Передчуваючи великі торги

Україна виходить на фінішну пряму в земельному питанні. Ухваливши Закон «Про земельний кадастр», депутати пообіцяли до кінця 2011 року додати в ланцюг земельної реформи останню ланку — закон «Про ринок земель». Трохи деталей про нього. Урядовий варіант цього документа вже в стінах парламенту. Він забороняє іноземцям та юридичним особам купувати сільськогосподарські угіддя в Україні. Натомість повноцінними власниками чорноземів збираються зробити фермерів, громадян та державу. Скуповування угідь спекулянтами, на думку батьків документа, не буде. Цьому завадить державне мито, яке запроваджується при перепродажі землі. Не куплять землі і через підставних осіб, переконують розробники. Кожен договір про купівлю землі на суму понад 150 тисяч гривень реєструватиметься тільки в тому разі, якщо покупець надасть податкову декларацію з підтвердженням походження таких доходів. Тож зовні, ніби то все пристойно та цивілізовано. Але попри це до земельного законопроекту ще чимало запитань. Чи багато пересічних українців та простих фермерів можуть похвалитися мільйонними статками, аби легально купити землю, вартість якої, за оцінками експертів, становитиме 500—800 доларів за га? Як держава розпоряджатиметься своїм майном? Та багато інших. Тож про основні моменти земельної реформи та її вузькі місця в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповів голова державного Агентства земельних ресурсів України Сергій ТИМЧЕНКО. Також «День» поцікавився думкою інших учасників аграрного ринку з приводу розроблених земельних документів та запитав, як можна їх поліпшити.

— Як ви вважаєте, чому за 21 рік земельної реформи суспільство і влада так і не дійшли до спільного знаменника у цьому питанні?

— По-перше, завершення земельної реформи — це питання політичне. По-друге — відсутність належного фінансування і нормативно-правового забезпечення, кадрова чехарда. Ну і ще одна із причин — це те, що за час дії земельного мораторію в суспільстві сформувався прошарок, який звик набивати за рахунок такої невизначеності свої кишені.

— І ви справді вважаєте, що вона зникне з відкриттям ринку? До речі, скільки, на вашу думку, становить земельна «тінь»?

— Зникне. Якщо вдивитися в основу всіх тіньових земляних схем, то 98% із них якраз і працюють за принципом «в обхід мораторію». Якщо мораторій зникне, то не буде причин для існування таких схем.

— Але не факт, що не виникнуть інші. Можна в потрібному формулюванні прописати окремі пункти земельного законодавства, щоб легалізувати певні схеми передачі земель окремим людям. Зокрема, на подібні роздуми наштовхує, наприклад, відсутність у законопроекті «Про ринок землі» чітких критеріїв, спираючись на які, держава визначатиме ефективних власників для здачі в оренду або продаж своїх земель. Відсутність чітких критеріїв завжди залишає місце для лазівки нечесним урядовцям, які прагнуть за певну плату домовитися з бізнесом.

— Критерії — наявність аграрної освіти, мешкання в селі, досвід ведення аграрної справи, як це, наприклад, передбачено в Законі «Про фермерське господарство». Ураховуючи останні законодавчі ініціативи в земельному питанні, скоріше за все, можна передбачувати, що до закону про оренду буде внесено зміни, наприклад, щодо мінімального терміну оренди. Сьогодні землі орендують в основному на короткотерміновій основі — два-три роки. Це призводить до виснаження земель, бо орендарі не зацікавлені багато вкладати в ресурс, який не зрозуміло хто оброблятиме. На мій погляд, оптимальний термін оренди — від 8—10 років — це обумовлено періодом ротації культур у сівозміні.

Щодо державних земель, то, як і землі комунальної власності, їх продаватимуть спеціальним людям — ліцитаторам — лише через аукціон. Хто дасть більшу ціну, той і стане власником землі. Система аукціонів дозволить усім, хто бажає, максимально вигідно продавати землю. Хто більше запропонує — того і земля.

— А ви вважаєте, що у звичайних селян сьогодні є гроші, щоб купити землю на такому аукціоні?

