Перевірка на міцність

Босий Луценко в спортивних штанах спілкується з журналістами. Ці кадри вчора обійшли всі телеканали і стали топ-новиною дня.

Учора о 6.30 ранку представники Генпрокуратури без завчасного попередження прийшли з обшуком до лідера «Народної самооборони», екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка до його квартири по вулиці Старонаводницькій у Києві. Санкцію на обшук виписав горезвісний Печерський суд Києва. Слідчі, як сказав Давид Жванія, шукали ізраїльський паспорт, п’ять системних блоків і офісні меблі, які ніби подарував Луценку один із народних депутатів. Означеного знайти не вдалося, замість цього вилучили документи всієї родини Луценків, в тому числі медичні картки, і вручили повістку на допит до Генпрокуратури.

В оточенні «Самооборони» вважають, що обшук пов’язаний із учорашньою публікацією в газеті «Сьогодні», яка вийшла з підзаголовком «Разом з офісом «Народної самооборони» міг вибухнути цілий квартал на Печерську». За даними видання, в понеділок у під’їзді житлового будинку по вулиці Дружби народів, 17 у Києві знайшли «три сумки з тротилом і пластидом, а також автомати Калашникова, пістолети ТТ, «Вальтер» і німецький кулемет часів війни».

За словами прес-секретаря Юрія Луценка Інни Кисіль, це все неправда, оскільки офіс «Народної самооборони» знаходиться по вулиці Боженка, поблизу станції метро «Либідська».

Сам Луценко вважає обшук у своїй квартирі спробою перешкодити його пересуванню територією України, а фракція «Наша Україна» все це називає політичними репресіями.

Регіонал Василь Кисельов учора намагався якось виправдати Генпрокуратуру. Мовляв, Юрій Луценко «не має індульгенції». Проте навіть у Партії регіонів розуміють, що такими діями Генпрокуратура лише підіймає рейтинг Луценка. «Якщо Генпрокуратура має стовідсоткову впевненість, що знайде в його помешканні щось страшне, а не третьосортні документи, то лише тоді можна вдаватися до цього кроку, — розмірковує Тарас Чорновіл. — Якщо Генпрокуратура не має доказів, що знайде щось цінне, то з мильного пузиря, яким є Луценко, вони роблять національного героя».

Ми запитали експертів «Дня»: що означає цей обшук?

Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій:

— Партія регіонів безпосередньо переходить в наступ. Вони відмовилися від політики «умиротворення» Президента. Тож якщо навіть і шукатимуть компроміс, то з позиції сили і на своїх умовах. Та поки що вони грають м’язами, демонструють силу. І епізод з Луценком — це фактично демонстрація того, що Партія регіонів все-таки використовує силові структури в своїх інтересах. Це спроба обезглавити лідерів маршу на столицю України і побороти цей рух в зародку, хоча б у середніх формах еволюції.

Схоже, Партія регіонів проводить певну стратегію. Зараз формується свого роду фронт протесту (Президент, Блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна»). Регіонали намагаються розчленувати всі ці складові на частини й з кожним працювати окремо і відповідно до ситуації. Та до кожного конкретно застосувати різні методи. Наприклад, апелювати до Президента і намагатися вивести його з опозиційного пулу, послабити зв’язок Тимошенко і Президента, ізолювати Президента від опозиції.

Друге: окремо працювати по «Нашій Україні». У цьому контексті треба розглядати пропозицію Кінаха. Стосовно БЮТ, очевидно — переговори про те, щоб декілька депутатів приєдналися до антикризової коаліції і вийшли з БЮТу, тим самим послабивши позиції Блоку Юлії Тимошенко в парламенті і позиції самої Юлії Тимошенко. І окрема, особлива, так би мовити, тактика застосовується і до «Народної самооборони», зокрема до Луценка. Тут ніяких сумнівів, ніякого жалю і ніякого миру, а жорсткий підхід для того, щоб обезглавити цей рух і запобігти його розвитку на початкових, регіональних стадіях.

