Потрібна операція

Сьогодні, як заплановано, в парламенті говоритимуть про охорону здоров’я. Мабуть, для всіх — і лікарів, і пацієнтів, — це можна назвати подією. Адже востаннє «проблеми та перспективи» української медицини удостоїлися обговорення на такому рівні аж у 2002-му. Тоді депутати виявили до сфери невластиву їм тепер увагу. Низки цифр, які озвучив тогочасний міністр Віталій Москаленко, не подіяли на учасників слухань, хоч і мали переконати всіх у тому, що здоров’я в українців покращується, а сама медицина впевнено наближається до рівня європейської. Були емоційні дискусії, називали «альтернативні» дані і, звичайно ж, згадували старі добрі часи з безплатною медициною. Резюме слухань-2002 виявилося несподіваним: роботу системи охорони здоров’я визнали незадовільною, і за наполяганням Миколи Поліщука (тоді голови «профільного» комітету ВР) міністру поставили «двійку».

Нині М. Поліщуку вже самому доведеться звітувати перед парламентом. Наприклад, розповісти про те, що щогодини в Україні хтось помирає від туберкульозу, що за ВІЛ/СНІД ми — перші в Європі, а за середньою тривалістю життя — 37-мі. Або про те, що медицина, згідно з різними соцопитуваннями, займає місце серед найбільш корумпованих сфер і, за експертними оцінками, в «тіні» знаходиться другий бюджет охорони здоров’я. Утім, сьогодні вже майже готовий проект концепції реформування галузі. До нього, як наголосила на одній із нарад прем’єр-міністр, повинні бути внесені і невідкладні заходи, і ті, які розраховані на середньострокову стратегію.

Щоправда, про реформування так багато та часто говорили всі міністри охорони здоров’я, що тепер, схоже, мало хто в це вірить. Водночас, судячи з перших кроків М. Поліщука на новій посаді, цього разу все серйозно. Інше питання, що спроби щось змінити обертаються скандалами. Йдеться насамперед про горезвісний указ №81. Нагадаємо, згідно з ним, закінчивши вищий навчальний заклад, студенти-бюджетники повинні обов’язково відпрацювати три роки в сільських лікарнях або амбулаторіях. Але вони проти. Бо (а це й зрозуміло) не хочуть працювати за 400 гривень, без медикаментів, телефону та нормальних доріг. Інший приклад. Заявив міністр про те, що Україні слід нарешті впроваджувати сімейну медицину. Знову заворушення. Лікарі вузького профілю на всіляких колегіях-конференціях стверджують, що їх без очевидної причини позбавляють роботи. Не кажучи вже про те, що здійснити бажане означає — не багато не мало — внести поправки до Конституції. Адже, як свідчить основний документ країни, медицина в Україні безплатна, і медзаклади скорочувати не дозволяється.

Водночас нова «медична» влада, схоже, справді розуміє, що потрібне охороні здоров’я. Принаймні, принцип «не грошима єдиними», на який роками вказували експерти, почутий. Звісно, вимога ВООЗ — це щонайменше 30 доларів на рік на людину. У нас бюджет спроможний виділити на лікування кожного українця по 50 доларів. І це, переконані експерти, аж ніяк не остання межа навіть за нинішнього фінансування.

Головне — раціонально використати наявні ресурси. Скажімо, в Івано-Франківській обласній лікарні, розрахованій на 40 ліжок, працюють семеро хірургів. Для довідки: на таку кількість пацієнтів, за нормативами, цілком вистачить і двох. Більш того, там є ще 10 офтальмологів, 11 лор-лікарів, 14 травматологів і 16,25 ставок нейрохірургів. Напрошується цілком природне питання про їхнє навантаження. І це при тому, що, знов-таки за оцінками ВООЗ, у 80% випадків пацієнтам цілком вистачає консультації лікаря загальної практики. Відповідно, дорогої стаціонарної допомоги потребує лише кожен п’ятий.

Для того, щоб заощаджувати, потрібні сімейні лікарі, які також не український винахід. На них, наприклад, у європейських країнах відраховують 20—30% коштів, а в США «сімейні» та «загальні» фахівці, по суті, контролюють 70—80% усіх витрат на охорону здоров’я. Але найголовніше аж ніяк не це. На думку експертів, по- перше, сімейні лікарі забезпечать повноцінний доступ до медичної допомоги, від якого, як вважається, на 20% залежить здоров’я нації. А по-друге, будучи фондодержателями, медики перестануть орієнтуватися на хворих — у тому сенсі, що вони кинуть всі сили на профілактику, щоб потім не витрачатися на лікування в запущених стадіях. Адже сьогодні, не секрет, у лікарів мотив один: виконати норму — або за кількістю відвідин поліклініки, або за заповненістю ліжко- місць... Крім того, невиправдано роздуті штати медиків провокують ситуації майже з відомого анекдоту: більше лікарів — більше хворих — більше хвороб.

Словом, сьогодні, коли всі сили кинуті на те, щоб витягнути сферу, пацієнт забутий. Але, на думку президента лікарської асоціації Миколаївської області, директора проекту «Права пацієнтів в Україні» Віктора Глуховського, нині є політична воля ліквідувати ту «корозію», що виникла у сфері. А саме — зробити охорону здоров’я економічною та професійною. «Це ж нонсенс, — каже В. Глуховський, — коли держава створює послугу й сама ж оплачує її з бюджету. Про який контроль і відповідальність у цьому випадку може йтися?» На його думку, повинна бути чітко розроблена система взаємовідносин замовника та виконавця. Уряд, наприклад, прораховує вартість послуги, її необхідний обсяг, визначає критерії якості. А потім ретельно стежить за тим, як це виконують на практиці. На думку експерта, «прискорити контакт» змогла б страхова медицина. Адже завдяки їй фонди накопичували б кошти виключно на охорону здоров’я.

Тож сьогодні депутати матимуть над чим замислитися. Як переконаний радник АМНУ Андрій Гук, у МОЗ дуже правильно окреслили коло наявних проблем, поставили правильні цілі. Бракує, на його думку, лише послідовних дій і системності. Утім, напевно, саме в цьому причина, що охорону здоров’я в Україні ось уже 13 років «починають реформувати».