— Звичайно ж, ні. І мене непокоїть питання про те, як їм її купити.

— Як, на ваш погляд, можна вирішити цю дилему? Може, державі було б логічніше рівнобіжно з ухваленням Закону «Про ринок землі» в особі НБУ створити механізм пільгового кредитування потенційних дрібних фермерів? А то виходить, що є люди, які бажають займатися дрібним агробізнесом, але вони не можуть цього зробити через брак первинного капіталу.

— Такий механізм буде — державний земельний банк. Сьогодні йде робота над його створенням, і 2012 року він повинен запрацювати. Ставка за його кредитами становитиме близько 8% річних, а якщо йдеться про будівництво інфраструктури в сільській місцевості, то навіть 0%. Щоб скористатися його кредитами, власник паю може закласти свою землю в банку й отримати кредит на розвиток. Але, на мій погляд, повною мірою це спрацює, якщо людина вже веде якусь господарську діяльність на своїй ділянці й отримує з неї прибуток. На отриманий прибуток вона може купити насіння, а взяті в земельному банку гроші витрачати на покупку техніки або землі. Причому потрібно пам’ятати, що в Законі «Про ринок земель» записано, що коли фермер хоче купити землю на суму понад 150 000 гривень, то він повинен подати декларацію про свої доходи. Це теж виключає масове скуповування землі спекулянтами.

— За рахунок чого будуть такі дешеві кредити? Адже показник річної інфляції в Україні ще далекий від 5—8%?

— Дешевий ресурс банку забезпечить продаж і здавання в оренду державної землі.

— Який ваш прогноз, скільки землі може перейти під крило держави після відкриття ринку?

— Згідно з Законом «Про ринок землі», після відкриття ринку головним розпорядником державних земель буде земельна агенція. За нашими даними, після зняття мораторію держава розпоряджатиметься близько 12 мільйонами га. Тобто четверта частина сільськогосподарських земель буде під крилом держави. Йдеться про землі запасу й резервні землі, які й зараз перебувають у державній власності. Також до цього списку перейдуть незапитані землі — близько 1,4 мільйона га (330 тисяч паїв) і 1,8 мільйона га — ділянки померлих людей, які не мали спадкоємців.

— Ви розповіли, що чекає на державні та комунальні землі. А що буде із землею людей, які не захочуть її обробляти чи здавати в оренду та виставлять на продаж, але покупця в особі фермера чи громадянина України не знайдеться? То держава її купить чи забере безплатно?

— Якщо ділянка являє собою цінність з погляду її сільськогосподарського використання (здавання в оренду або для міни з метою консолідації єдиних масивів) — держава купить таку земельну ділянку. Якщо ж ділянка не має сільськогосподарської цінності (зарощена дрібноліссям, кущами, еродована), то вона може бути законсервована, а громадянин звільнений від сплати земельного податку. У будь-якому разі можливість добровільної відмови від ділянки для громадянина залишається завжди, але про примусове відбирання не може бути й мови.

— З 1 січня 2011 року має запрацювати відкритий єдиний електронний земельний кадастр. Поясніть, про яку міру відкритості кадастру йдеться, бо у відповідному законі цієї інформації немає.

— Відкритість буде в усьому, за винятком персональних даних власника ділянок (ім’я, прізвище). Ці дані, згідно з законом про інформацію, є конфіденційними. Зайшовши в Інтернет, можна буде побачити кадастровий номер земельної ділянки, координати, її цільове призначення, чи перебуває вона в оренді.

Тепер щодо самого кадастру. Офіційно він запрацює 2012 року, але ми чекаємо, що в деяких областях він стартуватиме вже до кінця 2011 року.

А з 2012-го до 2013 року його база буде ще наповнюватися даними про земельні ділянки на підставі оцифрування паперових архівів, а також планів і знімків, зроблених за допомогою аерофотозйомки. Далі період уточнення даних за кожною ділянкою (винесення її в натурі) провадитиметься коштом держави. Закінчити всю роботу над єдиним електронним кадастром плануємо до 2020 року.

