Пільговий інтерес
Схоже, останнім часом в столиці визначилася тенденція до порядку та обліку. Спершу вирішено було перерахувати всіх злидарів, не працюючих за системою Станіславського, а тепер взялися за пільговиків. Згідно з розпорядженням столичного голови, в недалекому майбутньому в Києві з’явиться єдиний державний автоматизований реєстр осіб, що мають право на ті чи інші пільги. Їх список разом зі скороченим варіантом особистої справи зберігатиме електронна база даних, що дозволить чітко визначити суму компенсації підприємствам, які надають ті чи інші послуги.
Слушно зауважити, що це рішення — одне з небагатьох у цій сфері, яке не має наштовхнутися на хвилю протесту. На нього довго чекали, і міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв неодноразово наголошував, що Україні потрібен єдиний загальнодержавний реєстр пільговиків. В іншому ж, як відомо, спроби що-небудь змінити стикалися з консерватизмом пільговиків. При цьому виникала парадоксальна ситуація: з одного боку, вони стверджували, що їхній статус не дає їм зовсім нічого, а з іншого — за право називатися пільговиком відбувалися неабиякі бої. Тому і казали, що вітчизняна політика щодо цього не витримує ніякої критики. Наприклад, в Японії постраждалі від атомних бомб, не маючи офіційного статусу пільговиків, демонстрували тривалість життя вище середнього. І це тому, що медичне і соціальне обслуговування цих категорій було і є там на найвищому рівні. Ще один приклад. У США український емігрант без великих зусиль безкоштовно отримав ліки від астми. Тут для цього йому треба було вистоювати в довгих чергах, а в підсумку все одно купувати медикаменти за свої гроші.
Проте вітчизняні експерти вважають, що західний досвід для українців (принаймні зараз) застосовувати не варто. На думку наукового консультанта Президента Елли Лібанової, швидше, варто б було класифікувати і упорядкувати пільги — тобто чітко розмежувати привілеї, компенсації, доплати в сфері заробітної плати і адресну соціальну допомогу. Відсутність класифікації провокує майже курйози. Так, наприклад, власники дорогих дачних ділянок в Київській області отримують доплати за мешкання в Чорнобильській зоні. А «транспортники» — компенсації за перевезення всіх пенсіонерів, без урахування, що хтось, скажімо, вже півроку не виходить з дому.
Частково в зв’язку з цим Мінпраці і соцполітики зважилося на експеримент, який при успішному його проведенні обіцяє перетворитися в норму. У Криму і Рівному надбавка до зарплат і пенсій замінила пільги на проїзд у громадському транспорті. А в Чернігівській і Херсонській областях — пільги в сфері оплати житлово-комунальних послуг і послуг зв’язку. У Мінпраці вважають, що ця реформа була б досить вигідною. За підрахунками для компенсації витрат на пільгові категорії цього року знадобиться 17,2 млрд. гривень. Притому, що в бюджеті передбачено всього 5,1 млрд. гривень. При переході ж до виплат адресної грошової допомоги можна було б істотно зекономити і до того ж досягнути ще чимало позитиву: надати можливість вибору самим пільговикам, стабілізувати ціни і, нарешті, поліпшити фінансово-економічний стан підприємств, які надають послуги.
Останні, не секрет, нерідко виправдовують свою кризу збитками, пов’язаними з великою кількістю пільговиків. Для деяких це дійсно обгрунтовано. Наприклад, за даними КП «Київський метрополітен» щорічно втрата доходів від реалізації пільгових проїзних становить 18,2 млн. гривень. 35% пасажирів і зовсім їздять безкоштовно, внаслідок чого підприємство стабільно втрачає 97,5 млн. гривень на рік. Витрати на перевезення коливаються в межах 170 мільйонів гривень на рік, а надходження разом з дотацією міськбюджету більше ніж 165 млн. як не крути, не становлять. Коли ж торік заговорили про підвищення цін за проїзд в громадському транспорті, заступник столичного мера Іван Салій не приховував, що пов’язано це частково з пільговиками. У трамваях, тролейбусах і автобусах їх нараховується аж 38 категорій.
Кошти ж, що виділяє міськбюджет на компенсацію їхнього безкоштовного проїзду, цілком і повністю йдуть на придбання і ремонт рухомого состава. Притому, що на той момент системи обліку пільговиків не було і в проекті, а підрахувати, скільки їх за день скористалося тролейбусом, неможливо — для цього треба весь рухомий состав обладнати відповідними пристроями, вартість яких в середньому становить кілька тисяч доларів.
Проте реформу, яку має намір розпочати Мінпраці, експерти з особливою радістю не зустрічають. На думку завідувача відділу соціальної сфери, доходів і рівня життя Інституту економіки НАНУ Валерія Новикова, хоча грошова компенсація і виключає безцільну витрату бюджетних коштів, при неправильному визначенні собівартості послуг такий варіант може бути хибним. Безумовно, вважає експерт, такий крок потрібний, але йому має передувати ретельна робота з підприємствами. Зараз же при обмежених доходах населення перехід від пільг до виплат викличе хіба що хвилю протесту.
Примітно, що, аналізуючи нинішні суспільні настрої, згодні з цим і психологи. На думку завідувачки лабораторії психології мас і організацій Інституту соціальної і політичної психології Олени Донченко, за нинішніх соціально-економічних умов утриманство поступово стає для українців національним архетипом. Тому, на її думку, без істотних змін якості життя будь- які пільгові реформи стануть тепер ще одним приводом вийти «на барикади».