Це сигнал для обивателя, особливо східноєвропейського. Мовляв, дивіться, що затівають радикали, як вони хочуть зірвати стабільність, економічне зростання тощо. Третє. Можна, звичайно, зробити порівняння з Тимошенко (коли до неї застосовувалися подібні методи), з Бродським, з «Україною без Кучми», «Порою», але є істотна різниця. На той час політичний режим перебував у стадії розкладу, був деморалізований, тому тоді подібні превентивні заходи стосовно опозиціонерів лише послаблювали публічну підтримку влади і збільшували, відповідно, публічну підтримку фігурантів чи об’єктів такого правового лобізму, такого наступу.

Сьогодні ситуація інша. Суспільство деморалізоване, розчароване і навряд чи воно стане зараз на захист Луценка, тим більше дасть йому якісь аванси. Суспільство взагалі втомилося роздавати політикам аванси. А тим часом з боку Партії регіонів відбувається консолідація правоохоронних органів, тому подібні превентивні удари на усунення лідерів радикальної опозиції будуть робитися без страху і докору.

Володимир ФЕСЕНКО , голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (www.rep-ua.com):

— Це, швидше, спроба початку політичних репресій і, фактично, початок політичної війни. Якщо спершу це намагалася зробити опозиція через свій ультиматум, то зараз це відверта спроба з боку антикризової коаліції.

На мій погляд, це величезна і груба помилка з боку представників антикризової коаліції. Чим обумовлені такі дії? Головна причина таких дій — це «психологічна травма Майдану». Вони вважають Майдан політичною технологією, вони хочуть придушити «в колисці» повторення Майдану, щоб ця, на їх погляд, політична технологія не була реалізована з самого початку, але результат буде прямо протилежним. Такі дії сприяють згуртуванню опозиції, посиленню протидії і, швидше за все, сприятимуть новій хвилі політичної мобілізації рядових «помаранчевих» виборців, які розчарувалися і в «Нашій Україні», і в БЮТ, проти уряду Януковича, проти коаліції, на підтримку ідеї дострокових парламентських виборів. Це також призведе до зростання рейтингу Юрія Луценка. Коаліція отримає прямо протилежний результат від того, на який вона очікувала.

Максим СТРІХА , керівник наукових програм Інституту відкритої політики:

— Сьогоднішня влада нічому не навчилася. Мені дуже неприємно і гидко, що винуто з нафталіну весь «гебешний» арсенал кучмівських часів. Звичайно, вже ніхто не повірить, що в квартирі Луценка, скажімо, знайдено вибухівку. Влада «опустила» себе і втратила останні залишки пристойності при спілкуванні зі своїми опонентами.

З іншого боку, для мене теж питання, чим Луценко так налякав цю владу? Я б на місці цієї влади поводився спокійніше. Мені здається, що в неї немає підстав так уже труситися за свої позиції через акції, які Луценко проводить в регіонах.

Боюся, що влада не враховує, що суспільство вже трохи інше, і для Луценка — це, швидше, PR. Хоча вони, звичайно, прагнуть залякати.

Ігор ЛОСЄВ , доцент кафедри культурології Національного університету «Києво МогилянськаАкадемія»:

— Безумовно, це політичні репресії. Але це політичні репресії, що свідчать про істерику нинішньої виконавчої влади, про її повну невпевненість у собі, у стабільності свого становища. Це просто страх і відчай. Інакше це просто розцінити не можна.

Стосовно того, що вдираються в дім людини, щоб шукати якийсь паспорт — це взагалі абсурд. Якщо на те пішло, то українське законодавство (на мій погляд, на жаль) не передбачає відповідальності навіть у разі наявності 2 — 10 паспортів. Наприклад, багато офіцерів російського чорноморського флоту в Севастополі мають по два паспорти, по два громадянства й нікому навіть не спадає на думку в них про це поцікавитися, а не те щоб влаштовувати обшуки.

Зрозуміло, що Луценко викликав страх своєю «Народною самообороною». У влади досі стоїть в очах Майдан 2004 року, й істерика щодо цього абсолютно зрозуміла. А стосовно законності, то в нас, на жаль, у неї вже мало хто вірить. Законність уже давно перетворена в публічну дівку певних політичних кіл. І тому будь-які апеляції до законності в цих умовах у наших громадян можуть викликати тільки сміх.