— Сьогодні в Україні часто подибуємо випадки, коли на одну земельну ділянку претендує два-чотири власники з державними актами. Як зробити, щоб ім’я справжнього господаря потрапило до бази єдиного земельного кадастру?

— Усі такі випадки, які виникли до кінця 2011 року, розглянуть суди, а державна агенція виконає їхні ухвали. З 2012 року 2—3 власників на одну ділянку вже не буде, бо кожній ділянці присвоять індивідуальне кадастрове число. Вносити дані про власника до єдиної електронної бази земельного кадастру будуть спеціальні регіональні державні кадастрові реєстратори. Тобто присвоєний кадастровий номер ділянки буде 100-відсотковим доказом права власності.

— А де гарантія, що кадастровий номер такий реєстратор присвоїть реальному власникові, а не тому, хто більше заплатить?

— Такого не буде. Запроваджується персоніфікована відповідальність для державних кадастрових реєстраторів, яка регламентується іменною печаткою і цифровим підписом. А всі операції в земельній сфері відбуватимуться за системою «єдиного вікна». Якщо цей реєстратор не погодив усієї необхідної для реєстрації або ще якоїсь процедури документації, то після закінчення відведеного терміну (наприклад, 14 днів для присвоєння кадастрового номера), то його оштрафують на суму від 20-ти до 50-ти неоподаткованих мінімумів. При допущенні помилки удруге штраф становитиме 50—200 неоподатковуваних мінімумів.

— А може, варто було б прописати кримінальну відповідальність за земельні махінації для урядовців?

— 200 неоподатковуваних мінімумів — це значно більше, аніж посадити людину до в’язниці.

— Це ще з якого боку подивитися. Якщо, наприклад, нечесний урядовець допоможе незаконно присвоїти землю Київської області, то винагорода для нього в рази перевищить штраф.

— Я гадаю, що таких випадків не буде.

— Скільки країні в цілому потрібно таких фахівців?

— Це близько 1200 нових працівників, більшість із яких перейде до нас із ДП «Центр земельного кадастру України». Після нового року він реформується на технічного адміністратора, оскільки кадастрові функції передадуть до районних відділень земельних ресурсів.

— Нещодавно глава держави доручив вам і генпрокуратурі навести лад у земельних питаннях. Скільки, за вашими оцінками, українських земель сьогодні має сумнівних власників? Які області в цьому контексті викликають найбільше запитань?

— Найбільше запитань до Київської області. Близько 10% усієї землі в області має сумнівних власників. А в цілому в Україні цей показник менший, але точну цифру важко сказати.

— Ще одне завдання від Президента України Віктора Януковича: якомога швидше провести розмежування земель комунальної та державної власності. Скільки часу дали на його виконання? У чому проблема, що за сім років розмежували лише 0,6% таких земель?

— За зрив розмежування відповідає місцева влада, яка не фінансувала цей процес. Місцевим радам було невигідно проводити межу, бо їм зручно розпоряджатися одночасно комунальною та державною землею.

— А що ж держава: хіба їй було невигідно завершити процес? А вона ж спустила його на місця!

— Вигідно. Зараз якраз і ставимо завдання виділити з бюджету протягом трьох років близько 600 мільйонів гривень на ці цілі. До кінця 2011 року близько 24% земель державної та комунальної власності буде розмежовано. Загалом цей процес завершиться до 2015 року.

— Скільки коштів розраховує залучити держава в перший рік від продажу землі після зняття мораторію?

— Складно назвати точні цифри, бо все залежить від остаточного варіанту законопроекту та функціонування самого ринку. Але за попередніми оцінками в цілому в Україні сума від продажу та оренди земель державної та комунальної власності в перший рік може становити близько 5 мільярдів гривень.

— Українські чорноземи за своєю природою — одні з найцінніших земель у світі, але їхня вартість, за прогнозами експертів, після відкриття ринку буде чи не найнижчою в Європі — 500—700 доларів за га. На ваш погляд, чому так відбувається? І коли сформується справедлива ціна на українську землю?

