«Помаранчеві жилети» в обмін на політику
Все більше жінок бажають стати до «керма»Кажуть, найвище призначення жінки — це турбота про продовження роду. Коли ж турбота перетворюється на постійну боротьбу за виживання себе самої та сім'ї, жінки демонструють справді бійцівські якості й здійснюють, з точки зору більшості чоловіків, трохи «дивні» вчинки. Наприклад, створюють свою партію (у цьому випадку створюють з всеукраїнської громадської організації «Солідарність»). Між іншим, чомусь жінок в оранжевих жилетах, які кладуть рейки, чи дам, які тягнуть на ринки по кілька «кравчучок», чи леді, які розриваються між виварюванням білизни й каструлею борщу, чоловіки, як правило, сприймають абсолютно нормально і спокійно, а жінки, котрi об'єднуються з метою політичної діяльності, — ледь не нонсенс, який сьогодні викликає у чоловіків водночас здивування, сарказм і поблажливу усмішку.
Між тим, суботнього ранку в приміщенні легендарного Інституту культури відбувся установчий з'їзд партії «Солідарність жінок України». Необхідність створення партії такого роду, згідно з почутим на з'їзді, полягає в тому, що жінка «як істота більш духовно розвинена, а також більш чуйна і практична» здатна вирішити деякі державні проблеми набагато краще, ніж чоловік. Висновок, можливо, спірний. Та справа не в цьому. Прикмета часу — в іншому. Жінки, котрi прагнуть політичних змін і, здається не зовсім вдоволені політичною діяльністю чоловіків, збираються «відірвати шматок» політкерма і порулювати самостійно. І все ж, що змушує їх іти «в бій»? Чим саме лякає сьогоднішнє суспільство? Чи мають вони свої — жіночі — рецепти того, як змінити незадовільний стан українського соціуму? Такі запитання задавали кореспонденти «Дня» Наталя ТРОФІМОВА і Володимир РАСНЕР (фото) учасницям установчого з'їзду новоствореної партії (у яку, до речі, як запевняли жінки, двері відчинено і для чоловіків).
Валентина ГОШОВСЬКА, народний депутат, голова партії «Солідарність жінок України»:
— Мене лякає наша невизначеність у геополітичному, політичному та ідеологічному планах. Ми й досі не знаємо, яким шляхом будемо йти далі: ліберальним чи соціал-демократичним. Я думаю, що ми повинні йти своїм українським шляхом. Ми не можемо повністю екстраполювати шведську модель, як би нам не хотілося. Тому що там валового внутрішнього продукту на душу населення виробляється на $10—12 тисяч на рік, а ми виробляємо всього- на-всього десь на $400—500. Мене лякає втрачена перспектива, що була в держави, втрачені можливості. Але разом з тим, я бачу, що в нас ще є поле для соціального оптимізму. В мене вже пройшов період шоку, коли я не вірила в те, що люди, політичні сили, щось можемо зробити в державі. Раніше я акцентувала увагу тільки на роботі в своєму окрузі, бо там я могла реально допомогти хоча б десяти людям.
Ірина ГОЛУБЄВА, заступник голови Державного комітету у справах сім'ї та молоді, голова Національної ради жінок України:
— Найбільше мене лякає переважання «маскулінних», тобто чоловічих рис нашого суспільства. У нас 54% жінок, але на вищих щаблях влади превалюють чоловіки з суто своїм підходом до вирішення проблем у державній та економічній політиці. Потрібно вже від де-юре переходити до де-факто. Юридично жінки в нашій країні мають рівні з чоловіками права (аналіз українського законодавства виявив, що в нас жоден закон не дискримінує жінку), але фактично виходить так, що, як сказала Валентина Гошовська, «скляна стеля», тобто існуючі умовності, не пускають жінку до вершин самореалізації.
Наталія ПІНЧУК, заступник голови парламентського Комітету з питань геології та використання надр:
— Найбільше мене лякають такі риси нашого суспільства, як непорядність, невихованість. Варто лише подивитися, як проходять сесії Верховної Ради. Це ж люди, які повинні бути взірцем для всіх інших. Напевно, це тому, що багато хто з них відстоює лише свої власні інтереси. Також дуже болючим є питання перетворення громадського жіночого об'єднання «Солідарність» на політичну партію. Сьогодні, напередодні нового тисячоліття, назріла потреба у визначенні ролі сучасної жінки. Жінки більш скрупульозні, більш виважені й дуже відповідальні.
Лариса ТРОФИМЕНКО, народний депутат України, заступник голови партії «Солідарність жінок України»:
— Мене лякає конфронтація, яка є в нашому суспільстві. Це та червоточина, яка не дає можливості відбутися Україні як цивілізованій демократичній державі. Саме з цього і виникла ідея прийняття нашої Хартії жіночої солідарності. Вона повинна стати механізмом консолідації всіх здорових сил у нашому суспільстві. Жінки — це великий інтелектуальний потенціал, спроможний взяти участь у реанімації нашої економіки, внести мораль у політичну культуру. Ми об'єдналися не для того, щоб зареєструвати ще одну партію, а для того, щоб, зібравши навколо себе політичні партії та громадські організації, йти єдиним блоком на парламентські вибори. Потрібно культивувати духовність, національну культуру — це те, чого нам сьогодні не вистачає.
Тетяна ЗАДОРОЖНА, народний депутат, член парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин:
— Мене дуже хвилює концентрація уваги в суспільстві на питаннях територіальної належності людини до Заходу чи Сходу України. Найвищою цінністю повинна бути людина і людське спілкування. Не треба зациклюватися на питаннях про мову спілкування, якщо у нас так історично склалося, що російськомовного та українськомовного населення порівну. У Швейцарії, наприклад, якщо 7% говорить італійською, то цю мову вже вважають державною, щоб не образити ні представників італьяномовного населення, ні представників цієї меншини у парламенті.
Ольга ПАРІЄНКО, керівник інформаційно-аналітичної служби виконкому СДПУ(о):
— На сьогоднішній день українське суспільство лякає мене своєю непередбачуваністю. Більшість людей в Україні не чітко уявляють, чого вони чекають від свого майбутнього і від майбутнього своїх дітей. Їм бракує осмисленості, а людина обов'язково повинна знати, чого вона хоче, на що претендує і яку відповідальність несе за це.
У той же час нашою національною особливістю можуть стати взаємоповага і згода, які мають бути у відносинах з людьми незалежно від їхнього соціального статусу. Суспільство, яке ми хочемо побудувати, повинне бути справедливим. І в досягненні цього ми повинні бути солідарними. Інші народи давно реалізовують ці принципи.
Випуск газети №:
№221, (1999)Рубрика
Панорама «Дня»