Парламент залишився з Сиротою

Жодна з протиборствуючих сторін не висунула кандидата в наданий час. Хоч з ранку існувало три версії розвитку подій. Перша: висуваються Петро Симоненко й Іван Плющ. Усі підконтрольно голосують, але в Плюща виявляються «червоні» голоси. Він переможець. Німа сцена. Друга версія: все те саме, але голоси, що їх не вистачає Петру Симоненку, надходять від НДП. Та сама сцена. Третя: НДП нікого не висуває, але «валить» Симоненка в результативному голосуванні. На користь першої версії блукала в кулуарах чутка про те, що нібито після зустрічі з банкірами Леонід Кучма доручив лідеру НДП Матвієнку не бути дріб’язковим і «обрати», нарешті, центриста Плюща. Фе, які брудні домисли — як можна уявити, що такі шановні люди сподобляться на такі компрометуючі їх дії! У це міг би повірити лише барон Мюнхгаузен, якби сам і вигадав цю історію.

Причому з продовженням: нібито «свої», дізнавшись у що обійдуться «чужі», почали ремствувати і теж захотіли стати чужими... Однак усі три версії посипалися. На запитання «чому не висували свого кандидата?» комуніст Євген Мармазов відповів багатозначно, але не конкретно: «Наш час іще прийде, ми дали можливість висунути решті». Володимир Семиноженко з НДП на це саме запитання відповів так: «У невизначеній позиції будь-яке висунення може спрацювати як фальстарт. А він уже в принципі неприпустимий». Іншими словами, ніхто ні з ким не домовився. Бо ніхто вже нікому не вірить — насамперед, усередині тактичних співтовариств, і, природно, в «зовнішніх відносинах». Тому на ура — 319 голосами — пройшов проект, плід праці узгоджувальної ради лідерів фракцій, що вносить зміни до регламенту: відтепер обраний спікер може пропонувати ті самі кандидатури своїх заступників не раз. Інакше можливі джентльменські угоди щодо керівного пакету не мають сенсу: обраний на підставі домовленості спікер пропонує, як обіцяв, названих йому заступників, а вони провалюються. Спікер каже: «Ну, даруйте, так сталося...».

Тобто, нинішня ситуація відрізняється від недавньої тим, що раніше гіпотетичний спікер міг вчинити так, а нині — отак. Однак головним у цій тезі залишається слово «гіпотетичний»... Судячи з усього, до розв’язання проблеми не наблизив і той факт, що в понеділок лідери восьми фракцій здійснили прорив — досягнуто домовленості про те, що фракції, які не висувають свої кандидатури на керівні пости, можуть претендувати на додаткову кількість комітетів: за спікера — два комітети, за заступників — по одному. Позафракційний Віктор Пинзеник з групи «Реформи — Центр» сказав, щоправда, кореспондентові «Дня», що «цинічність цього відкритого торгу переходить усі межі». Однак, «межі» — це теж річ відносна. Чи може, наприклад, Президент, йдучи назустріч побажанням МВФ, сам підписати бюджетну резолюцію? «Може, — вважає Віктор Пинзеник, — якщо буде зроблено грамотну політичну підготовку. У Президента нібито не залишається іншого виходу, як починати штампувати економічні укази та рішення». При цьому можна уявити, що вся «заморочка», влаштована в парламенті, і була спрямована на те, аби розв’язати Президентові руки? Віктор Пинзеник вважає, що «в стратегічному плані — так». Хоча й не вірить, що «уряд за будь-якого варіанту отримає кредити МВФ». Інший співрозмовник, якого, через його наближеність до Президента засвічувати недоцільно, вважає, що нібито пропрезидентські фракції «втягнули» Леоніда Кучму в ситуацію, коли вся відповідальність за економіку, яка перебуває у важкому стані і без зовнішніх вливань от-от зробить останній подих. І укази, якими Президент буде змушений виправляти становище, можуть бути як лавровим вінком політикові Кучмі, так і траурним...

Ця думка знайшла непряме підтвердження в «офіційній» заяві представника Президента в парламенті Романа Безсмертного кореспондентові «Дня»: «Уряд і Президент готові запропонувати свої шляхи виходу з бюджетної кризи». Іншими словами, виходить — парламент ні до чого, і з чистим поглядом: «А ручки — ось вони». Мимоволі згадаєш банкірів і Кучму, і пов’язані з ними шкідливі чутки: кому хочеться брати ношу, яка роздавить...

Щоправда, цей сценарій такий багатоходовий і витончений, що неможливо повірити в його існування. Швидше за все, треба грішити на випадковості, цілу низку випадковостей...

До 16.00 пішли знову радитися і «погоджуватися» лідери фракцій. У залі в закритому режимі залишилися решта...

На вечірньому засіданні було повідомлено, що лідери фракцій в цілому та КПУ з НДП нарізно не домовилися. Очевидно, з відчаю, громадівець Дмитро Гнатюк висунув у спікери відразу пакет, точніше — пачку кандидатів: Удовенка, Юхновського, Марчука, Лазаренка, Сироту, Олійника. «Пожартували» й ті, хто без узгодження з фракцією НДП висунули її членів, Кириченка та Ситника. Всі висуванці, окрім позафракційного Сироти, зняли свої кандидатури. Євген Марчук висловив думки, що поділяються, мабуть, багатьма в залі:

— Я думаю, що парламент підійшов до тієї точки, коли наступає момент істини. Він полягає в тому, що ситуація за межами парламенту дуже відрізняється від тієї ситуації, яка склалася тут. Ми підійшли до того, що ситуація в цьому залі не відповідає ситуації в суспільстві загалом. Не відповідає вона тому, що ми не можемо вийти на завершення організаційного питання. Крім того, ми підійшли до іншої надзвичайно серйозної проблеми. Я знаю — безліч народних депутатів під час передвиборної кампанії заявляли про необхідність організації жорсткого парламентського контролю за виконавчою владою. Це надзвичайно гостра проблема. Всі без винятку — і Президент, і уряд, не кажучи вже про фінансистів — заявляють про фінансову кризу, яка насувається на нашу державу. Або вже насунулася. Можна сказати відверто, що ніхто до ладу не може сказати, як зустріти цю фінансову кризу, що треба зробити, щоб вийти з неї, і які будуть наслідки, з якими ми всі зіткнемося. І тому проблема контролю за виконавчою владою з боку парламенту — це проблема номер один. Ми відповідальні за те, що робить виконавча влада. Тільки в парламенту є відповідні права й механізми для контролю за виконавчою владою.

У політиці не буває імпровізацій, тим більше в таких складних проблемах, як вибори керівництва парламенту. На імпровізаціях легко працювати в мистецтві, в творчості і т.ін. Проблема вибору спікера повинна виключити імпровізацію. Потрібна домовленість. Не лідерів фракцій (вони внаслідок своїх характерів можуть не бути контактними один з одним). Можна розширити діапазон погоджувальної ради фракцій. Можна поставити питання (і воно відпрацьоване нашою фракцією) щодо збільшення кількості заступників голови Верховної Ради, що могло б дещо послабити напруження. І ми готові внести таку пропозицію. Але ще раз підкреслюю — без домовленості фракцій, позафракційних депутатів жодна з кандидатур не набере більшості. Але оскільки такої домовленості поки що немає й вона не може народитися як експромт, і вона не може бути основою для політичного рішення, яким є участь у виборах глави парламенту, тому я з вдячністю сприймаючи пропозицію, знімаю свою кандидатуру.