— За нинішніх умов це об’єктивна ціна. Поясню.

По-перше, якщо говорити про Європу, то там земля консолідована у великі, зручні для інвесторів, дуже інвестиційно привабливі масиви. У нас же поле площею 100 га поділене, як шахівниця. Це відразу ж зменшує вартість наділів. Тому законопроект пропонує консолідувати землі сільськогосподарського призначення. Якщо на одному полі декілька власників паїв, і дехто з них хоче продати або здати в оренду своє майно, а інші — ні, то Законом «Про ринок земель» запроваджує норму, згідно з якою паї інших переносяться на край поля. Ніхто нічого ні в кого не забирає.

По-друге, на вартість землі впливає наявність і міра розвиненості інфраструктури для її обробки (залізниці, зерносховища, елеватори й подібне).

І третій чинник — суворий державний контроль за використанням земель і збереженням родючості ґрунту. У нас це теж кульгає.

Усі ці чинники зумовлюють сьогодні низьку ціну на українські землі. Але в перспективі її вартість при продажу або здаванні в оренду лише зростатиме. Земля дорожчатиме з кожним роком. Тому я раджу селянам не продавати землю ще 6—7 років (а здавати в оренду або обробляти самостійно), тобто до того часу, доки на неї не сформується реальна ціна.

— Ходять чутки, що готується законопроект про покарання гривнею власників паїв, які їх не обробляють або не використовують. Чи так це?

— Такий документ дійсно готують у Мінагропромпроді. Наскільки мені відомо, як покарання буде запроваджено штрафи. Але наразі Державна земельна агенція ще не готова озвучити свої пропозиції до законопроекту. Ми працюємо над ними.

— Розкажіть, будь ласка, про підсумки вашої останньої зустрічі із власниками найбільших аграрних холдингів країни щодо законопроекту «Про ринок земель».

— Можу сказати, що іноземні та українські юридичні особи (у тому числі й аграрні холдинги) не дістануть права купувати землю, а лише зможуть її орендувати. Загалом ставилося багато різних запитань. По-перше, від керівників найбільших аграрних холдингів прозвучала пропозиція встановити мінімальну ціну при продажу землі на рівні трьох тисяч доларів за гектар. Агенція проти й виступає за те, щоб цієї «мінімалки» в законі взагалі не було. Ціну повинен диктувати ринок, адже тільки пропонування та попит покажуть достовірні цифри. Деякі представники Комітету ВР пропонують, щоб земельна «мінімалка» дорівнювала нормативно-грошовій оцінці земельної ділянки, виставленої на продаж.

По-перше, агенція підтримала ініціативу великого аграрного бізнесу, щоб орендована земля після набуття чинності Законом «Про ринок землі» залишалася в оренді на термін, указаний у договорі. Але, з другого боку, я виступив проти того, щоб після запровадження ринку землі діяли договори оренди з дальшим правом викупу земельної ділянки. Я проти такого продовження — все це неправомірно.

— А в остаточному варіанті законопроекту «Про ринок землі» буде пункт про те, що, наприклад, за 10 років аграрні холдинги дістануть право купувати землю?

— Ні, цього не буде! Я вам це гарантую!

КОМЕНТАРI

«ПРОЦЕС КУПІВЛІ ТА ПРОДАЖУ МАЄ БУТИ ЕВОЛЮЦІЙНИМ, А НЕ РЕВОЛЮЦІЙНИМ»

Валерій БЕВЗЕНКО, народний депутат, заступник голови комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВРУ:

— Законопроект має бути допрацьований. Або можна в першому читанні його прийняти, але потім допрацювати в комітеті, щоб після другого читання він мав більш менш пристойний вигляд. За своєю суттю законопроект «Про ринок земель» не мусить відлучати селян від землі. Прочитавши його в нинішньому вигляді, складається враження, що документ відлучає не тільки людей від землі, а й показує, що в країні існує тільки одна проблема — як проводити роботи на землі великим аграрним підприємствам.

