Дарфурі. Судан не є державою-учасником МКС.

По-друге, згідно з п. 3 ст. 12 Статуту, держава, що не є учасником МКС, може представити Секретареві суду заяву, в якій визнає здійснення Судом юрисдикції щодо конкретного злочину.

Певною проблемою у взаєминах держав-учасниць з МКС є гарантії імунітету, зокрема, вищим посадовим особам, депутатам парламенту і так далі, яке надається національною конституцією або іншими аналогічними законодавчими актами.

Серйозним юридичним аргументом на користь відсутності імунітету глав держав і урядів щодо злочинів, які підпадають під юрисдикцію МКС, є усталена в світі практика. Досить пригадати Нюрнберзький, Токійський трибунали, Статути яких, за ухвалою ООН, стали загальновизнаними нормами міжнародного права. Ст. 7 Статуту Міжнародного Нюрнберзького військового трибуналу свідчить: «Посадове становище підсудних, їх становище як глави держави чи відповідальних урядовців різних урядових відомств не повинне розглядатися як підстава для звільнення від відповідальності або пом’якшення покарання». Формулювання Ст. 27, ч. 1 Статуту майже повністю відтворює процитовану Ст. 7 Статуту Нюрнберзького трибуналу.

Саме на підставі такої норми колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича було передано до юрисдикції Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії.

Після процесу формування, що зайняв приблизно три роки, Міжнародний суд розпочав розгляд конкретних справ. Був заарештований і відданий Міжнародному кримінальному суду громадянин Демократичної Республіки Конго Томас Лубангу Дьїло, лідер «Спілки конголезьких патріотів». Він звинувачувався у призові на військову службу дітей у віці до 15 років і використанні їх у воєнних діях. У березні 2012 року Лубанга було визнано винним за пред’явленими йому звинуваченнями.

У липні 2008 року МКС видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у геноциді через конфлікт у Дарфурі. Таким чином аль-Башир став першим чинним главою держави, проти якого було висунуто звинувачення органом міжнародної юстиції. МКС також видав ордери на арешт лівійського лідера Муаммара Каддафі, його сина Саїфа Аль-Іслама і глави лівійської розвідки Абдулли аль-Сенуссі, звинувативши їх у злочинах проти людяності. Проведення арештів, проте, є складним завданням для МКС зважаючи на відсутність власної поліції, що змушує суд покладатися в цій справі на країни-учасниці.

Оцінки діяльності МКС вельми відрізняються. Проте, сам собою факт наявності міжнародної юридичної інстанції, покликаної карати тих, кого буде визнано винним у геноциді та інших тяжких злочинах, дає підстави сподіватися, що зло буде покаране. І можливо хтось замислиться перш ніж віддати злочинний наказ!