Панська відбивна

Російське м'ясне ембарго, схоже, досягло своїх неоголошених, але разом із тим майже прозорих цілей: українські м'ясопереробні підприємства, які раніше постачали свою продукцію на місткий сусідський ринок, призупиняють виробництво.Одночасно загострилася ситуація на ринку молока. Учора на Кабміні міністр агрополітики просив уряд затвердити мінімальні закупівельні ціни на молоко й пояснював: «Маємо проблеми у тваринництві — йде різкий спад цін на молоко, і маємо негативні симптоми — йде вирізання корів».

Як розповів голова правління асоціації «Укрм'ясо» Володимир Попов у вівторок, українські м'ясопереробники зіткнулися не тільки із забороною на поставку своєї продукції в РФ, але і з активною контрабандою м'яса та м'ясопродуктів, що збиває ціни виробникам, котрі працюють у відкритій економіці. З'ясувалося, попри всі реформи в нашій славній митниці, оповіді про орендовані метри кордону все ще не далекі від істини...

Попов називає зупинені м'ясокомбінати та стверджує, що на грані цього ще 20 підприємств. У нинішніх умовах ті з них, хто виробляв 500 тонн продукції на місяць, при зупинці можуть мати до шести мільйонів гривень збитків на місяць. Від початку дії заборони закупівельні ціни на велику рогату худобу знизилися до 5,5— 6 гривень за кілограм, на свиней — до 7,5—8 гривень, а відпускні ціни на яловичину — з 14—14,5 до 11 гривень за кілограм. Але хоч і дивно, роздрібні ціни на м'ясо та м'ясопродукти залишалися практично стабільними. Утім, як вважає Попов, проблема ввезення м'ясної продукції з України до Росії практично не вирішується.

Нагадаємо, що вартість тваринницької продукції, що зараз підпадає під російську заборону, становить $620 мільйонів. У 2005 році Україна експортувала 64,1 тисяч тонн м'яса і м'ясних субпродуктів на суму $154,5 мільйона, що на 26% менше, ніж у 2004 році. У березні цього року, після перевірки російськими фахівцями, шість вітчизняних молочних підприємств отримали дозволи на поставки продукції в РФ. Зараз російські експерти продовжують аудит української ветеринарної служби та виробників м'ясо-молочної продукції.

Кінця цієї несприятливої не стільки для економіки, скільки для простих українських громадян колізії поки що не видно. На підприємствах, які ще не отримали російської ветеринарної «візи», криза збуту. Від неї особливо потерпають ті домашні, майже натуральні господарства на селі, у яких корова є мало не єдиною годувальницею, яка заробляє і на привізний хліб, і на морожену рибу, і на шкільні зошити.

Економічну обґрунтованість цін на закупівлю молока в населення для промислової переробки днями закінчив вивчати Антимонопольний комітет країни. Його аналіз показує: в тих регіонах, де молокопереробні підприємства займають монопольне становище із закупівлі молока, в зимовий період ціни знизилися навіть до 600 гривень, а там, де між підприємствами існувала конкуренція, ціни не опускалися нижче 950 гривень за тонну. Але було б несправедливо списувати всі ці цінові негаразди, що обрушилися на власників корівок, тільки на російських ветеринарів або навіть на політиків, які стоять за ними. Ціни на куплене в населення молоко в Україні тишком- нишком знижували не лише підприємства-експортери, а й ті, які працюють виключно на внутрішньому ринку. Багато хто знизив закупівельні ціни на 25—40%, хоча їхні оптово-відпускні ціни й обсяги реалізації значних змін не зазнали. Отже, монополісти скористалися дестабілізацією ринку, щоб отримати надприбутки за рахунок найбільш масового і, по суті, найбіднішого з виробників молока. За оцінкою АМК, користуючись своєю владою на ринку, вони таким чином намагалися мінімізувати негативні наслідки від обмеження експорту. Дуже схоже на зловживання монопольним становищем. За такими фактами триває розслідування, але чи світить у результаті селянам якась компенсація? Про це АМК поки що не повідомляє. Добре хоч те, що монополістам наказали більше не знижувати закупівельних цін.

Чи вплине це на цінову ситуацію? Деякі експерти в цих умовах ратують за реструктуризацію тваринництва. Але чи можлива вона без комплексної державної програми, спрямованої на відновлення галузі та її кормової бази? І які підходи в ній треба використовувати? Звісно, дуже привабливо поступово повернутися до великотоварного високопродуктивного виробництва молока та м'яса. Але як у цьому випадку бути з дрібними господарствами, які зараз виробляють левову частину м'яса та молока в країні? Без державних заходів соціального захисту їм у конкуренції не встояти. Здається, потрібен єдиний, але диференційований залежно від показників господарств, порядок оплати за молоко. І взагалі — потрібен порядок. Як у великих, так і малих господарствах, що виробляють м'ясо-молочну продукцію. Потрібна мережа сучасних державних лабораторій. Без цього перед нами зовнішні ринки не відкриються. Та й внутрішні будуть зрештою розбалансовані остаточно. А на кожному українському столі просто необхідно мати і молоко, і добротну, як кажуть, панську відбивну. Як ми ще недавно писали: нас має бути 52 мільйони.