Тобто в законі вихолощений фермер як такий. Про нього навіть нічого не говориться. Єдине, що написано: фермерські господарства мають право купувати землю, і крапка. Скажіть мені, який селянин сьогодні може купити землю в розмірі 2100 га? Під час парламентських канікул побував у своєму виборчому окрузі й поспілкувався з людьми. Можу вам сказати, що більшість селян не хочуть ніякого ринку землі. Вони не хочуть не тільки продавати, а й купувати землю, бо на останнє в них немає грошей. Коли ж говорять про продаж, то це їх не цікавить, бо свої паї вже здають в оренду. Реально на землі сьогодні працює близько 1% жителів країни, а проживає в сільській місцевості 31%. Тому готуючи цей закон до виходу, треба чітко розуміти, що буде після відкриття ринку землі.

Тож закон не є технічним, він — політичний. Процес купівлі й продажу землі має бути еволюційним, а не революційним. Як це було в цивілізованому світі. Чому наші спеціалісти з Мінагропромполітики не візьмуть за основу досвід селян Західної Європи? Законодавство в Західній Європі не дозволяє фермеру працювати більше ніж на 150 га землі. Навіть якщо він має у власності 150 га землі й отримав спадщину від батька, він не має права обробляти більше. Бо 150 га — максимальна фізіологічна норма для селян, які працюють на землі. За сотні років власності землі цивілізований світ прийшов до такої формули. Тому говорити, що наш фермер може купити 2100, — це нонсенс...

«ПЕРШІ 10 РОКІВ ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ЗОСЕРЕДЖЕННЯ ПЛОЩ У ОДНИХ РУКАХ МАЮТЬ БУТИ БІЛЬШ ЖОРСТКИМИ»

Андрій МАРТИН, в.о. завідувача кафедри землевпорядного проектування Національного аграрного університету:

— Земельні реформи в нашій державі перереформовані. На жаль, за всі ці роки земельна реформа реальної серйозної користі сільському господарству поки що не принесли. По суті все, що зробили, — перерозподілили землю сільськогосподарського призначення між колишніми працівниками колгоспів. Причому власниками земельних паїв стало лише 15% населення України й менше половини з нього — сільське... Коли проводили в 1990-х — на початку 2000-х рр. розпаювання, то всі сподівалися, що середньостатистичний селянин, отримавши пай, стане фермером західноєвропейського або північноамериканського зразка. Самостійно почне обробляти земельну ділянку, купить маленький тракторець, буде на ньому їздити. Але не так сталося, як гадалося. Більшість власників паїв — пенсіонери. Молодий сільський хлопець, ровесник нашої незалежності, землі не має, бо земельна реформа пройшла повз нього. Придбати земельну ділянку, щоб самостійно на ній працювати, він теж не може. Відтак змушений їхати в місто, або на заробітки у велике місто чи за кордон, або ж спивається. А земельна ділянка має бути для нього робочим місцем, а сьогодні цього не відбувається. Більшість українських селян (68% офіційно, а неофіційно — ще більше) на землі самостійно не працюють, а передають її в оренду. Тож сьогодні справжнього господаря на землі не з’явилося.

Тому відкриття ринку землі повинно стати ковтком повітря для українського села. По законопроекту «Про ринок земель» ще треба дискутувати. Наприклад, по кількості зосередження земель в одних руках. На мою думку, підхід тут має бути регіональним. І, мабуть, перші 10 років після відкриття ринку земель обмеження щодо зосередження площ у одних руках мають бути більш жорсткими, ніж 2011 р. Землі сільськогосподарського призначення в нашій державі за результатами запуску ринку мають сконцентровуватися у власності українських селян, перш за все фермерів, жителів тої ж територіальної громади, де знаходиться земельна ділянка для того, щоб вони починали самостійно займатися агробізнесом, створювати робочі місця й розвивати сільські території. Агрохолдингам і великим підприємствам законопроект не вигідний, бо не дозволяє ставати власниками землі. Від земельного ринку відсічені й іноземні інвестори — й це правильно, бо вільних грошей у світі дуже багато, й перетворитися на агарний додаток якоїсь із великих країн — це не перспектива для України. Головна мета земельної реформи — сконцентрувати землі сільгосппризначення у власності громадян України, реальних мешканців села, адже сільське господарство може стати локомотивом української економіки...

