Поразка — дубль другий

Попри переконливу перемогу в Києві, ніхто в Казані не вважав, що завдання виконано. Занадто високий авторитет «Динамо» в цьому місті. І це не дивно. Коли динамівці вигравали єврокубки та чемпіонські титули в СРСР, команда Казані грала в нижчій лізі, а великий футбол там бачили тоді лише по телевізору.

Тепер усе навпаки. Десять років роботи тренера Бердиєва, якому створені всі умови для успішної діяльності, разом зі стабільним бюджетним фінансуванням багатого на нафту регіону дали можливість створити в Казані сильну футбольну команду. І, хоч як це прикро, виграш «Рубіну» в «Динамо» був цілком закономірним.

Гості, які зробили дві заміни порівняно з київським поєдинком — на полі замість Хачеріді та Каддурі з’явились Юсуф і Попов, — намагалися якнайшвидше забити бодай один м’яч. Але захист господарів грав надійно. А потім сталося дежавю київської гри. Так само, як і в Києві, перша ж атака «Рубіна» після перехоплення м’яча на лівому фланзі завершилася взяттям воріт Шовковського. Після удару Касаєва м’яч добив у сітку Дядюн. А в другій половині гри господарі повторили ніби «на біс» і другий «київський» м’яч. І якщо в Києві після подачі Караденіза на Медвєдєва динамівці порушили правила і «заробили» одинадцятиметровий у свої ворота, то в Казані після такої ж передачі ніхто не заважав Медвєдєву влучити у ворота. Лише отримавши перевагу в чотири м’ячі за підсумком двох матчів, казанці трохи послабили тиск на гостей, і в тих з,явилося кілька нагод забити «гол престижу». Після кількох невдалих спроб це вдалося Гусєву.

Зізнаємося, що чекали ми від «Динамо» зовсім іншого. Навіть місцеві глядачі були розчаровані тим, як просто і невимушено їхня досить скромна команда розібралася з іменитими гостями. Не хочеться саме тепер вказувати на помилки тренерів і гравців київської команди. Хто хотів, той усе побачив і може зробити висновки сам. Головний із цих висновків — «Динамо» вперше у своїй новітній історії двічі поспіль не потрапило до Ліги чемпіонів, перед цим так само двічі поспіль не змігши стати чемпіоном України. Те, що це далеко не випадковість, зрозуміло тепер усім. Інше питання — коли і яким чином команда зі славним іменем збирається виправляти помилки.

Можна заперечити, що нічого страшного не сталося. Не «Динамо» єдиним живий український футбол. Є інші команди, які спробують підтримати наш авторитет на міжнародній арені взагалі й у Лізі чемпіонів зокрема. Але ж програли кияни не якій-небудь, а російській команді. Така поразка набагато болісніша за поразку від умовних австрійців чи швейцарців. Тому що кожна гра між нашими і російськими командами є показником ефективності, з якою та чи інша країна розпоряджається своєю частиною нашого спільного колись футболу. І коли ще вчора ми могли казати, що українські клуби та український чемпіонат якщо не сильніші, то принаймні не слабші за російські, то тепер, після закономірної перемоги «Рубіна» над «Динамо», нам доведеться помовчати. Точніше, добре мовчки попрацювати. Щоб свою силу наша найзнаменитіша команда довела на практиці, а не на словах.