Посилення слабкості

Все нове — це добре забуте старе. Судячи з усього, саме за такою схемою й діють партії, які активно поринули у виборчу парламентську кампанію. Формування партійних списків відбувається в закритому режимі, а неодноразово обіцяної «свіжої крові» в числі претендентів на депутатські мандати не знайти і вдень з вогнем. У зв'язку з цим логічним є запитання: чи змінять дострокові вибори якість української політики? До речі, звертає на себе увагу й той факт, що виборці лише мовчки споглядають, як політичні лідери під звуки партійних гімнів проводять з'їзди і за закритими дверима формують списки кандидатів до ВР, не висуваючи при цьому своїх вимог на поліпшення якісного складу тієї чи іншої «збірної».

Сьогодні (17-го) закінчується термін, коли всі бажаючі взяти участь у виборчій естафеті зобов'язані провести партійні з'їзди і сформувати списки кандидатів у народні депутати. Опозиційні БЮТ і «Наша Україна», а також багато дрібних партій в термін уклалися, з'їзди провели, списки склали.

І знову непублічне формування списків кандидатів до ВР стало домінуючою ознакою грядущого волевиявлення. Іншими словами, українському виборцю знову пропонують яскраву упаковку (Тимошенко, Луценко, Кириленко й так далі) і цукерку, якість якої викликає, щонайменше, сумнів. Адже за прізвищами відомих у країні політичних лідерів ховається «цукерка» відверто сумнівної якості. Тобто нам знову пропонується підтримати «котів у мішку», які потім, пройшовши в парламент, можуть знову змінити політичну прописку, створивши тим самим міграційний прецедент який і підштовхнув Президента до розпуску ВР.

Спостерігаючи за тим, як формують свої списки БЮТ, «Наша Україна», а також новоявлений блок «Народна самооборона» Юрія Луценка, напрошуються наступні висновки. Перше. Політики тільки ставлять суспільство перед фактом, мовляв, ми включимо в списки тих, хто не зрадив нас, однак про виключення одіозних персон, які скомпрометували себе, навіть не йдеться. Тому про те, що в разі проведення дострокових виборів станеться обіцяна ротація політичних еліт, навряд чи доводиться говорити. Друге. Списки знову формуються не за принципом професіоналізму або суспільного авторитету того чи іншого кандидата, а або за ознакою вірності, або за кількістю нулів на банківському рахунку претендента в депутати. Третє і, мабуть, найголовніше — суспільство мовчки споглядає за всім цим і не вимагає якісних змін. Чому прихильники БЮТ не протестують проти закритого з'їзду «Батьківщини», де вирішується питання, із ким блок Тимошенко буде блокуватися на виборах? Чому лідер блоку свого імені публічно не пояснює хто, як, чому і за які заслуги був включений до її виборчого списку? І таких «чому» до Юлії Володимирівні є дуже багато.

Аналогічна ситуація і з «Нашою Україною». Так, новий лідер НУ В'ячеслав Кириленко намагається підняти «помаранчеву» силу в очах суспільства й наростити втрачені електоральні м'язи, але знову таки виникає запитання: яким чином? (Коли верстався номер, стало відомо, що на з'їзді «Нашої України» зі списків кандидатів на вибори був виключений Олексій Івченко. Однак чітких пояснень з цього приводу вчора ми так і не почули.) Де публічна критика тих нашоукраїнців, через амбіції яких померла не народившись «помаранчева» коаліція, що призвело, по суті, до того протистояння, яке нині вилилося в повномасштабну політичну кризу? І знову таки, список подібних «де» можна продовжувати дуже довго.

Тепер кілька слів про «Народну самооборону Юрія Луценка». Ще місяць тому екс-міністр внутрішніх справ говорив про те, що він готовий бути хоч і останнім номером у виборчому списку демократичних сил. Що ми бачимо насправді? Коли нашоукраїнці відмовили Юрію Віталійовичу стати першим номером НУ, він із завидною оперативністю створив блок імені себе любого. Аналізувати, за яким принципом формувався список народників, немає ніякого бажання, оскільки й тут, як в історії з БЮТ і «Нашою Україною», кандидатів підбирали за схемою: кум, брат, сват, друг. Здається, це все ми вже проходили. І, здається, саме ці процеси й стали причиною всіх нинішніх політичних бід.

Хочеться підкреслити, що, на превеликий жаль, лідери політичних сил, які вже заявили про свій намір брати участь у дострокових виборах, наступають на ті ж граблі. Безперечно, більшою мірою винні у всіх цих процесах безпосередні «герої» політичного процесу, але рівно стільки ж винні й ми.