«ЗАКОНОПРОЕКТ ЗАКЛАДАЄ БЮРОКРАТИЧНІ ТА КОРУПЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ НА ЗЕМЕЛЬНОМУ РИНКУ»

Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, голова громадської організації «Селянський фронт»:

— Якщо нинішній офіційний законопроект «Про ринок земель» стане законом, це матиме багато різноманітних наслідків для АПК і селян-землевласників, але серед них не буде жодного позитивного. Головною проблемою для сільгосппідприємств може стати хаос у землекористуванні, втрата земельних активів і бізнесу, а для селян відкривається реальна перспектива несправедливого обезземелення.

Офіційний законопроект «Про ринок земель» поліпшити неможливо, його варто повністю анулювати. Це документ не просто неринковий. Досить вдуматися лише у зміст ст. 30 та п. 1 Прикінцевих положень законопроекту. Злегка повівши рукою влада хоче позбавити мільйони селян та сільгоспвиробників права власності на сотні тисяч гектарів сільгоспземель, зайнятих несільськогосподарськими угіддями — польовими дорогами, проїздами, полезахисними насадженнями тощо. У ст. 12 закладається правова основа для позбавлення тих же осіб права власності на земельні ділянки під господарськими будівлями й дворами — це ще сотні тисяч гектарів. Усі ці землі, без яких сільгоспвиробництво неможливе, у 90-х роках роздержавлені, передані у власність колгоспників, на це є Державні акти, розподіл цих земель врегульований ст. 30 чинного Земельного кодексу України. Позбавлення людей їхніх земельних — конституційних — прав, прямо суперечить Конституції України. Буквально кожна стаття законопроекту закладає передумови бюрократії та корупції на земельному ринку.

«ТРЕБА ПРОВЕСТИ ДОСЛІДЖЕННЯ, А НЕ ПОСПІШАТИ З УХВАЛЕННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА»

Клаус ДАЙНІНГЕР, провідний економіст Світового банку (Вашингтон):

— Найбільша проблема законопроекту «Про ринок земель» у тому, що держава отримує дуже велику владу в земельних питаннях. У документі також є багато пунктів, покликаних захистити фермера. Проте вони можуть мати й зворотний ефект. Тому треба спочатку провести грунтовне дослідження земельних питань, а не поспішати з ухваленням законодавства.

«ОДНА ОПИСКА ЧИ НЕТОЧНІСТЬ У ДОГОВОРІ МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО НЕОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ»

Олександр ПОЛІВОДСЬКИЙ, директор юридичної фірми «Софія»:

— У законопроекті «Про ринок землі» міститься положення, яке дозволяє набуття права власності на земельні ділянки тільки фізичним особам, фермерам та державі. Однак у такому разі важко говорити про залучення коштів у сільське господарство, адже як фермери, так і фізичні особи, як правило, не мають суттєвих коштів для інвестування. Але ті, хто має, навряд чи будуть інвестувати від свого імені, а не від імені юридичної особи, оскільки ведення повноцінного бізнесу в статусі лише фізичної особи неможливо з податкових та інших організаційних причин. На перший погляд не надто важливий пункт 1 статті 22 Закону України «Про державний кадастр» містить таку вимогу: документи не мають містити виправлення та орфографічні помилки. Одночасно інше положення цього ж закону встановлює: державний кадастровий реєстратор відмовляє у внесенні змін до Поземельної книги у разі, якщо документ не відповідає законодавству (п.6 ст. 26). Відтак одна описка чи неточність, відсутність коми у договорі може призвести до того, що право на землю не буде оформлене. При цьому механізму змін у таких документах не передбачено, хоча праву на помилку чиновників присвячена стаття 37 цього ж закону під назвою «Виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру». Крім того, закон «Про земельний кадастр» вводить додаткові органи при оформлені права на землю. Сьогодні цим займається Управління земельних ресурсів та Державний земельний кадастр, а з 2013 року, відповідно до згаданого закону, свідоцтво про право власності на земельну ділянку видаватимуть органи реєстрації прав на нерухомість, тобто органи БТІ.

«БЛИЗЬКО 8—12 МІЛЬЙОНІВ ГЕКТАРІВ НЕ МАЮТЬ ВЛАСНИКІВ»

Алекс ЛІССІТСА, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»:

— Є два варіанті «чернетки» законопроекту «Про ринок земель»: народного депутата та уряду. Останній надає державі право виконувати роль надзвичайно великого органу з управління земель. Це може завдати удару по АПК України. Сьогодні близько 8—12 мільйонів гектарів не мають власників. Тому після відкриття ринку вони відійдуть у власність держави. І це не єдиний шматок, а землі, розкидані на всій Україні. Що з ними робитимуть: здаватимуть в оренду, продаватимуть, як кому, на яких умовах? У законопроекті не прописано схему продажу (аукціон чи за фіксованою ціною) чи віддавання в оренду державної землі. Тож виникає ризик корупції: цьому дам, а тому — ні. Ще один ризик — не всі селяни зможуть купити землю через нестачу грошей. От це треба виправити: потрібно, щоб люди, які останні 20 років працювали на землі, мали першочергове право її купити. А цього в документі не зазначено.

«ДЕРЖАВА МАЄ НЕ ТОРГУВАТИ ЗЕМЛЕЮ, А ВИСТУПАТИ ТІЛЬКИ ЯК РЕГУЛЯТОР РИНКУ»

Асад ЛАПШ, регіональний директор «Agrogeneration»:

— Законопроект «Про ринок земель» установлює не дуже чіткі правила гри на цьому ринку. Є два основні зауваження. Перше, держава має не торгувати землею, а виступати тільки як регулятор ринку. Якщо власник землі неправильно поводиться із землею чи не доглядає за нею, тоді держава справді має втрутитися, забрати ділянку і передати іншому через механізм продажу чи оренди. Друге, сьогодні є державний орган, який відповідає за реєстрацію договорів оренди землі. Після зняття мораторію він лишається незмінним. Чому договори про куплю-продаж чи оренду землі, будинку чи іншого нерухомого майна й надалі пропонують оформлювати в цьому держоргані, а не в нотаріуса? Не зрозуміло. Увесь процес (пропозиція, купівля, віддавання в оренду, реєстрація договорів купівлі-продажу) замикається на одній державній організації — виходить якась супермонополія.

«ЗЕМЛЯ МОЖЕ ПОСТУПОВО ПЕРЕЙТИ У ВЛАСНІСТЬ ВУЗЬКОГО КОЛА ОСІБ»

Максим ФЕДОРЧЕНКО, керівник ІРЦ «Реформування земельних відносин в Україні»:

— Після ухвалення законопроекту «Про ринок земель» у середньостроковій перспективі можна очікувати на істотні зміни в АПК, які матимуть «персональний» характер. Тобто може відбутися витиснення з ринку нинішніх гравців новими. На жаль, ця зміна не матиме нічого спільного з конкуренцією. Якщо регулювання експорту агропродукції збережеться в нинішньому вигляді, а уряд «продавить» ідею підвищення нормативної оцінки, то запровадження ринку, передбаченого цим законопроектом, створить ситуацію, коли земля може поступово перейти у власність вузького кола осіб... Цей законопроект передбачає створення всіх умов для ручного управління обігом земель сільгосппризначення. Крім того, він створює умови для «заморожування» росту цін на землю, що обіцяють селянам, бо коло покупців помітно звужене. Тож можна очікувати і подальшого зубожіння села і знелюднення сільської місцевості. У такому вигляді цей проект треба відхилити... На мій погляд, депутатам краще зосередитися над документами з підвищення ефективності контролю за використанням земель, збереженням родючості, упровадженням природоохоронних заходів та формуванням продовольчих резервів...